Битва за Бахмут триває. Запеклі бої точаться за місто майже безперервно. Противник постійно намагається прорватися, змінює тактику. То атакує малими штурмовими групами, то задіє для штурму десятки мобілізованих. Іноді посилює обстріли вночі, систематично вражає ракетами тилові міста, тероризує мирне населення, нищить і так майже зруйновану цивільну інфраструктуру. Та українські воїни не налаштовані поступатися ворогу. Часом, окупант здається сильнішим та чисельнішим. Утім, він має одну велику слабкість - грає на чужому полі, воює за чужу землю. І саме це обіцяє загарбнику великий провал.

На Рівненщині, неподалік від білоруського кордону, Сили оборони області провели спільні навчання. Задіяні військовослужбовці та силовики відпрацьовували сценарії оборони на випадок можливого наступу противника. Зокрема, оборонці використовували у навчаннях бойову зброю, гранатомети, кулемети та стрілецьку зброю. Фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода.

Російські війська не полишають спроб оточити та захопити Бахмут. Сили оборони України чинять  запеклий опір окупантам.

Окрема мотопіхотна Маріупольська бригада: "Перші сантиметри скам’янілого мерзлого ґрунту вперемішку з корінням вирубають сокирою. Далі – лом, мотика, лопати. Після другого штику копається трохи легше, кажуть піхотинці. Зігріваєшся сам, стає піддатливою земля. Робота йде серйозна, на совість: копають для себе, то ж все вивірено, як під лінійку, продумана геометрія траншей, розчищені сектори під замасковані вогневі точки. Командир посміхається: ніхто не вірить, що позицію зроблено не екскаватором, а вручну. Каже, до ворога зовсім недалеко, зброя завжди під рукою і бійці весь час прислухаються до виходів з того боку, але робота не припиняється ані на мить. Хай зірвані спини і стерті руки, хай бруд і втома, але у цій посадці дуже скоро постане залізна лінія оборони, ідеально пристосована для бою і навіть не позбавлена певного комфорту: це ж бо роблять наші хлопці – щоб все було капітально і чистенько, як у себе вдома. Власне, це і є наш дім. Кожна посадка, кожне поле, село, місто – все, що зветься Україною, все, що ми захищатимемо до останнього".

Збройні сили України проводять навчання в Чорнобильській зоні відчуження біля кордону з Білоруссю з метою підвищення готовності військ у разі чергового наступу Росії з території Білорусі. Фото: REUTERS/ В'ячеслав Ратинський, 2 лютого 2023.

Місто, яке колись містило 75 000 людей, зараз має населення менше 3 тисяч осіб, близько 200 з яких - діти. Російські війська атакують Бахмут не рахуючись з кількістю загиблих, але Збройні Сили України стоять, б'ють ворога і здавати місто не збираються.

Костянтин Ліберов, фотограф: "Сєвєродонецький район. Бої за Кремінну. Одні з найважчих на напрямку. Ця війна - жорстока і кривава. Майже тиждень в одному окопі з лікарями медичної евакуації, майже кожного дня виїзди за пораненими, відчайдушна боротьба лікарів за таке крихке людське життя. Важкі контузії, уламкові поранення, розірвані кінцівки. Крики болю і кров, дуже багато крові. Всі воїни на цих фото, завдяки професіоналізму та небайдужості військових лікарів - вижили. Ті, кого можна врятувати - були врятовані. Однак є ті, кому вже ніяк не можна було допомогти.Сьогодні кращі з кращих віддають своє здоров‘я і життя за нашу свободу в майбутньому і можливість підтримувати ілюзію нормального життя зараз. Ілюзію, адже кожен з нас, в мирному житті, роблячи свої звичайні справи, все одно тримає в голові: як вони там? Ця війна стосується кожного.Донатити, волонтерити, підтримувати інформаційний фронт, пройти хоча б базові підготовки з медичної допомоги та військової справи. Треба розуміти: є хлопці та дівчата, які вже 11 місяців в цьому пеклі. Скільки ще вони протримаються? І якщо їм знадобиться наша допомога - ми маємо бути готові. Ми пройшли вже багато чого з 24 лютого, змінилися й загартувались. А це - наша земля, наш дім, нам немає куди тікати".

Українські військові в Соледарі та Бахмуті проливають кров російських військ у запеклих боях, доки Росія заявляє про свою перемогу. Фотокореспондент Радіо Свобода Сергій Нужненко та фотокореспондент Reuters Олександр Ратушняк зняли ці кадри широкомасштабної російсько-української війни 14–15 січня. Російські найманці з ПВК «Вагнер» заявили 10 січня, що захопили Соледар, хоча запеклі бої продовжуються всередині та навколо українського соледобувного міста. Хоча Соледар є дуже невеликою військовою цінністю, його захоплення буде найзначнішим досягненням Москви на полі бою за останні місяці. «Все повністю зруйновано. Життя майже не лишилося. Чого Росія там домагається?» — питав минулого тижня президент України Володимир Зеленський. Обидві сторони не розкривають інформацію про втрати під час того, що багато аналітиків називають одними з найнапруженіших і найкривавіших бойових дій за всю війну. Поки аналітики продовжують обговорювати питання про стратегічне значення запеклих боїв за Соледар та Бахмут, Росія продовжує вкладати значні кошти у спроби захопити східноукраїнські міста, які, можливо, мають символічне значення для Кремля. Захоплення Росією Соледара дозволило б російським військам наблизитися до більшого міста Бахмута, яке знаходиться приблизно за 15 км на південний захід. Кремлю так і не вдалося здобути цей приз. Відома як «Бахмутська м'ясорубка», битва за місто, в якому раніше мешкало 70 тисяч жителів, триває вже кілька місяців, залишаючи за собою апокаліптичні сцени смерті та руйнувань. У коментарях, переданих 15 січня, президент Росії Володимир Путін заявив про перемогу в Соледарі, заявивши: «Є позитивна динаміка [у бойових діях]. Все розвивається за планом». Київ спростував цю заяву, заявивши, що тяжкі бої продовжуються.

— Будь ласка, багато фото не треба. Я і так відчуваю, що це весілля якось так не вчасно, - каже зі сльозами на очах Женя, прекрасна наречена, військовий медик героїчного батальйону "Карпатська Січ". Справа в тому, що зранку, саме в день її весілля з госпітальєром Сашою, ворог активізувався на напрямку, де стоять побратими Жені. Через це майже всі запрошені, за відомих причин, не змогли навіть на годину залишити свої позиції, а сама Женя думками постійно поверталась до них. Навіть під час розпису, який проводив командир, було чутно працюючу рацію, яка в режимі реального часу передавала ситуацію. — Женя, весілля - завжди вчасно. Особливо сьогодні, особливо зараз.Після зворушливого розпису, включеного на чиємусь телефоні весільного маршу та криків "гірко!", колона з трьох авто, що задумувалась на початку як великий кортеж, вирушила за місто, де волонтери всю ніч і весь день готували свято на 50 людей. Ближче к вечору ми почули звук під’їжджаючих машин: почали збиратись гості, втомлені, стурбовані, живі. Незважаючи ні на що, кохання перемогло. І ми теж переможемо. Автори: Костянтин та Влада Ліберови

Бахмут зараз — поле бою із постійними обстрілами та вуличними боями на околицях. Українські військові відбивають штурми найбоєздатніших російських підрозділів впродовж п’яти місяців. Колись красиве місто із фонтанами та алеями троянд перетворилось на випалені руїни. У вцілілих холодних квартирах залишається близько десяти тисяч людей. Щодня є загиблі, зокрема і під завалами, втім їхні тіла зараз неможливо витягти. Журналісти Суспільного Тарас Ібрагімов і Христина Гаврилюк в ці дні побували у Бахмуті.