Підлі часи: чому від монстрів і потвор нас не рятує навіть денне світло

Усе, що останнім часом відбувається в Україні – і в політичній, і в соціальній, і в культурній сферах – є яскравим свідченням певної цілеспрямованої деградації. Напруга зростає, градус дискусій підвищується, іскри в дослівному сенсі літають скрізь. Із фізики знаємо, що будь яка затрачена енергія не зникає, а перетворюється в іншу, тобто кудись ця вся напруга має бути спрямована, кудись має виходити ця «пара».

Чим насправді небезпечна і погана будь-яка форма авторитаризму? Не політичними репресіями й утисками насамперед, бо вони торкаються малої, статистично в порівнянні з народом незначущої, частини політичної еліти. Так, за ґратами може опинитися гроно популярних політиків, кільком партіям може бути забороненою участь у виборах. Але для переважної більшості населення – а якщо ми вважаємо себе демократами, то зобов’язані рахуватися перш за все з її думкою – ці проблеми ніколи не стануть найважливішими, бо звичайна людина радше переймається проблемами цін на харчі, бензин чи якістю медичних послуг, ніж самопочуттям Тимошенко у в’язниці.

Авторитаризм, диктатура натомість мають іншу найнегативнішу свою рису: вони пробуджують у людях, у суспільстві все найгірше, сіють страх. Дозволивши одній касті бути безкарною, режим автоматично дозволяє це всій вертикалі, від Януковича з Льовочкіним нагорі – до Тітушка-Румуна внизу. І починаються «підлі часи» - коли люди бояться, воліють краще не втручатися до жодних ситуацій, коли в справедливості відмовлено і будь-які знані раніше правила можуть виявитися недієвими. Наприклад, раніше можна було водієві, який неправильно паркується під вашим під’їздом, сказати, що він заважатиме перехожим чи іншим автам. Тепер цього робити не варто, бо він може вийти з бітою чи ножем і «поспілкуватися». Якщо він член ПР, то на суді потім цілком може виявитися, що ви самі впали і 19 переломів – просто наслідок вашої необережності.

Як влучно сказала одна моя мудра й далеко не боязка знайома: «Зараз такий час, коли варто без потреби не виходити на вулицю ввечері, а вдень найкраще пересуватися від паркінгу до паркінгу, щоб максимально унеможливити небажані соціальні контакти». Авторитаризм цим і небезпечний – бо в умовах відсутності справедливості на світло денне, як у страшній казці, виповзають найжахливіші, найагресивніші та найнижчі в інстинктах монстри й потвори. І правлять балом.

Пройдіться Києвом, прокатайтеся громадським транспортом, зайдіть на ринок чи в супермаркет – люди навколо похмурі, злі, неусміхнені, низьколобі. Суспільство наелектризоване, агресивне, повсюдно відбуваються якісь сварки, конфлікти, атаки. Чи то конфлікт навколо ТВі, де посварилися і опинилися по різні сторони барикад не Кагаловський з Альтманом, які скоро помиряться, а Портніков і Станко, Шевченко і Макаров, які в принципі однодумці; чи то загальний і зрозумілий осуд журналістів, які починають працювати на режим (від Чепак до Оліфер); чи то лауреати Шевченківської премії, яким колеги перестають подавати руку після рукостискання Януковича. Проблема не в тому, що якісь люди «продалися», це наслідок; проблема в тому, що режим створив такі умови, коли люди гіршають, коли вибирають бридкий і низький шлях, чого за інших умов не зробили б.

Головна проблема авторитаризму не в тому, що сидить Тимошенко, а в тому, що настали «підлі часи», коли люди починають ненавидіти одне одного, коли страх, шантаж чи вигода штовхають в принципі класних людей на низькі вчинки. І найгірше те, що режим колись обов’язково впаде, а з цими людьми нам якось доведеться жити разом далі.