Танкісти 30 окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького вдень і вночі нищать ворога, який не полишає намірів захопити український Донбас. Але добряче отримує "по зубах". Прес-служба бригади: "Під Бахмутом, де зараз точаться пекельні бої, багато соняшникових полів залишилися неприбраними. Танкісти 30 ОМБр споглядають цю красу – і з нестримною силою нищать окупантів. За Україну! За рідну землю! І за наші соняхи!".

Херсонці продовжують святкувати звільнення міста ЗСУ з російської окупації. Журналісти Радіо Свобода знайшли на місцевому цвинтарі ймовірні масові поховання. Наслідками окупації РФ стали, зокрема, знищений аеропорт у Чорнобаївці та підірваний Антонівський міст.

Костянтин Ліберов, фотограф: «Останні дні ми провели в шпиталі міста Бахмут. Заїжджали туди кожного дня, на 1-2 години. Ці дві години на день зробили з нами одну жорстоку річ. Ми не відчуваємо в собі сил радіти. Україна звільнила Херсон! Ми так цього чекали. Але замість щастя, перед очима весь той біль, який ми бачили у фронтовому шпиталі. Один день поранених привозили кожні півгодини. Лікарі працюють без зупинки, майже не маючи перерви на сон, їжу чи елементарно сигарету.Це все так неправильно. Боже, це так неправильно! У двір шпиталю заїжджає машина. На вигляд трохи відрізняється від звичайно медеваку. Відкриваються двері. Тіло, накрите тряпкою. Йому вже не потрібна поміч лікарів. Носилки зносять у кут подвір‘я, кладуть поруч з іншими тілами, які привезли раніше. Ще годину тому він був живий. Можливо, дзвонив своїй коханій. Можливо, в нього є діти. Напевно, є ті, хто його любить і кому скоро доведеться дізнатись, що їх світ зруйновано. Боже, цього ніколи не мало трапитись. Чому ми, чому з нами? Але це відбувається сьогодні. Герої вмирають. Героям боляче. Герої страждають за наше сьогодні і за наше завтра. Це і є справжня ціна кожного міліметра нашої вільної землі. Ми завжди будемо про це пам‘ятати».

11 листопада Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило про те, що Херсон повертається під контроль української армії, до міста заходять частини ЗСУ. Росія заявила про відхід із Херсона, оскільки у зв'язку із наступом ЗСУ виникла загроза потрапляння великого російського угруповання у котел. Під час свого відходу російські військові замінували територію, підрвали котельні та телецентр у Херсоні, а потім підірвали Антонівський міст. Підірвані мости та покинуті російські військові позиції, які бійці ЗСУ виявили під час просування, свідчать про те, що російські війська сплановано залишали цей район. Люди, які пережили російську окупацію, із сльозами на очах зустрічають українських військовослужбовців, які звільняють їхні села і міста. «Люди пропонували військовим теплу їжу, коли солдати входили в місто. Я бачив, як солдати плачуть», – розповідає воєнний кореспондент проєкту Donbas Frontliner Андрій Дубчак. Водночас, Головне управління розвідки Міністерства оборони України припускає, що на правобережжі Херсонщини залишається ще кілька тисяч російського окупаційного контингенту.

Чим ближче до зими, тим складніше військовим на фронті. Якщо влітку техніку та особовий склад можна було ховати в посадках, у  "зеленці", то зараз доводиться продумувати кожну деталь. Зокрема, ворог не має бачити дим. Будь-який. Неважливо, чи з бліндажів, чи з польової кухні. "Враховуючи ворожі обстріли на нашому напрямку, обліт дронів,  ми намагаємось заховати особовий склад, особливо в нічний час, щоб не «спалювати» позиції. З "зеленкою" було простіше, бо ми були менш вразливі", - розповідає командир батальйону на ім'я Назар. Йому 44 роки, він родом з Івано-Франківщини. З 2016 по 2019 роки воював, потім вийшов на пенсію, але з початком бойових дій, повернувся до військової справи добровольцем. Каже, що іншого виходу не було, бо треба ставати на захист Батьківщини. Разом із ним служить нині і його син (вони боронять країну в різних бригадах і б'ють ворога на різних напрямках). "Немає жодної різниці, на якому напрямку боронити країну. Це наші вже шості позиції з початку війни. Україна - це наша територія. Відступати нікуди", - каже він. З Назаром та іншими військовими їдемо на позиції. Картинка там геть інша ніж, наприклад, ще місяць тому. Голі дерева зробили посадку майже прозорою. Ми були там якраз після дощу: земля сира й холодна, але настрій у військових від цього аж ніяк не депресивний. "Ми облаштували бліндажі масляними буржуйками. Це ноу-хау.  Буржуйки на олії не дають диму, і ми не такі вразливі для дронів - вони нас не бачать. Такі буржуйки зараз у кожному бліндажі. Їх придумали наші друзі з Яремчанщини", - каже комбат. Принцип роботи простий: в буржуйку заливається олія, запалюється, верхній шар згорає - бліндаж обігрівається. Буржуйки мають доволі малі розміри та працюють на олійній переробці. "Ми думали, що війна швидше закінчиться, тому готувались на літній період, але бачимо, що бойові дії продовжуються, тому зараз утеплюємо бліндажі, робимо їх невеликими - на 2-3 військових. Чим менші бліндажі, тим тепліші", - пояснює комбат. "А чи бачите ви ворожі позиції?" - питаю. "Звичайно. Працює розвідка. У них зовсім інші методи війни, вони дикі, можна так сказати. Ми бачимо, в яких вони умовах… живуть, як свині. У нас чисто, сміття немає, у нас регулярно люди міняються. У нас є райони відпочинку, щоби військові могли помитися, щоб людина відчувала себе людиною навіть на війні", - пояснює командир. Назар має позивний "Ягуар". Після виходу на пенсію він зайнявся бізнесом - відкрив готель у Яремчі. Чоловік каже, що бізнес не закривав, попри війну, бо люди мають працювати й  отримувати зарплату. "У нашому батальйоні до 20% тих, хто мав бойовий досвід. Більшість прийшла з цивільного життя - бізнесмени, освітяни, а сьогодні це вже бійці, які пройшли бойове злагодження", - каже співрозмовник. Назар говорить, що не мав сумніву в тому, що війна буде. Прошу його пригадати, яким для нього було 24-те лютого. Він добре пам’ятає той день, розповідає, що за декілька днів до цього він разом із друзями та знайомими почав збиратися в Яремче. "Це були бізнесмени і хлопці, які мали активні бойові дії за спиною. Ми спочатку розглядали формат створення добровольчого батальйону, тож уночі, коли перші обстріли почались, ми одразу зібрались, а потім перейшли до тероборони", - каже він. Для нього найстрашніше - втрачати бойових побратимів. "Це дуже важко. У нас тут усі не настільки кіборги, щоб не боятися. Кожен має страх, але він його в собі поборює, коли бачить, що росія робить з Україною. Коли ми бачимо, як ворожа авіація знищує цивільні об’єкти, гинуть діти, є зґвалтовані діти, то це не про війну, це про знищення населення та інфраструктури. Найстрашніше - те, що гинуть люди. Я впевнений, що після війни все буде відбудовано, ще краще і з більшою любов’ю. Ми розумітимемо, що це було знищено не роками, а конкретною країною-агресором", - каже "Ягуар". Хлопці, що несуть службу на позиціях, розповідають, що ситуація на фронті завжди напружена, обстріли йдуть постійно – щодня,  незалежно, день чи ніч. "Удень більше стріляють з артилерії: танчики, міномети, а вночі - більше працює РСЗВ («Ураган», «Град», САУ). Б’ють по позиціях і по населених пунктах, які поблизу. Вони всю лінію оборони намагаються простріляти. Багато дронів - Орлани-10, вони постійно розвідують ситуацію і корегують вогонь", - розповідає військовий  на ім'я Руслан, що має позивний "Шеф". "Шеф" родом також з Івано-Франківщини, до війни займався будівництвом, був бригадиром (там його всі називали "шефом", тож і позивний звідти), він не мав бойового досвіду і на війну пішов добровольцем. З ним ми говорили, поки їхали на позиції і поверталися з них. Чоловік весь час уважно стежив за дорогою, прислухався до звуків,  аби не пропустити ворожого "виходу". Каже, що на війні дуже знадобились будівельні навички, все, що вмів, довелось застосувати вже в бойових реаліях - під час будівництва окопів. Питаю в нього, а чи давно був вдома. Каже, що місяць тому, за сімейними обставинами довелось поїхати, на похорон рідної людини. "Шеф" зізнається, що вдома постійно думав про те, що робиться на фронті: "Війна не закінчилась, і твої побратими тут. Вони вже сім’я". "Коли ворог завдає масованих обстрілів і гатить по всій країні, на фронті трохи вщухає? - питаю у військового. "Ми на війні розуміємо, де наш ворог і звідки може "прилітати". А коли йде масований обстріл по всій території України, то люди не чують того "виходу" і не знають, коли "приліт" буде. Це дуже важко, бо це все відбувається несподівано". Він каже, що завжди дуже переживає за рідних, адже ворог підступний і б’є по тих місцях, "де в нас найбільше болить". І додає, що найбільше болить за близьких і дітей. Поки спілкуємось із хлопцями та роздивляємось зимові бліндажі, одні військові спостерігають за ворожими позиціями, інші - відпочивають. Аж раптом чуємо "вихід", потім другий. Військові дають команду: "Швидко в окопи". Перечекавши, їдемо додому. Поки йдемо до машини, питаю у "Ягуара", якою він уявляє перемогу. "Я думаю, що вона прийде з весною. Це має бути відновлення повністю всіх територій України, станом на 1991 рік. Тільки так. Не йде мова про вихід на позиції, які були до активних бойових дій, мова про повернення всіх територій України, і хлопці все це розуміють". Він каже, що ворог намагається знищити Україну і всі це теж розуміють. Агресор працює на ураження, знищує міста, села та не щадить український народ. "Перед нами (перед позиціями - ред.) багато мобілізованих. Ми їх не боїмося, ми на своїй землі, боронимо нашу Україну. Ми розуміємо, з кого вони набирають мобілізованих: по росії ловлять, привозять, і вони не мають того бойового духу, який є в наших військових", - завершує розмову "Ягуар". У той день ми планували побувати на кількох позиціях, але ворожа армія щільно обстрілювала лінію фронту, тож нашим військовим треба було пильнувати й вибивати окупанта. Автор: Ольга Кудря, Запоріжжя. Фото Дмитра Смольєнка.

3 листопада в Україні відзначали День ракетних військ та артилерії. Цей рід військ відіграє особливу роль і відбитті широкомасштабної агресії Росії. День ракетних військ і артилерії був заснований 1997 року, відповідно до Указу Президента України Леоніда Кучми. До цього роду військ належать з'єднання озброєні оперативно-тактичними й тактичними ракетами, гаубичною, гарматною, реактивною та протитанковою артилерією. Артилерія – це також артилерійська розвідка, мінометні підрозділи та підрозділи протитанкових керованих ракет. Саме українські артилеристи, стримуючи широкомасштабну агресію Росії, вражають значну частину живої сили ворога, російської важкої техніки та артилерії, протитанкових засобів. Цим військам довелося докорінно змінитися та оновитися після того, як у 2014 році Росія вперше вторглася в Україну. На той момент, як нагадували в Міноборони України, українські ракетні війська та артилерія налічували менше 200 ракетних, артилерійських, мінометних та протитанкових батарей. Причому більшість з них на початку 2014 року була малоспроможною повноцінно виконувати завдання через неукомплектованість особовим складом. З 2014 року  бойовий склад ракетних військ та артилерії в Україні вдалося збільшити більше ніж удвічі. А майже всі батареї, які входять до складу цих військ, отримали практичний досвід участі в бойових діях. Перехід української артилерії на калібр НАТО став одним із найбільш важливих кроків для зміцнення спроможності України протистояти широкомасштабному вторгненню Росії.

Українська версія жіночого журналу Elle представила фотосесію з українськими захисницями «Жінки на фронті». Шеф-редакторка ELLE.UA Катерина Попова: Цикл інтерв’ю на ELLE.UA «Жінки на фронті» про жінок-військових вважаю найважливішим за всі роки своєї професійної діяльності. ELLE з французької перекладається як «вона». А «вона» в Україні сьогодні саме така — мужня та смілива, бореться за незалежність своєї країни. Під час війни жінки взяли на себе величезну відповідальність: одні — за родини й дітей, виїхавши за кордон та допомагаючи в тилу, багато інших — на фронті, взявши в руки зброю та поїхавши в найгарячіші точки бойових дій, щоб захищати свої сім’ї та Батьківщину. «Українські жінки — це не тільки жертви війни. Вони нарівні із чоловіками воюють на всіх фронтах», — сказала перша леді України Олена Зеленська в інтерв’ю ЗМІ Республіки Корея. І це дійсно так, жінки України — мужні, сміливі, незламні, приклад та натхнення для всіх народів світу. У лавах української армії служать 42 тисячі жінок. Тисяча з них перебуває на командирських посадах, чудово справляючись і з важкою фізичною роботою, і з емоційним напруженням. Нарівні із чоловіками вони воюють на всіх фронтах, а кількість жінок, які хочуть захищати Україну, зростає. Патріотичний дух українок не можна зламати. Чесні, щирі, незламні, вони руйнують усі гендерні стереотипи та власним прикладом доводять, що для українських жінок немає нічого неможливого. Автори матеріалів: Катерина Попова та Леся Пахарина

Костянтин Ліберов, фотограф: "Нічого особливого. Просто перша жінка, яка очолила артилерійський підрозділ ЗСУ, стоїть на руїнах техніки окупанта, що була зруйнована силами її підрозділу.Ми мабуть ніколи не перестанемо дивуватись та захоплюватись нашими людьми. Любов Плаксюк, артилеристка за покликанням, яка з перших днів відстоює нашу з вами свободу. На третьому фото вона зі своєю бойовою подругою, командною штабною машиною на ім‘я Маруся. Любов каже, що в них з Марусею однаковий характер, і слухається вона тільки її. До 2016 року Любов працювала вчителькою історії, а ще вона мати. Коли ми зустрілись, вона показала нам цілу підбірку фотографій світанків та закатів, зроблених нею на телефон. Нас це по-справді зворушило, адже навіть на фронті, в окопах, вона продовжує помічати красу навколо себе.Любов не любить зустрічатися з журналістами, і те, що вона погодилась та приділила час - велика честь для нас. Подивіться в її очі. Жінка, мати, воїн. В її погляді - уся рішучість нашої землі".

Російські війська протягом восьми місяців війни не залишають надії захопити Бахмут. Хоча більшість бойових дій минулого місяця розгорталися в Херсонській та Харківській областях, загострення битви навколо Бахмута демонструє бажання путіна досягти видимих здобутків після тижнів явних невдач в Україні. Взяття Бахмута розірве лінії постачання України та відкриє шлях для наступу російських військ у напрямку Краматорська та Слов’янська, ключових українських опорних пунктів у Донецькій області. Сепаратисти контролюють частину Донецької та сусідньої Луганської областей з 2014 року.Росія понад п'ять місяців ракетами та артилерієй обстрілювала Бахмут. Наземний штурм активизувався після того, як її війська змусили українців відійти з Луганська в липні. Зараз лінія зіткнення проходить на околиці міста. Повідомляється, що найманці з ПВК Вагнера очолюють атаку. Тривалий рух Росії до Бахмута викриває «божевілля» Москви, заявив президент України Володимир Зеленський у нічному зверненні до нації цього тижня. «День за днем, місяцями, вони зганяють туди людей на смерть, зосереджуючи там максимальну потужність артилерійських ударів», – сказав Зеленський. За даними місцевої влади, в результаті обстрілу в період із середи по четвер загинули щонайменше три людини. Ще четверо людей загинули в Донецькій області між четвергом і п’ятницею під час мпроби російського наступу на Бахмут і Авдіївку, яка приблизно за 90 кілометрів на південь; це місто також залишається під контролем України.«Мирні жителі, які залишаються в регіоні, живуть у постійному страху, без опалення та електрики», – голова ОВА Павло Кириленко. – Їхній ворог не тільки російські гармати, а й холод». «Росія зазнає поразок за всіма напрямками. ... Їм потрібна оптика якоїсь наступальної перемоги, щоб заспокоїти критиків вдома та показати російській громадськості, що ця війна все ще планується», – сказав Семюель Рамані, науковий співробітник Королівського інституту об’єднаних служб (аналітичний центр з питань оборони та безпеки, що базується в Лондоні). Група Вагнера відіграла помітну роль у війні, а правозахисні організації звинуватили її найманців у скоєнні звірств. Їх розміщення навколо Бахмута відображає стратегічне значення міста для Москви. Однак, за словами Рамані, незрозуміло, чи досягли найманці відчутних здобутків. «Ми бачимо ситуацію, коли «Група Вагнера» досить ефективна в створенні терору серед місцевих жителів, але набагато менш ефективна в фактичному захопленні та утриманні території», – сказав він. За його словами, у найкращому випадку вони набирають 1 кілометр на тиждень у напрямку Бахмута. Перебуваючи в місті цього тижня, журналісти Associated Press бачили згорілі автомобілі, зруйновані будівлі та людей, які намагалися вижити серед какофонії постійних обстрілів. Місяць у Бахмуті немає світла та води, а жителі хвилюються за опалення своїх домівок через зниження температури. «Ми сподівалися, що ця (війна) закінчиться або що у нас будуть умови, які дозволяють нам жити. Але з минулого місяця умови жахливі», – розповів житель Леонід Тарасов. Лише кілька магазинів відкрито. Люди використовують дрова для приготування їжі на вулицях і черпають воду з колодязів. Населення Бахмута до війни становило близько 73 тисяч осіб, але, за словами Павла Кириленка, приблизно 90% залишили місто. Дехто з тих, хто залишився, останніми днями попросив їх евакуювати з районів, куди зараз надто небезпечно для волонтерів чи військових через бойові дії, розповів волонтер місцевої групи допомоги «Восток-SOS» Роман Жиленков. Інші відчувають себе в пастці. «Люди, які виїхали, переїхали, щоб залишитися до своїх дітей або братів і сестер. Їм було куди піти», – розповіла Ілона Єргілєєва, змішуючи суп на відкритому вогні біля дороги. – Але нам нема куди йти. Ось чому ми тут». Фото: Єфрем Лукацький

Ситуація довкола Бахмута залишається дуже напруженою. Українські військові стверджують, що російським наступом тут керують найманці з підтримуваного Кремлем ПВК «Вагнера». Цю приватну військову компанію фінансує російський бізнесмен Пригожин. Найманці ПВК «Вагнера» відомі своїми звірствами, зокрема у Сирії. Військові ЗСУ кажуть, що російські сили досягли тут невеликих успіхів, головним чином завдяки підтримуваному Кремлем ПВК «Вагнера». Євген Пригожин, російський бізнесмен і близький соратник президента Росії Путіна, відомий також як «кухар Путіна», публічно визнав, що фінансує ПВК «Вагнера» і вербує туди ув'язнених. Видання The Washington Post повідомило, що Пригожин посилає до Бахмута найманців у надії захопити місто. Повідомляється, що Пригожин завербував у ПВК «Вагнер» близько 1000 ув’язнених із двох в’язниць у Ростовській області Росії, пообіцявши їм дострокове звільнення, якщо вони будуть воювати в Україні. Найманці ПВК «Вагнер» причетні до вчинення злочинів, включаючи тортури, зґвалтування та масові вбивства під час різних воєнних конфліктів у світі, а тепер і під час війни в Україні. За останній місяць українська армія досягла значних успіхів. Військові експерти зазначають, що вирішальними для цих успіхів були сильна мотивація та підтримка Заходу. (Джерело AP, AFP)