Впродовж доби 30 вересня на території Луганської області було зафіксовано 146 пожеж в природних екосистемах (ліквідовано 82 пожежі, продовжується гасіння 64), які внаслідок надзвичайно складних погодних умов (вітер з ураганними поривами до 20 м/с, тривалий засушливий період) швидко розповсюджувалися на значну площу. Найбільш складна обстановка склалася вздовж лінії розмежування від Станиці-Луганської до Сєверодонецька, де лісові пожежі набули загрозливого характеру для 22 населених пунктів (Болотинне, Станиця-Луганська, Вільхова, Малинове, Піщане, Нижньотепле, Артема, Геївка, Лобачеве, Трьохізбенка, Кряківка, Капітанове, Муратове, Осколонівка, Боброве, Борівське, Воронове, Сиротине, Метьолкіне, Сєверодонецьк, Байдівка, Половинкине). Внаслідок пожеж загинуло 9 осіб  та госпіталізовано 14 осіб. За оперативними даними вогнем пошкоджено орієнтовно 250 будівель, евакуйовано 120 чоловік. Силами ДСНС на околиці Сєверодонецька здійснюється гасіння пожежі на складі побутової хімії та лакофарбових виробів (залучено 15 чол., 4 од. техніки). Пожежі на заводі антисептиків (зберігається 30 тон спирту) та на хлораторній насосної станції ліквідовано (зберігається 280 кг хлору). На даний час розповсюдження вогню в сторону м. Сєверодонецька немає. За попередніми оцінками орієнтовна площа пройдена вогнем усіх 6 осередків складає близько 9,3 тис. гектарів. Всього до гасіння залучено 1 тис. 247 чоловік та 209 од. техніки, роботи проводяться у цілодобовому режимі на усіх 6 основних осередках пожеж. Координацію дій сил на місці пожежі здійснює штаб з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Урядова група на чолі з Сергієм Яровим вилетіла на місце пожеж у Луганській області. До складу групи також увійшли голова ДСНС Микола Чечоткін, командувач Нацгвардії Микола Балан, голова Державного агенства лісових ресурсів (Держлісагенство) Василь Кузьович, та перший заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ростислав Замлинський.За прогнозом Укргідрометцентру на території Луганської області з 1 по 5 жовтня буде спостерігатися малохмарна погода без опадів, 1 жовтня пориви вітру до 20 м/с, в інші дні вітер 3-12 м/с. Температура повітря вдень від 17 до 25 градусів.

Наша сьогоднішня розповідь буде про деякі сакральні споруди, які перебувають на межі повного знищення. На жаль, 30 років по офіційному поверненні релігії в суспільне життя не дали їм нічого, окрім нового ступеню руйнації. Здебільшого, це стосується костелів та синагог, але й деякі православні храми досі стоять в жахливих руїнах. Контракти.uа відібрали 15 історично та мистецьки значущих храмових споруд в Україні, які треба відвідати, поки вони не загинули остаточно. Розглядатимемо їх у алфавітному порядку. Почнемо та закінчимо ми наш нарис на Сумщині, в тамтешніх прикордонних селах. Отже, першим буде храм в селі Басівка, біля російського кордону, споруджений 1912 року на честь односельців, загиблих у російсько-японській війні 1904-1905 рр. Інтер’єр прикрашений фресками значної мистецької цінності. Троїцький храм є єдиною в Україні пам’яткою, присвяченій полеглим в тій війні. Після закриття в 1930-х в ньому був клуб, а після Другої Світової - склад. Купол та значна частина покрівлі ще цілі, всередині зберігаються й великі фрагменти розписів. В краєзнавчому музеї при школі можна побачити деякі фрагменти оздоблення храму. Тепер наш шлях лежить аж на Львівщину, до села Білий Камінь, яке колись було містечком. За стильовими ознаками його відносять до більш ранньої доби – десь до межі XVI-XVII ст. Той вигляд, який споруда має зараз, їй надали в 1760-х. Вцілили оздоблені різьбою автентичні дерев’яні двері. У 1982-1996 рр. тут була філія львівського Художнього музею. Після виїзду галереї почалася руйнація пам’ятки. Поговоримо і про святині юдейської людності. У місті Броди, що також на Галичині, стоїть Велика синагога – центр колись однієї з найбільш впливових єврейських громад Європи, збудована в середині XVIIІ ст. Занепадає вона з початку 1970-х, а дах і склепіння почали руйнуватися 1988-го. Так тривало допоки 2017 року реставратор Володимир Ковальчук, який має єврейське коріння, розчистив споруду. Після цього на руїнах навіть проводили концерти. Теж на Львівщині, в прикордонному селі Варяж, височіє величний костел Святого Марка. Його збудовано у 1688-93 рр. Всередині зберіглися яскраві барокові розписи. З 1983 р. храм перебуває у стані руїни. Незважаючи на втрату даху, фрески на стінах та рештках склепінь дивом тримаються. А в селі Вергуни, що на Полтавщині, занепадає велична церква-ротонда Різдва Христового - чи не найбільша такого типу в Україні, до того ж колишня усипальня місцевих поміщиків Базилевських. Архітектором, за припущенням, міг бути М. Львов (1753-1804), фахівець з будівництва такого типу храмів. 1911 року храм був розписаний студентами Петербурзької академії мистецтв. Колись його прикрашали дві дзвіниці. 1936-го церкву ще раз пограбували та пристосували для господарських потреб. Років 20 тому спустошений храм передали в оренду Київському патріархату. Тоді вдалося накрити його куполом, що врятувало від подальших руйнувань. На цьому роботи припинилися. І знову на Львівщину, де на нас чекає костел Усіх Святих, збудований в 1750-х великим зодчим Бернардом Меретиним (автором собору Св. Юра у Львові, костелів у Городенці, Коломиї, Буську), і розписаний «українським Мікеланджело» - Іоганном Пінзелем (пом. 1761 р.) Саме в годовицькому костелі стояли колись чи не найбільш відомі скульптури Пінзеля, які зараз можна побачити у львівському музеї скульптора - саме вони складають основу колекції. На жаль, руйнування храму дуже значні, хоча поблизу та всередині нього з 2013-го проводяться усілякі заходи на згадку про видатних митців, що тут працювали. А в Чернігівській області є село Дігтярівка, в якому стоїть Покровська церква – важлива архітектурна та історична пам’ятка. Саме в Дігтярівці 1708 року сталася зустріч Мазепи з Карлом ХІІ. Церква вперше сильно постраждала під час Другої Світової, потім її доруйновували в 1960-х, а 2011-го розпочали реставрацію, яка через суперечки між патріархатами та початок військових дій в 2014-му припинилася, адже храм стоїть близько кордону. Наступний об’єкт розповіді – Велика синагога у Жовкві. Її почали будувати 1687 року. Сучасний вигляд синагоги – наслідок перебудови та оздоблення після двох реставрацій ХІХ та поч. ХХ сторіччя. Тоді ж розписали молитовний зал. Інтер’єр синагоги цікавий саме рештками розписів та бароковою ліпниною.  Біля Тернополя знаходиться село Ковалівка, на околиці якого занепадає великий за розміром костел Материнства Діви Марії (1864 р.), в якому дивом зберіглися чудові розписи, автор яких невідомий. Фарби досі не втратили яскравості. На жаль, костел є взагалі безхазяйним - він навіть не внесений формально у реєстр пам’яток. Католицької громади у селі нема.  На півдні України, в Одеській області, є велике село Лиманське, що об’єднує зараз дві колишні колонії німецьких поселенців-католиків – Зельц та Кандель. Відповідно, в кожному був свій костел - Успіння Богородиці та Святої Трійці. Костел в Зельці (1901 р.) був найбільшим католицьким собором нашого півдня – більший навіть за ті, що будували у великих містах. Статус та розмір храму обумовлювався тим, що він був молитовним центром шести поселень. Цікавою ознакою костелу були дві високі вежі. Їх знесли ще у 1930-х, коли у костелі облаштували клуб. Щодо храму в Канделі, то його збудовано 1892 року, а згорів 1975-го, «урочисто» підпалений на 30-річчя радянської перемоги. В с. Сороцькому на Тернопіллі стоїть напрочуд стильний костел Матері Божої Неустанної Помочі, зведений 1907 року в стилі неоготики. Дуже цікавим елементом інтер’єру стали вітражі, які створювали французькі майстри. Головну шкоду костелові нанесла пожежа в середині 1980-х. Незважаючи на велику кількість занедбаних костелів в регіоні, саме сюди часто приїздять на фотосесії в готичному стилі.  Так само на Тернопіллі приваблює ще один костел – Яна Непомуцького в Турильче. Звели його 1871 року. В інтер’єрі досі можемо бачити розп’яття, вівтар, фігури святих. Цей костел чи не найбільше відповідає критерію «краса, яку ще можна врятувати». Тільки нещодавно споруду передали греко-католикам. І знову – Полтавщина. Тут, на околиці села Федорівка, з 1828 року стоїть церква Благовіщення в стилі класицизму. Храм закрили та пограбували в 1930-х, потім він пережив відродження з 1942 по 1963 роки, потім недовго побув складом, постраждав від пожежі, був формально узятий на облік державою, але до цього часу так і не відреставрований. Завершуємо нашу віртуальну подорож у с. Юнаківка на кордоні з РФ – це знов Сумська область. В 12 км від Басівки, де ми починали цей нарис, знаходиться село Юнаківка. Храм звели в період 1793-1806 рр. за проектом Олександра Палицина (1748-1816) – літератора, перекладача, архітектора, керівника гуртку митців та краєзнавців Слобожанщини. Гігантський храм закрили в 1960-х. 2004-го почали реставрацію, яка невдовзі припинилася. Всередині храму є сліди розписів та чудова ліпнина. Звичайно ж, цей нарис не висвітлює навіть двадцятої частини мартирологу закинутих або напівзакинутих культових споруд України. З тих, що варті уваги, можна назвати, наприклад, костели у Великих Межиріччях, Межирові, Підгайцях, Старому Вишнівці, Язлівці, синагоги в Гусятині, Дубно, Луцьку та тих самих Підгайцях, православний храм у Мойсівці Черкаської області тощо. І це – тільки деякі з об’єктів, які зберігають «тінь тіні» колишньої величі. Ще більше перебуває у геть понівеченому стані. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/150008

29 вересня у Києві вшанували пам'ять жертв розстрілів у Бабиному Яру. 79 років тому євреїв вели вулицями столиці до Бабиного Яру, де їх розстріляли.

На этой неделе в Пекине проходит международная автомобильная выставка Auto China 2020, на которой представлены новейшие модели автономных и управляемых транспортных средств. Выставку уже посетили тысячи специалистов и людей, интересующихся автомобильной тематикой. Отметим, что карантинные меры не были строгими: далеко не все посетители приходили в защитных масках, социальная дистанция (2 метра) зачастую не соблюдалась.

Волинська область з центром в Луцьку зазвичай «губиться» серед інших українських регіонів. Замок в обласному центрі, Шацькі озера, «базарно-вокзальний» Ковель - мабуть, все, з чим турист асоціює цей регіон. Тим часом, в області, приховані від цікавих очей, ховаються численні садиби, костели, церкви та замки - як в невеликих селищах, так і в містечках з величним минулим, таких, як Володимир-Волинський - колись центр окремого князівства, або Олика - колишня резиденція славного і могутнього роду Радзівілів. Запрошуємо у віртуальний тур по деяких волинських пам’ятках. Почнемо, все ж таки, з обласного центру, причому із самого Луцького замку, аби презентувати вам Художній музей, який «сховався» в колишньому комендантську будинку, що стоїть праворуч від вхідної вежі. Цей музей - справжня перлина серед обласних музеїв такого роду. В основі експозиції – колекція портретів князів Радзівілів з їх маєтку в Олиці (про нього піде мова далі). Портрети членів цього роду відносяться до XVI-XIX століть. Крім того, в музеї експонуються оригінали картин великих іспанців Рібейри і Мурільйо (останній достеменно не атрибутований, але вважається, що це авторська копія), італійців Маньяско і Лондоні, фламандця Снейдерса, француза Пуссена. До слова, ані Мурільйо, ні Пуссена в інших українських музеях немає. А в 2012 році в музей передана картина видатного німецького живописця епохи Ренесансу – Лукаса Кранаха Старшого – а саме портрет Йоганна IV, правителя князівства Ангальт. Картину намагалися вивезти за кордон. Її вартість - близько півмільйона доларів. Інший цікавий музей в Луцьку – волинської ікони. Це єдиний в Україні музей, який представляє самобутню регіональну школу іконопису. Тут зібрано понад 1,5 тис. експонатів - причому не тільки ікон, а й скульптур, релігійної начиння, окладів ікон і цілих іконостасів. Перлиною колекції є знаменита Холмська ікона Божої Матері, написана в XI або XII ст. Їдемо далі до міста Володимира-Волинського, одного з найдавніших в Україні (воно вперше згадується 988 року). На городищі височіє збудований в 1160 році Успенський собор - один з небагатьох храмів часів Київської Русі, що вцілів до наших днів. Щоправда, на початку ХХ ст. він був ґрунтовно реконструйований і перебудований. Давньоруськими часами датується і Василівська церква-ротонда - рідкісна споруда такого роду в Україні. Свій нинішній вигляд вона отримала також після реставрації в кінці XIX ст. Інші архітектурні пам'ятки міста на березі прикордонного Західного Бугу включають костел Йоакима і Анни (1775 г.), колишній костел єзуїтів (1776 р., зараз – православний собор Різдва Христового), Домініканський монастир (1789), Миколаївську і Георгіївську церкви, особняк, де знаходиться краєзнавчий музей тощо.  Тепер прямуємо до легендарного Берестечка. Головною пам'яткою тут є музей-заповідник «Козацькі могили» на полі битви (біля с. Пляшевого, що межує з Берестечком), яка сталася влітку 1651 року між військами Хмельницького і короля Яна Казимира. Автентичність представлених тут експонатів обумовлена обставинами їх виявлення: безліч воїнів потонуло в навколишніх болотах, які в прямому сенсі законсервували їхні рештки разом з одягом, взуттям та зброєю. Георгіївський храм, споруджений в 1910-14 роках, є мавзолеєм: в підвальному приміщенні зібрані тисячі кісток і черепів, знайдених під час розкопок. Поруч стоїть дерев'яна Михайлівська церква XVII ст., в якій перед боєм молився Хмельницький. Вона перенесена з села Острів. Не менш цікавим є і саме містечко, прикрашене Троїцьким костелом і однойменним православним собором. Крім церковних споруд, в Берестечко можна побачити і інші пам'ятники архітектури - наприклад, палац князів Пронських або унікальна в загальноєвропейському масштабі споруда - т.зв. «Мурований стовп» - надгробний пам'ятник князю Олександрові Пронському (помер 1601 року). Переміщуємося до Олики – резиденції Радзівілів. Перш за все, слід відвідати величезний палац, найбільшій в Україні за кількістю приміщень – їх тут рівно 365. Вже багато років тут знаходиться психіатрична клініка, але, на відміну від більшості установ подібного профілю, вхід до внутрішнього двору палацу вільний. В інтер’єрах, на жаль, нічого не зберіглося.  Іншою видатною пам’яткою Олики є грандіозний Троїцький костел (або ж Колегіата, бо тут знаходилася єзуїтська колегія). Костел зведено 1640 року за проектом італійських архітекторів за зразком римської церкви Іль Джезу. Всередині костелу збереглися дерев'яні скульптури апостолів і частково - мармурові іконостаси. 2020 року польськими зусиллями було закінчено його реставрацію. За дзвіницею Троїцького костелу «ховається» невеликий костел Петра і Павла, один з найстарших на Волині (1455 р.) Є в Олиці і Стрітенська церква, побудована 1784 року. В ній знаходиться більше десятка старовинних ікон. Дуже цікаві храми є і в містечку Любомль. В першу чергу, це Георгіївська церква, відома з 1280-х років - найбільш давній кам'яний православний храм землі волинської. Нинішні форми храм отримав в XVI ст. Храм не закривався, тому всередині можна побачити давні фрески та ікони. Ще одна споруда Любомля - Троїцький костел, зведений в 1412 році - найстаріший католицький храм в області.  Не дуже відомим, але дуже повчальним, музеєм на Волині є садиба В'ячеслава Липинського (1885-1931) в с. Затурці. Липинський - історик, політолог, публіцист і політик - був ідеологом українського консервативно-монархістського руху початку ХХ століття. Музей в Затурцях є центром вивчення життя і ідей Липинського, а також усього, що пов'язано з його родиною і родом. Експозиція охоплює період з 1839 по 1939 роки. Є на Волині і «головний» музей Лесі Українки – в с. Колодяжному поблизу Ковеля. Вона прожила тут з 1882 по 1907 роки, створила значну частину поезій. Меморіальна експозиція знаходиться в двох будинках: т.зв. «Білому», побудованому для старших дітей сім'ї Косачів як літературне шале-флігель, і батьківському будинку Петра Косача, спорудженому в 1896 році.  А що подивитися власне у Ковелі, який дуже сильно був понищений у Другу Світову? Тут стоїть унікальний дерев’яний костел, перенесений 1993 року з с. Вишеньки. Унікальний він тим, що пам’яток дерев'яного неоготичного зодчества в Україні практично не залишилося, за винятком Закарпаття. Датою побудови костелу називають або 1639, або 1771 роки. Всередині є бароковий вівтар XVIII ст.  Нарешті, відвідаємо колишнє містечко Устилуг – маєток трьох поколінь родини Стравінських: співака Федора Стравінського, його сина - великого композитора Ігоря Стравінського, і Федора Ігоревича, який став художником. Ігор Стравінський створив тут свої головні твори. Музика, створена ним для безсмертних балетів, є нічим іншим, як переробленим волинським фольклором, і, таким чином, ніяка вона не російська. У родовій садибі «Стара Миза», побудованої в 1907 році за проектом Ігоря Стравінського, знаходяться музична школа і музей композитора.  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/120626

У 4-му турі чемпіонату України серед команд Вищої ліги сезону-2020/2021 футболістки львівських «Карпат» поступилися в рідних стінах чинному бронзовому призеру елітного жіночого футбольного дивізіону – «Восходу» зі Старої Маячки Херсонської області.На львівському стадіоні «Україна» поруч державного прапора повішали траурні стрічки: перед матчем футболістки вшанували пам'ять загиблих у авіакатастрофі вояків. Львівські футболістки вийшли на гру проти фавориток з Миколаївщини в правильних футболках з правильним гербом  під правильний карпатський гімн.«Карпати»: Мостова Інга, Вишневська Тетяна, Цурак Лілія, Куп'як Соломія, Крищишин Анна-Марія (Тарасенко Олена, 46), Стеца Надія, Чайка Надія, Галан Наталія (Рисак Юлія, 69), Іванченко Надія, Матвіїшин Стефанія (Крив'як Мар'яна, 77), Корнійчук Вікторія (Петрусевич Лілія, 84)Тренери: Надія Чайка, Надія Стеца.«Восход»: Герасимчук Алла, Кряж Марія, Аілінкий Наталія, Нганді Жозефін, Несіна Марія, Левицька Тетяна, Осіп'ян Ольга, Старухіна Аліна (Колька Світлана, 46), Косік Марина, Янчук Поліна, Алуко Єнтунде Марія (Комар Роксолана, 78)Головний тренер: Роман Заєв.На 34-ій хвилині поєдинку львів'янки вийшли вперед: Вікторія Корнійчук промчала по лівому флангу, ввірвалася у володіння суперниць і пробила з гострого кута – м'яч від ноги голкіперки Алли Герасимчук залетів у сітку – 1:0.Однак уже за мить гості зрівняли рахунок: Марія Алуко скористалася незлагодженими діями захисниць «Карпат», перехопила кулястого й із меж карного майданчика відправила його у ворота – 1:1. У компенсований до першого тайму час капітанка «Восхода» Тетяна Левицька прямим ударом зі штрафного метрів із 28-ми вивела свою команду вперед – 1:2.У другій половині зустрічі дівчата з Херсонщини ще тричі розписалися у воротах «карпатівок». На 66-ій хвилині після подачі з кутового Марія Несіна головою спрямувала шкіряного в ціль – 1:3. На 77-ій хвилині Алуко оформила дубль, ударом головою замкнувши передачу партнерки з правого краю футбольного поля – 1:4. Масну крапку перед фінальним свистком аналогічним чином поставила Роксолана Комар – 1:5. «Восходівки» на досвіді переграли жіночу команду львівських «Карпат». ЖФК «Карпати» (Львів) – «Восход» (Стара Маячка) - 1:5Голи: Корнійчук (34) – Алуко (35; 77); Левицька (45+1); Несіна (66); Комар (90+2).

Дмитрий Дятлов, фотограф и путешественник: «Доброе утро!» – именно такое приветствие можно услышать на Шипоте в любое время суток. Если человек, услышав такое приветствие, скажем, среди ночи удивляется, сразу понятно что он не «местный». «Доброе утро» несёт в себе скрытый подтекст. На Шипоте всегда «утро», всегда рассвет, «Солнце» восходит прямо здесь и прямо сейчас. В сердце каждого из нас. И это не религиозный пафос, а практическое знание. Можно обойти весь мир в поисках Шамбалы, пока не станет ясно, что она тут – перед нами, внутри нас, здесь и сейчас... Люди, которые осознанно едут на Шипот, руководствуются именно этим пониманием. Это одно из сотен уникальных мест на Земле, где Природа  напоминает человеку: «Проснись, посмотри, как красив мир, загляни в себя и пойми, что ты и он – одно целое». Такие места всегда притягивали людей, а дальше – выбор за ними. Можно пройтись от стоянки до водопада, сделать селфи, купить сувениры и сесть обратно в свой туристический автобус. Потратив 40 минут на посещение «одного из семи чудес Украины». А можно приехать сознательно, чтобы бродить по бескрайним Карпатам и наблюдать, как они открывают вам все новые и новые чудеса. Но для этого надо сначала самому открыть сердце миру. Прислушаться к себе – прочувствовав атмосферу этих мест, пообщавшись с «местными», оценив их уровень внутренней свободы. Надо провести ночь в лесу, глядя на звёзды и на пламя костра. Сделав это, человек не будете прежним. Или же просто сам уйдет с Шипота, потому что это не его место. Там все становятся теми, кем являются на самом деле. Не теми, кем их хочет видеть общество, не винтиками системы – самими собой. Маски, как противовирусные, так и социальные остаются внизу.

У межах робочої поїздки на Закарпаття Президент України Володимир Зеленський взяв участь у представленні Стратегії розвитку Закарпатської області до 2027 року. Глава держави зауважив, що вже кілька разів приїздив у цей регіон, і висловив жаль, що через пандемію коронавірусу Закарпаття цьогоріч не змогли відвідати тисячі туристів. «Та я вірю, що ми обов’язково здолаємо вірус, і ваш регіон знову гостинно відчинить двері для гостей з України та зі всього світу. Можу запевнити, що туристичний потенціал краю та інфраструктурні умови для жителів Закарпаття є важливим для мене питанням», – сказав Президент. Також Володимир Зеленський оглянув перебіг капітального ремонту Берегівської центральної районної лікарні імені Бертолона Ліннера, поставив завдання включити реконструкцію пункту пропуску «Ужгород – Вишнє Нємецьке» до «Великого будівництва». Проблему автомобільних черг на прикордонних пунктах пропуску потрібно вирішувати комплексно, адже вона має декілька аспектів, заявив Президент. Крім того, Глава Держави підписав указ № 403/2020 про встановлення в Україні професійного свята — Дня виноградаря і винороба, яке відзначатиметься щороку в другу неділю листопада. Закарпаття – це прекрасна частина Української держави, і дуже важливо підтримувати та розвивати цей регіон, заявив Президент Володимир Зеленський під час спілкування з представниками ЗМІ в межах робочої поїздки до Закарпатської області.

Цей нарис познайомить вас з маловідомою Рівненщиною. Ми побачимо цікаві народні традиції в Сварицевичах, старійший дуб на території України та найстарший діючий в країні вітряк, проїдемось вузькоколійкою, відвідаємо привидів Млинова та єдиний в світі геологічний заказник в базальтовому кар'єрі тощо. Почнемо з Антонівсько-Зарічнянської вузьковолійки (вона ж - «Поліський трамвай», «Бурштиновий шлях» або приміський потяг №№ 6391-6392) на півночі області. 2007 року вузькоколійка стала переможницею конкурсу «Сім чудес Рівненщини». Це унікальний для України маршрут: ширина колії - 750 мм, що вдвічі менше за стандартну колію 1520 мм, а довжина - 106 км, що робить її однією з найдовших діючих вузькоколійок у Європі. При цьому міст через річку Стир на цьому шляху є найдовшим дерев’яним залізничним мостом у Європі (153 м). Усього ж дерев’яних мостів на маршруті – понад 30. Потенційна швидкість потяга – до 40 км, але зазвичай він їде зі швидкістю 26,5 км, що дозволяє насолодитися природними красотами. Окремої уваги заслуговує музей в Антонівці, який розповідає історію вузькоколійки. Радимо відвідати й геологічний заповідник «Базальтові стовпи» - єдиний такий у світі. Це затоплені підземними водами кар’єри № 3 та № 5. Посередині кар’єру № 3 є ще острівець у формі серця. В міжвоєнні часи це був найбільший базальтовий кар’єр Польщі, причому камінь йшов на експорт – ним замощували площі Відня та Парижу. Камінь тут видобувають й досі. На півночі області є також дуже цікаве село Глинне. По-перше, воно відоме тим, що тут росте одно з найбільш визначних дерев України – 1300-річний «Юзефін» дуб. Старійшина українських лісів має окружність стовбура понад 8 м при загальній висоті дерева в 20 м. Навколо ростуть й інші дуже старі дерева – сосни, ялини тощо. По-друге, на околиці села знаходяться курганний могильник XI-XIII ст. з 28 курганів та козацькі хрести, які вважають наслідками сутички в цих місцях загонів з військом князя Радзівіла у 1595 році. А найцікавішим в Глинному є його соціально-демографічний вимір: у жовтні 2017 року Рівненський облстат повідомив, що саме Глинне є найбільш багатодітним селом Європи! На території сільради проживає понад 280 багатодітних сімей – тобто, родин, де є троє і більше дітей. Щороку в селі народжується до 250 дітей. Наприклад, в селі мешкає родина Ковалевичів, в якій вже народилася 19-та дитина. В родинах тут, в середньому, від 8 до 12 дітей – і навіть є своєрідне змагання між ними у тому, де дітей найбільше. Так от: вважається, що до такої плодючості глинчан дотичним є… той самий дуб, до якого вже понад 1000 років ходять місцеві жінки з проханням легкий перебіг вагітності та пологів, про здоров’я дітей та про те, щоб дітей було більше. І, як бачимо, дуб явно їм допомагає! В селі Гоща, що на трасі Київ-Львів, стоїть садиба у т.зв. «фахверковому стилі». Палац, зведений на наприкінці ХІХ ст. - взірець поєднання фахверкового стилю та модерну. Він зберігає всередині дерев’яні сходи з перилами відповідного візерунку, а також обрамлення внутрішніх дверей. В радянські часи палац практично повністю обклали плиткою, що спаплюжило сприйняття його краси та зруйнували і башту, яка надавала споруді додаткового романтизму. Добре, що зберігся модернових обрисів ганок. Окрім садиби, обов’язково зверніть увагу в Гощі на Михайлівський храм. В середині XVII ст. його збудували як центр православного чоловічого монастиря та оборонну споруду (стіни мають товщину до 2,3 м). Ризницю церкви прикрашає портрет княгині Саломирецької, фундаторки храму, написаний 1639 року – одна з лічених збережених пам’яток такого роду, що продовжує знаходитись у тому ж місці, де і століттями. У церкві є ще одна цінна пам’ятка – сонячний годинник XVII ст. Зараз навколо розбудовано монастир МПЦ. Село Красносілля привертає увагу пам’яткою промислової архітектури минулого – вітряком 1895 року. Він досі діє, та є одним з найстарших в Україні, який виконує свою роботу. Його контури – відверто архаїчні, вони відсилають нас до суворої поліської архітектури оборонних дерев’яних церков та костелів. При цьому інженером, який збудував вітряк, є не місцевий уродженець, а чех Іван Клічник. Вітряк став головною туристичною атракцією села настільки, що тут вирішили проводити вересневий фестиваль «Красносільські вітряки». А тепер запрошуємо до містечка Млинів, а точніше – до його… привидів. Серед українських «містичних» адрес Млинів виділяється тим, що його «головний» привид має повну історичну «атрибуцію». «Білу даму» Млинова звуть Розалія Любомирська, уроджена Ходкевич (1768-1794). Вона була фавориткою французької королеви Марії-Антуанетти, та страчена 30 червня 1794 року в Парижі. Легенда говорить, що нібито в ту хвилину, коли голова екс-фрейліни впала на паризьку бруківку, її мати, Людвіга, побачила у Млинові безголову тінь доньки, а на стіні сама собою окреслилася тріщина у вигляді жіночого профілю з високою зачіскою. З того часу ця тріщина вперто не піддається усім ремонтам. Додали похмурого забарвлення садибі Ходкевичів і експерименти брата Розалії, Олександра, який цікавився електромагнетизмом, намагаючись оживляти трупи, і той факт, що більшовики 1919 року розстріляли прямо в палаці ще двох жінок – Юлію та Софію Ходкевич. Екстрасенси й поготів бачать в саду та музейному флігелі десятки привидів – чоловічих, жіночих, дитячих тощо. І це при цьому, що власне палац був розібраний у радянські часи, і на його місці зведено будівлю ветеринарного технікуму. Переміщуємося тепер до Новомалина. Колишній замок в цьому селі був колись перебудований на бароковий палац, від якого залишилися романтичні руїни. Але ці руїни виявилися доволі популярною локацією у туристів. Причиною тому - обриси імпозантної, незважаючи на стан, в якому вона перебуває, каплиці, хоча ми й бачимо тільки третину її об’єму. На наш час вона є єдиною такого силуету в Україні. Власне, колись каплиця була баштою замку, і саме цим пояснюється є незвичний п’ятикутний план. Свій ж вигляд вона отримала в вже в період романтизму, на початку ХІХ ст. Автором перебудови, не виключено, міг бути скульптор Томаш Сосновський (1810-1886).  Повертаємось, наостанок, знову на північ області. У селі Сварицевичі зберігся цікавий обряд – «Водіння Куста». Обряд внесений до списку найціннішої нематеріальної спадщини України. «Водять куст» протягом Троїцьких свят – тобто, під час літнього сонцестояння. Колись це була своєрідна форма спілкування з духами предків, які, нібито, раз на рік повертались до світу цього з «інспекцією». Кущ-«куст» (дівчина, цілком вбрана у гілля та листя) мав уособлювати душі померлих, які виходили «з великого лісу». Гурт дівчат на чолі з «кустом» обходить оселі, співаючи спеціальні пісні та закликаючи господарів обдарувати «куст», аби наступного року все було добре. Унікальність «водіння» у Сварицевичах в тому, що це єдиний населений пункт на Поліссі, де подібну практику проводять досі. Останніми роками «Водіння Куста» стало головною частиною місцевого етнофесту. Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/151760

На Яворівському військовому полігоні у Львівській області завершуються багатонаціональні командно-штабні навчання «Rapid Trident – 2020». Як повідомляє Міністерство оборони України, 24 вересня учасники навчань проводили операцію зі звільнення населеного пункту від терористів. Крім того, до їхньої уваги були представлені практичні дії підрозділів цивільно-військового співробітництва. А також відбулася практична демонстрація можливостей табору для біженців, організованого Товариством Червоного Хреста. За словами співкерівника навчань з американської сторони, полковника Майкла Хансона, концепція цьогорічного навчання базувалась на відпрацюванні українськими армійськими підрозділами та підрозділами інших силових структур при підтримці союзників питань відбиття збройного нападу недружніх країн, відновлення суверенітету і контролю над державним кордоном: «Представники ЗС України та інших військових формувань зробили все найкраще для того, щоб досягнути цих високих стандартів. Вони досягли високих результатів і проявили себе як хороша команда. Це найкраще навчання, у яких я брав участь». Навчання триватимуть до 25 вересня на різних ділянках львівського військового полігону. Під час практичних занять використовувалося понад 500 одиниць військових автомобілів та бойових броньованих машин, вертольоти Мі-8 армійської авіації армійської авіації Сухопутних військ, літаки Повітряних сил ЗСУ та ЗСУ США.