Скільки українських дітей постраждало та ще постраждає від війни? Можна лише здогадуватись. А великі програми допомоги дітям, адаптації їх до нових умов життя, мають розроблятися вже "на вчора". Наразі на цьому відрізку фронту найперші – волонтери. Кореспонденти УНІАН побували у приватній школі під Києвом, яка стала місцем, де психологи допомагають дітям-переселенцям. Коли країна знатиме точну статистику загиблих та поранених через російську агресію, можна буде порахувати й кількість сиріт. Наразі можемо лише здогадуватись про кількість дітей, які отримали психологічні травми під час обстрілів, евакуації, втрати близьких та просто розлуки з батьками. Адаптувати маленьких українців до нових умов життя – вкрай складне завдання. Однак вже є ті, хто намагається. "Минулої зміни у нас був хлопчик Кирило, який посивів у свої 13 років. Він з мамою та молодшим братом виїжджали з Сєвєродонецька, і на його очах розстріляли машину з друзями. Я - психолог із багаторічним досвідом, але не знала, як до нього підійти. Тиждень з ним працювали вожаті, ще декілька психологів… І потроху, потроху ми йому допомогли. Він почав гратися з іншими дітьми, повернувся до нормального стану", – розповідає директорка та засновниця літнього дитячого проекту "7fields" Оксана Волжина. Цей "табір відпочинку від війни" відкрився близько місяця тому у Київській області. Його гості – діти-переселенці. Тут були харків'яни, діти з Ірпеня та Лисичанська, з Херсонської та інших областей, ті, хто через обстріли та під обстрілами виїжджали з рідних будинків. Ми приїжджаємо на початок "години купання". Діти взяли в кільце невеликий басейн, з нетерпінням чекають, поки він наповниться свіжою водою. Ще хвилина і малюки зі щасливим сміхом плюхаються і хлюпаються у воді. Ідеальна картинка літнього відпочинку… Ось тільки у кожної дитини тут - своя сумна історія. "З нашого будинку вже всі повиїжджали - у нас район, який найбільше обстрілюється. Від мого будинку лише сотня метрів до місця, де точилися бої, а у під'їзд прилетіла ракета", - розповідає 16-річний харків'янин Кирило. Психологи в один голос попереджають: не можна розпитувати дітей про життя у сховищах, обстріли, евакуацію, ставити питання про те, що вони відчували, переживали. Необережна цікавість повертає у жахливе минуле, дитина може серйозно поранити себе спогадами. Завдання дитини - все з себе вивантажити, вона не повинна з цим жити, інакше - травма назавжди. І деякі діти самі поспішають поділитися. Пам'ять наче переповнена, тож хлопчики та дівчатка намагаються виговоритись і так позбавитись від болю. Такий і наш співрозмовник Кирило, він розповідає про обстріли Харкова, не чекаючи на запитання. Завдання дорослих – уважно слухати такі спогади. "Коротше, як почалася війна, ми пішли до своїх кумів, це на 3-4 будинки від нашого, трохи глибше. Прожили у підвалі десять днів. Без опалення, без електрики. Я боявся виходити надвір через обстріли. Губився в часі, не розумів, ранок зараз чи вечір: думаєш, що вже годин десять вечора, а на вулиці 11 ранку... Спав на підлозі, і саме лежав, коли був приліт за 10-15 метрів від нас. Все почало труситься, все в диму, всі в паніці… Нас забрали волонтери, згодом військові відвезли на вокзал. Це було так страшно, що я зараз у якихось словах можу заїкатися. Мої молодші брати і сестри - такі ж заїкані", - ділиться пережитим Кирило. Вихователі розповідають про різні наслідки, про страхи, панічні атаки, когось із малюків переслідували нічні кошмари, у когось захисна реакція вилилася в агресивність. "Один наш хлопчик навіть не міг нормально говорити, кричав, лякав інших. Питаю: "Ти чого кричиш?", а він: "Таке життя!". Але під кінець зміни був спокійний: "Я розумію, що треба себе контролювати", - розповідає адміністраторка "7fields" Аліна Кожухвіська. Дорослі тут діляться головними секретами роботи з дітьми. Це - готовність приділити увагу, вислухати, дати любов і… режим дня. "Мало хто вдома дотримується режиму, а він чудово діє на психіку", - стверджує Оксана Волжина. Здається, що в такому тихому куточку, де природа сприяє релаксу, боятися нічого. Але під час тривоги діти спускаються в укриття, а поруч є автобуси, які миттєво проведуть евакуацію у разі потреби. Треба сказати, що дітки переживають більше за батьків, які залишилися в сусідньому місті. Малеча розпитує вихователів, чи не було обстрілів поблизу (телефони у дітей забирають і видають лише на недовгий час увечері). Після басейну - уроки англійської та музики. Співати маленькі українці дуже люблять. У "7fields" навіть мають власний "хіт". "На дискотеці весь табір стояв із долонею біля грудей та співав… гімн. І це був не просто завчений жест. Діти з різних змін запитують одне: "А як ми можемо допомогти Україні?". Не буває худа без добра. Покоління, яке росте, буде дуже сильним, мудрим. Треба йому допомогти, у нас є можливість проростити гарне "насіння" для нашої землі. Дітей треба підтримувати, давати їм можливість бути самостійними. Зростання завжди йде через кризи. Так ми стаємо сильнішими", - каже Волжина. На підтвердження таких слів 13-річна дівчинка з Каховки розповідає про окупацію: "Ми ходили містом у толстовках з "російським військовим кораблем". Російські солдати казали: "Нам не подобається, що ви таке носите". Ми: "Нам не подобається, що ви наше місто окупували". А коли виїжджали, були їхні блок-пости. Вони нам цукерки давали, ми їх викидали... Росіяни тоді таку маячню несли: "Мирного неба над головою"". Зрозуміло, що 12 днів – дуже маленький період, щоб провести повноцінну психотерапію. Але й такого терміну вистачає, щоб діти позбавилися частини травм, завданих війною. Ось тільки вона не закінчилася, і несе нові та нові проблеми батькам. "Посивілий хлопчик, про якого я розповідала на початку, повернувся додому щасливим. Але незабаром мені подзвонила його мама. У Сєвєродонецьку вона мала свій успішний бізнес, але втратила роботу, гроші. Їй зараз немає, на що винайняти квартиру, і мама вирішила, що відправить Кирила до його батька, в Росію, а молодшого сина - до бабусі під Сєвєродонецьк. Як це несправедливо, боляче... Ти витягуєш, витягуєш дитину, і все руйнується в одну мить. Для хлопчика трагедія ще й у тому, що він - не розлий вода з молодшим братом, - розповідає Волжина. - Важко слухати, як діти голодували, як сиділи без води. Але коли у них немає майбутнього – найтрагічніше. Україна – це люди. Ми тимчасово втрачаємо території, але не маємо назавжди втрачати людей. Нам потрібна допомога всього світу, усієї громади, щоб налагодити життя тут". Наразі "табір відпочинку від війни" може прийняти лише 50 дітей за зміну, яка триває 12 днів, вартість перебування однієї дитини -  315 євро, усю суму сплачують меценати. Запис до табору здійснюють за допомогою місцевої влади того чи іншого району/області. Проте досвід цього закладу може бути цікавим, наприклад, приватним школам та садкам, які спорожніли через війну, але можуть у серпні прийняти у себе дітей-переселенців. А насамперед його роботою мають цікавити шкільні психологи. Якщо навчання українських школярів у новому навчальному році відбуватиметься офлайн, їм доведеться зіткнутися з новими проблемами, досвід вирішення яких, є далеко не у всіх.

У Києві розпочинають проводити регулярні заняття з цивільним населенням для підготовки до захисту та оборони міста. Мешканців столиці навчатимуть, як потрібно діяти при обстрілах, масових ураженнях, як поводитись з вибухонебезпечними предметами та іншому. До цього ж подібні заняття проводилися підрозділам територіальної оборони та добровольчим формуванням. Початкове таке тренування вирішили провести з керівним складом районних державних адміністрацій (РДА) міста Києва. На думку заступника директора Департаменту муніципальної безпеки Київської міської державної адміністрації Михайла Щербіни, в теперішніх умовах цивільній людині необхідно володіти хоча б елементарними навичками захисту в надзвичайних ситуаціях. "Ми вважаємо, що необхідно проводити заняття не тільки з військовими, добровольчими формуваннями, а й зі всім населенням міста Києва, щоб воно знало основи цивільного захисту, як діяти в умовах обстрілів, в умовах певного ураження. Люди повинні уявляти, які є засоби ураження, чим противник може обстріляти місто, і як діяти в тій чи іншій ситуації. І для цього ми починаємо заняття з цивільним населенням", - сказав Щербіна. Перше пробне заняття проводили з представниками столичних РДА, бо в майбутньому такі заняття планується зробити на базі кожного району міста Києва, щоб усі бажаючі змогли до них долучитися. "Оце перше заняття ми проводимо саме з ними, щоб потім вони могли такі самі заняття організувати на базі кожного району. Ми будемо допомагати з інструкторами, а вони вже добиратимуть базу для навчання", - каже  заступник директора Департаменту муніципальної безпеки. На початку заняття, незважаючи на дрібний дощ, усіх вишикували в шеренгу та розповіли про правила безпеки, яких необхідно дотримуватись під час навчань. Далі усіх розподілили на три групи, які потім переміщалися по черзі на різні локації. Так, на першій локації провели лекцію щодо того, як необхідно поводитись при застосуванні зброї масового ураження - хімічної, бактеріологічної, ядерної. Показали, як зробити захисний одяг з підручних засобів, а також розповіли про першочергові дії в подібних ситуаціях. Вже на другій місцевості учасники навчань отримали інформацію про тактично-технічні характеристики основних зразків озброєння, їх уражаючі фактори та порядок дій під час обстрілів. Усі охочі мали змогу власноруч зібрати та розібрати вогнепальну зброю. На третій локації можна було дізнатися про різні види мін, а також послухати про те, як їх відрізняти та як діяти, якщо знаходиш підозрілий предмет. Крім того, провели заняття з тактичної медицини. Слухачі дізналися про порядок надання першої медичної допомоги в зоні вогневого контакту та евакуації пораненого. Також кожен охочий міг спробувати застосувати набуті теоретичні знання на практиці. Завершальним етапом заняття стало виконання вправ зі стрільби з АК-74. Загалом, до занять долучилися заступники голів РДА та керівники підрозділів, що опікуються питаннями оборони і цивільного захисту. Зокрема, це начальники відділів цивільного захисту, начальники секторів (головні спеціалісти) з питань мобілізаційної роботи, посадовці, які відповідальні за організацію територіальної оборони, начальники секторів (головні спеціалісти) з питань запобігання та виявлення корупції та взаємодії із правоохоронними органами.За словами директора Департаменту муніципальної безпеки Романа Ткачука, до занять також долучили і працівників освіти, яким належить організувати з вересня навчальний процес в умовах воєнного стану: "Сьогодні у багатьох мешканців та гостей столиці може скластися враження, що Київ живе мирним життям. Але загрози лишаються, і одне з головних завдань міської влади – забезпечити навченість, організувати взаємодію працівників державних адміністрацій усіх рівнів у протидії російській агресії". Поки у Київській міській державній адміністрації напрацьовують алгоритм запису на заняття з підготовки до оборони та захисту міста усіх охочих. Про всі деталі та коли буде відкритий запис - обіцяють повідомити пізніше.

В Ужгороді 7 липня 2022 року на Івана Купала влаштували свято під назвою "Святкуємо Купала, щоби раша запалала!". "Родзинкою" заходу стало імпровізоване спалення бутафорського московського Кремля, що викликало неабиякий ажіотаж серед відвідувачів. Не обійшлося і без традиційного спускання віночків на воду дівчатами та стрибків через багаття. Організатором дійства виступив Рух підтримки закарпатських військових, а усі благодійні внески, зібрані під час заходу, будуть спрямовані на підтримку ЗСУ.

Війська РФ завдали ракетного удару по центру міста Краматорськ Донецької області сьогодні, 7 липня, після полудня. Внаслідок обстрілу постраждало близько десяти багатоповерхових будинків. Попередньо відомо, що це була ракета на твердому паливі. Наразі фахівці та експерти проводять оцінки зі знайдених уламків у вирві. Було два загоряння автомобілів, які перебували в момент удару у цьому житловому районі. Працівники Державної служби України з надзвичайних ситуацій ліквідували пожежу. У будинках розбито дахи, вибито вікна, балкони. Загинув чоловік 60 років. За словами його дружини, за пів години до удару він вийшов у двір будинку і був убитий уламками. За даними прокуратури, пошкоджено 17 будівель, з яких 16 — багатоповерхові житлові будинки, знищено 4 автівки. Розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 2 ст. 438 КК України). Також начальник Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко: "Російська ракета вдарила по центру Краматорська.Достеменно відомо про 1 загиблого і 6 поранених, однак ці цифри ще можуть змінитися. Від удару постраждали 6 будівель, у тому числі готель і житлова багатоповерхівка. Це — усвідомлена атака на цивільних. Рашисти не зраджують собі і продовжують «воювати» з беззбройними людьми. Так триватиме, допоки ми їх не виженемо геть. Прошу всіх: евакуюйтесь! Евакуація — це тимчасово, а зберегти життя треба просто зараз!".

Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний висловив подяку Польщі та Чехії за передані українським захисникам танки. "Допомога братніх Польщі та Чехії для нас безцінна. Завдяки вашим танкам ми боремося з нашим спільним багатовіковим ворогом. Ми воюємо за Україну, за Чехію, за Польщу. За кожен метр нашої слов'янської землі. Ми вдячні народам Польщі та Чехії за допомогу та підтримку нашого війська та людей, які знайшли прихисток у ваших країнах від російських бомб та ракет. Разом ми вистоїмо. Ваші танки - це допомога від справжніх братів!", – наголосив Залужний.

4 липня в селищі Сергіївка попрощались з чотирма загиблими внаслідок влучання російської ракети у дев'ятиповерхівку: чоловіком та дружиною Сергієм та Галиною Ромащуками, Максимом Недомовим та Марією Арнаут. Олена Гетьманець жила в будинку, куди влучила російська ракета. У ту ніч була на дачі. Не стримує сліз — всі загиблі були з її під’їзду, знала їх з дитинства. "Це, напевно, найскладніші похорони, тому що загинув хлопець (Максим Недомов — ред.), який допомагав своїй коханій дівчині, з якою вони жили, який допомагав її дітям, просто свята людина, в мене мурахи по шкірі. Батьків (Сергій та Галина Ромащуки — ред.) Ані з Дмитром от зараз поховали, вони були релігійні люди. Усе життя жили, працювали на благо усім людям. Ну ось так, напевно забрали найкращих, будемо сподіватись, що їм там буде легше", — ділиться жінка. Провести загиблих в останню путь прийшла ще одна сусідка загиблих — Галина. Жінка згадала як проводила час з ними. "З одними ми гуляли з собакою на подвір’ї, з іншою жінкою ми ходили на йогу. Дуже важко про щось казати, дуже важко, тому що прощання із ними надто складне. Дівчинка, яка теж ходила на йогу з нами, й співала пісні, вона сьогодні залишилась без батьків. Як їй тепер жити? Чому ця Росія хоче нас окупувати, хоче нас вбивати? Чого? Я не розумію", — розповіла Галина. Загиблих поховали на кладовищах у селах Біленьке та Широке Білгород-Дністровського району. 1 липня внаслідок ракетних ударів військ РФ по Сергіївці загинула 21 людина, 39 отримали поранення. У багатоповерхівці загинули 16 мирних мешканців, 38 отримали поранення, з них п'ятеро – діти віком від 3 до 17 років; на базі відпочинку "Годжі" загинули п'ятеро людей, серед них 10-річний хлопчик. Ще одна людина отримала поранення.

1 липня близько 01:00 росіяни нанесли ракетний удар по смт Сергіївка Білгород-Дністровського району Одеської області, є загиблі. Три ракети влучили у багатоповерхівку та дві бази відпочинку. Заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко заявив про 18 загиблих, серед них 2 дитини, до лікарні потрапила 31 людина, серед яких 4 дитини та вагітна жінка. Ще 8 звернулися за медичною допомогою. З-під завалів врятовано 8 людей, з них 3 дитини. Оперативне командування «Південь» повідомило, що ракети Х-22 були випущені літаками стратегічної авіації Ту-22 з напрямку Чорного моря. На місцях ракетних ударів тривають роботи, рятувальники розбирають завали.

28 червня пошуково-рятувальні роботи продовжуються, здійснюється розбирання пошкоджених будівельних конструкцій за допомогою важкої інженерної техніки та засобів малої механізації. Підрозділами ДСНС обстежено та розібрано уламки будівельних конструкцій на 60% загальної площі об’єкту. Внаслідок обстрілу торговельного центру загинуло 18 осіб (з яких 1 особа померла в лікарні). За медичною допомогою звернулося 59 осіб, з них 25 було госпіталізовано до лікарні інтенсивного лікування м. Кременчук.  36 зараз вважаються зниклими безвісти. Координацію заходів на місці події здійснює Штаб з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. До робіт від ДСНС залучено 440 осіб (в т.ч. 14 психологів) та 70 од. техніки. Усього, за даними ОВА, до рятувальної операції в торговельному центрі залучено більше тисячі людей - рятувальники, військові, поліція, працівники швидкої та лікарень. За словами мера міста Віталія Малецького, слідству стало відомо, що адміністрація "Амстору" оголосила, що з 23 червня ТРЦ не буде зачинятися під час повітряної тривоги. 28, 29 та 30 червня у Кременчуці оголошено триденну жалобу за загиблими внаслідок ракетного удару по ТРЦ "Амстор", повідомив мер міста. "Те, що сталося - це найбільша трагедія в сучасній історії Кременчука. Кременчуцька громада вимагає притягти до відповідальності винних у розв'язанні війни та нападі на мирних громадян", - написав Малецький на своїй сторінці у фейсбуці. Трагедію у Кременчуці вже засудили лідери Великої Британії, Франції, посол США в Україні, а Радбез ООН скликає засідання, щоб обговорити удар по Кременчуку. У російському міноборони стверджують, що завдали удару в Кременчуку по ангарах ЗСУ із західним озброєнням, а торговельний центр, який загорівся поряд, начебто не працював. Удар був у районі Кременчуцького заводу дорожніх машин, йдеться у зведенні російських сил. "У результаті високоточного удару, зброя та боєприпаси західного виробництва, зосереджені на складському приміщенні для подальшого відправлення українському угрупуванню військ на Донбасі, вражені", - стверджують російські військові. За їхніми словами, детонація боєприпасів до західного озброєння викликала пожежу в розташованому поряд торговельному центрі. "Ракетний удар по Кременчуку прийшовся у дуже людне місце, яке на 100% немає відношення до військових дій", - заявив президент Володимир Зеленський відразу після удару. "Поруч не знаходилося жодних військових чи інфраструктурних об'єктів", - каже керівник МВС України Денис Монастирський. "Вдарити ракетами по такому об'єкту можуть тільки абсолютно відморожені терористи, яким не має бути місця на землі. І це не помилкове попадання ракет, це прорахований російський удар", - сказав президент у зверненні. За даними РНБО, по Кременчуку в понеділок "прилетіло" дві ракети Х22: одна влучила в "Амстор", інша - у міський стадіон.

Нашивки на рукавах військових можуть розповісти про них набагато більше, ніж просто вказати на приналежність до певного полку чи батальйону. Зібрали нетривіальні шеврони української армії та пояснюємо, звідки на них взялися і що означають галки, морські коники та дракони. Нашивки на формі військових — шеврони й нарукавні знаки — часто плутають. ЗСУ розробляє і затверджує нарукавний знак у формі щита: він головний та офіційний. Шеврон — це вже додаток, тобто також нашивка (з двох смужок V-подібної форми), яка містить уточнюючу інформацію про певні категорії військовослужбовців. Так, у ЗС України шеврони є лише в сержантського складу, і носять їх на погонах. За їхньою кількістю розпізнають звання — молодший сержант, сержант та старший сержант. Але назва «шеврон» більше прижилася, тож її часто використовують для позначення будь-якої нашивки. Військові нарукавні знаки з’явилися лише у XIX столітті. До цього військову частину впізнавали за кольором форми, яка була досить яскравою — червоною, синьою, зеленою. Але озброєння розвивалося, і згодом поцілити у солдата можна було вже з більшої відстані, тому форму почали робити захисного кольору (хакі). Тож одна з основних функцій нашивок — відрізнити своїх від чужих на відстані. Через це в нарукавному знаку використовують не більше чотирьох кольорів та не більше чотирьох знаків чи символів — щоб не складно було роздивитися нашивку неозброєним оком. Інформація на такому знаку вказує на приналежність до певного формування (підрозділу, військової частини, з’єднання) і розповідає про його призначення та особливості діяльності (сухопутні війська, повітряні сили, морська піхота). Плутанина з термінами «шеврон» та «нарукавний знак» почалася після революції 1917 року. Біла гвардія для ідентифікації різних угруповань своєї армії використовувала саме шеврони у класичному розумінні — косі нашивки різних кольорів, і це були її єдині розпізнавальні знаки. Згодом, коли армія почала застосовувати для розрізнення вже нарукавні знаки, їх теж за звичкою продовжили називати шевронами. Після проголошення незалежності українська армія відмовилася від радянських нарукавних знаків і стала створювати власні. Нові емблеми мали бути ближчими до європейських зразків, але чітких вказівок, що та як зображати, не існувало аж до 2018-го. І лише останні роки при розробці емблем українські військові керуються офіційними «Методичними рекомендаціями щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у ЗСУ». Методичка забороняє зображати на військових нашивках ікони або інші релігійні символи. Не дозволяється також поєднувати в одній композиції зразки озброєння і військової техніки різних історичних періодів — як «джавелін» із шаблею, наприклад. Не затвердять портрет відомого діяча і не дозволять написати його ім’я, навіть якщо на честь нього названо підрозділ. На нарукавних знаках у принципі не рекомендують розміщувати написи — краще окремою нашивкою. Емблеми розробляють у двох варіантах: у захисних кольорах до польового однострою та повноколірний для всіх інших випадків. Але крім офіційних нарукавних знаків існують неофіційні, які за звичкою теж називають шевронами, або moral patches. Ці неформальні нашивки свідчать у першу чергу про почуття гумору їхніх власників. Військові можуть носити такі патчі лише в польових умовах, а в місцях постійної дислокації, тобто на території військових частин, вони заборонені. Розповідаємо детальніше про деякі як офіційні нарукавні знаки, так і патчі для своїх.

Вранці 26 червня російська ракета влучила в будинок у Шевченківському районі. Як повідомляє поліція Києва, наразі відомо про одного загиблого,  5 поранених, серед яких 7-річна дівчинка. Її 35-річна мама – громадянка рф, але тривалий час проживає у Києві. Рятувальники досі дістають з-під завалів людей. У квітні від обстрілу постраждав сусідній будинок. Тоді загинула журналістка Радіо Свободи Віра Гирич. Також одна із ракет влучила по території дитсадка на вулиці Половецькій. На місці дитячого майданчика утворилася величезна вирва від снаряду. На щастя, дітей там не було. Поруч з дитячим садком перебито водопровід, будівля саду та будинки навколо без вікон та посічені осколками. Командування Повітряних Сил ЗСУ повідомило, що пуски ракет відбулись зі стратегічних бомбардувальників рф з території Беларусі та акваторії Каспійського моря. Відомо про щонайменше одну збиту засобами ППО ракету, уламки якої впали у Фастівському районі Київщини.