Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження

Почалося все з того, що подзвонила Наталя й запросила на святкування свого Дня народження. «Це буде безалкогольний День народження», ‒ пирснула вона сміхом у слухавку, а я ніяк не відреагував, бо чомусь подумав, що це така гіпербола. Мовляв, анонсується безалкогольне свято, ти приходиш, а на столі – радісна несподіванка: бідон віскі, ванна червоного сухого вина й акваріум пива. Ніколи я кривого слова Наталі не сказав, нічим не зобидив, то хіба мав підстави сподіватися, що вона так жорстоко з мене познущається?

Ех, віра в людей і гуманізм завжди вилазили мені боком, але того разу я все одно купив подарунок, з яким почимчикував на святкування. У передпокої мене вперше огорнули чорні сумніви. Поки я знімав взуття, у кімнаті за стіною занадто спокійно і врівноважено розмовляли люди, ‒ словом, ейфорії в повітрі не було, а про шал і радість взагалі мовчу. Сказавши кілька банальних і глибоких слів привітання, я зайняв своє місце й стривожено розглянувся довкола. Гостей було вже з десяток, всі винятково милі й спокійні; на столі було багато різнокольорових фруктів, цукерок, тістечок, квітів. На журнальному столику збоку виднівся цілий ряд упаковок різноманітних соків, а поряд з ним – ще й електричний соковитискач.

У своєму першому тості я наголошував на непривабливості Дня народження як свята, на тому, що цей день означає ще один прожитий рік, старіння й наближення смерті, тому  справді чутливі душі не можуть цей день святкувати тверезими, потрібен якийсь антистресовий засіб, і бажано у великих кількостях. Гості з осудом на мене подивилися, пошпетили за апокаліптичні настрої, після чого налили в мою склянку фреш із тропічних фруктів. «Пий, там вітаміни, будеш здоровим», ‒ в один голос сказали вони, підбадьорюючи мене фальшивими усмішками американського типу. Я випив – і нічого. Потім випив ще яблучний сік, смородиновий, гіркий – з якогось невідомого мені коріння, з сицилійського апельсина, з лайму й ананаса. Почало здаватися, що тіло моє перетворюється на вітамінну бомбу, яка зараз вибухне – стільки вже було випито рідини. Втім, уже добряче остогидлі мені гості продовжували переконувати, що в сумі я не випив ще навіть півлітра, тобто менше, ніж одну пляшку пива. «Пива я, звісно, можу випити й сім-вісім пляшок, але ж то пиво!», ‒ глянув я на них з докором, але вони нічого не зрозуміли. У якомусь сенсі товариство скидалося на запрограмованих Свідків Єгови.

Витримавши на цьому пекельному «святі» понад дві години, я почав збиратися до виходу. Суттєво пришвидшив мою спробу втечі радісний анонс іменинниці: «Не йди ще, зараз буде морквяний пиріг!». Гіршого годі було й уявити, тож я негайно оголосив про вмираючого родича, шо його мушу провідати у лікарні, і втік. Ще кілька вітамінів і екологічно чистого печива з висівками – і цим умираючим родичом міг стати я. Тому одразу ж подзвонив кільком вірним друзям, сказав про свій передсмертний стан і запросив до себе додому на рятувальну операцію. Дорогою зайшов у цілодобовий алкошоп, де не міг стриматися, щоб не купити цілу батарею найрізноманітніших пляшок. Перед оплатою продавчиня поцікавилися, чи не хочу я взяти якогось соку для запивання. Замість відповіді я лише гірко усміхнувся.