Обережно, двері відчиняються: хорватський шанс для української євроінтеграції

Уже цього тижня чергова слов’янська держава стане членом елітарного клубу – Європейського Союзу. Шлях Хорватії був довгим і тернистим, існувало кілька перешкод для вступу й інтеграції. По-перше, війна після розпаду Югославії, складна ситуація з правами національних меншин, економічна відсталість і відсутність реформ у дев’яностих роках. Зрештою, до смерті першого президента Хорватії Туджмана назвати країну цілком демократичною було важко, тож де-факто його націоналістичний авторитарний режим вкупі з війною відклав у часі євроінтеграційні амбіції аж до початку двотисячних років.

Власне, якби не перераховані вище фактори, то Хорватія мала б увійти до ЄС ще під час грандіозного розширення 2004 року, коли туди серед інших вступила Словенія. Як бачимо, відсутність війни (після розпаду Югославії збройний конфлікт у Словенії тривав неповні два тижні) та єдність політичних еліт допомогли західній сусідці Хорватії вирватися вперед на дев’ять років. Існує й кілька факторів, які прискорювали європейську інтеграцію хорватів: по-перше, це католицька країна, частина західної цивілізації, ментально близька європейцям, демократична держава без серйозних проблем; по-друге, це невелика країна (чотири з половиню мільйони громадян), яка суттєво не змінює демографічної картини ЄС; по-третє, це досить заможна країна з ринковою економікою і величезними прибутками туристичної галузі; по-четверте, геостратегічно Хорватія вигідна Європейському Союзові для контролю над середземноморським регіоном.

Офіційними кандидатами на вступ до ЄС є ще декілька країн, на Балканах це Чорногорія, Македонія і Сербія. Останній днями з Брюсселя надійшов конкретний сигнал – скоро розпочнуться переговори про членство. Найбільші шанси вступити у ЄС має Чорногорія (все готово до доручення – і законодавча база, реформи, і, що не менш важливо – є добра воля провідних європейських держав), за нею йде Македонія (яка через бідність і проблеми з Грецією щодо назви держави трохи відстає від Чорногорії) і Сербія. Можна припустити, що всі три перераховані вище країни вступлять у ЄС одночасно. Можливо, до них приєднається Косово, яке, зрештою, Європейський Союз і створив. З колишніх югославських республік тільки Боснія І Герцеговина має проблеми навіть із набуттям статусу кандидата, але це пов’язано з війною 1992-1995 та національними проблемами у цій гібридній державі.

Як би там не було, факт вступу Хорватії до ЄС відкидає аргументи євроскептиків, котрі продовжують розповідати, що співтовариство розвинених європейських держав скоро розпадеться. Криза кризою, а ЄС розширюється і найближчим часом темпи розширення, вочевидь, уповільнюватися не будуть. Шанси у недалекому майбутньому має навіть Молдова – попри економічну й інфраструктурну відсталість, бо тамтешня політична еліта засукала рукави і взялася виконувати вимоги ЄС.

1 липня мало б стати символічною датою для України й українських політиків, які зривають навіть можливість підписання угоди про асоціацію. ЄС продовжує розширюватися і це сигнал для всіх нас: Україна теж колись може стати членом ЄС. Так, ми величезна територіально держава, у нас 45 мільйонів громадян, відстала економіка й проблеми з демократією, але це не найголовніші проблеми. Визначальним є фактор єдності нації у прагненні вступити в ЄС. Брюссель нікого не буде тягнути за руку, тож спочатку українці самі повинні вирішити чого їм хочеться. А хочеться нам, як свідчить соціологія, у два діаметрально протилежні напрямки. Замкнене коло…