Місто Лиман, що на Донеччині, російські війська окупували 26 травня. Через чотири місяці боїв навколо міста росіяни відступили під натиском українських сил. Це сталося 1 жовтня. За українськими військовими у Лиман повернулися місцеві поліцейські. hromadske бачило їхню роботу під обстрілами за кілька тижнів до окупації міста. Тепер тут, у розбитому населеному пункті без води, світла, газу та звʼязку, вони мають налагоджувати роботу і життя мешканців. На вулицях тим часом досі безліч тіл — як росіян, котрі не встигли утекти, так і місцевих, які загинули від обстрілів і природною смертю. Люди нескінченним потоком ідуть до поліції — розповідати про те, що в них украли, кого поранили, де розбили дім, а де влаштували масові поховання. Таких у Лимані знайшли вже майже дві сотні.

Від початку бойових дій з Ізюма виїхала більшість лікарів. На все місто, яке опинилося в окупації, лишилися два десятки медиків Ізюмського відділення екстреної медичної допомоги, які наважилися працювати під дулом російського автомата. «Що більше було прильотів, то більше було обстрілів, то більше, звичайно, хотілося піти. Але коли ти між прильотами приходив до хворого чи пораненого й розумів, що тільки від тебе це залежить, усе це кудись дівалося… Десь є вистріли, десь є крики, значить хтось поранений, треба рятувати», — розповідає старший фельдшер Сергій Боцман, який зібрав довкола себе команду швидкої. У березні, коли місто перебувало під сильними обстрілами, а дороги були встелені уламками, швидка не могла проїхати й медики ходили пішки, спускалися до підвалів і запитували, кому потрібна допомога. Поступово радіус допомоги збільшували, бігаючи містом з каталками і збираючи поранених із найвіддаленіших куточків Ізюма. Пізніше вони змогли відремонтувати пошкоджені через обстріли машини і перевозити хворих та поранених до імпровізованої операційної, яку організували в підвалі лікарні. Це історія про ізюмських медиків, які протягом восьми місяців окупації продовжували рятувати цивільних, відмовляючись зняти шеврони з українським гербом.

Курортний Святогірськ близько 4 місяців виживав під російською окупацією. Місто сильно зруйноване, проте загарбники так і не опанували містечко повністю. Збройні сили України контролювали частину міста, де знаходиться Святогірська Лавра. Уздовж дороги на в'їзді до Святогірська всю окупацію пробули українські прапори: російські військові не знайшли в собі мужності їх зняти, побоюючись вогню української артилерії. У Святогірську залишаються сліди загарбників: шматки форми, бронетехніка захована серед будинків. Нині у місті залишається близько 550 мирних мешканців. Днями завдяки співпраці військової адміністрації, Червоного Хреста та Укрпошти жителі Святогірська нарешті змогли отримати різні види фінансової та гуманітарної допомоги.

Село Липці Харківської області розташоване за 10 км від кордону з РФ. Воно перебувало під російською окупацією близько семи місяців. За час свого перебування тут російські військові облаштували катівню, де утримували місцевих жителів у нелюдських умовах. За словами мешканців Липців, російські військові розміщували важку техніку між житловими будинками, звідки обстрілювали Харків та навколишні населені пункти. Із 4500 мешканців окупанти близько половини вивезли до Росії. Як жило село Липці під російською окупацією.

Звільнена Харківська область: бійці тероборони розповіли, як упіймали військового РФ, одягненого в цивільний одяг, а також показали, що залишилося на покинутих позиціях армії Росії в Ізюмі. На початку вересня українські війська звільнили від російської окупації більшу частину Харківської області, зокрема міста Балаклія та Ізюм. На початку активних дій на сході України Збройні сили України деокупували близько 9 тисяч квадратних кілометрів – розповів у вечірньому зверненні 23 вересня президент Володимир Зеленський.

Внаслідок контрнаступу Збройні сили України вибили російську армію з населених пунктів на півночі Харківської області, які РФ захопила ще першого дня повномасштабного вторгнення. Про наслідки окупації розповідають місцеві жителі та військові, які брали участь у контрнаступі.

Місто Купʼянськ у Харківській області було окуповане російськими військами 27 лютого 2022 року. росіяни через близькість міста до кордону зайняли його практично без боїв. Через 6 місяців окупації до Купʼянська вранці 10 вересня зайшли українські війська. Місто звільняла 92 харківська бригада. Але на відміну від звільнених Балаклії та Ізюма і багатьох населених пунктів, котрі через швидкість контрнаступу української армії опинились у тилу й нарешті почули тишу, Купʼянськ, навпаки, опинився на лінії фронту. hromadske побувало в місті 15 вересня. У цей момент лівий берег річки Оскол, яка розділяє Купʼянськ та Купʼянськ-Вузловий, був під контролем російських сил, а правий — українських. Через це артилерійські дуелі, танкові бої, пакети «Градів», касетні бомби добре було чутно. І все це безперервно прилітало на голови мешканців Купʼянська. Люди спішно покидали місто, хтось залишався і просив у військових хліб. Цього дня поранення в місті зазнали 10 людей, двоє з них — діти. В місцевій лікарні, яка працювала протягом усієї окупації, залишилося 20 працівників. Замість 900 — до війни. У госпіталі, який рятує поранених, нема ні світла, ні води, ні звʼязку, ні спецтранспорту, щоб усіх пацієнтів евакуювати в безпечніше місце. Ситуація в цей день у Купʼянську мала катастрофічний вигляд. 16 вересня, наступного дня після того, як знімальна група hromadske була в місті, Купʼянськ-Вузловий на лівому березі річки Оскол був звільнений підрозділом «Кракен». Але обстріли лівого і правого берега не припинились.

Високопілля, що на Херсонщині, пів року перебувало під окупацією росіян. На початку вересня Збройні сили України звільнили населений пункт. hromadske — одні з перших журналістів, яких пустили до Високопілля після його деокупації. Прильоти ворожої артилерії тут не вщухають досі, але місцеві, які виїхали на час окупації, все одно повертаються на рідну землю. Вони прибирають наслідки обстрілів у будинках, лагодять дах і ремонтують понівечені трактори під свист мін над головами. Як Високопілля оговтується від російської окупації — у відео hromadske.

Віта Бондаренко, мешканка Ізюма, яка під час окупації залишалася у місті, розповіла кореспондентам Радіо Свобода Україна про те, як поводилися з місцевими російські солдати та як сьогодні відновлюють місто.

Місто Ізюм на півдні Харківської області було окуповане російськими військами пів року. Після авіанальотів і бомбардувань його зайняли повністю наприкінці березня. Саме тоді Ізюм найбільше постраждав, місцева влада оцінює, що зруйновано 80 відсотків населеного пункту і що під час шквальних обстрілів в Ізюмі могло загинути до тисячі мешканців. У містечку до війни проживало трохи менше ніж 50 тисяч людей, а під час окупації ізюмців залишилося приблизно 10 тисяч. Українські війська звільнили Ізюм 10 вересня вранці. Більшість росіян устигли втекти, щоб не потрапити в оточення. Вони покидали військову техніку. Але втекли все ж не всі. Журналісти hromadske першими з-поміж інших потрапили до звільненого міста. За три дні після звільнення тут усе ще шоковані тим, що нарешті вільні.