Спробувати, щоб зрозуміти: куріння – найбільше непорозуміння в моєму житті

Уже дев’ять місяців я не курю. За цей час мені не захотілося курити жодного разу. Та й узагалі: важко зрозуміти для чого курив стільки років. У житті я зробив багато прикрих помилок, але дурнішої за куріння в ньому не було.

Сумно наводити тут фразу Марка Твена, який вустами свого героя стверджував, що «кинути курити надзвичайно легко, я сам кидав енну кількість разів». Сумно, бо зі мною була така ж історія: майже десять років курив, а кидати пробував разів щонайменше тридцять. Іноді вдавалося не курити два-три дні (тоді заснути важко було, цигарки снилися), часом (наприклад, під час виїзду чи відпустки) – майже два тижні, але переважно «зривався» я на першій вечірці і склянці віскі. Навіть уявити собі не міг, що можна пити каву, коньяк чи віскі без сигарети.

Втім, можна відмовитися від кави, але існували й ритуали, під час яких сигарета була обов’язковою. Наприклад, я звик курити під час писання. Пишеш-пишеш, а потім, коли зупиняєшся і вигадуєш наступне речення – закурюєш, це своєрідний ліричний відступ, творча пауза для пошуку потрібного слова. Ще гірше було з риболовлею – бо я звик, що вночі ми сидимо біля вудочок і спінінгів, чекаємо кльову і куримо. Важко було усвідомити, що можна сидіти й просто ловити рибу, не викурюючи при цьому по дві пачки. Ну або перекури на роботі, коли виходиш у курилку й там вирішуєш більшу частину своїх справ, дізнаєшся найцікавіше, знайомишся чи просто провітрюєш голову.

Але дев’ять місяців тому я пообіцяв найдорожчій людині, що більше не куритиму. Дотримати слова було справою честі. І я не курю з того часу. Як це відбулося? Через тиждень після «розриву» з тютюном я почав прокидатися бадьорішим і повним сил. Це було справді відчутно на фізичному рівні – я прокидався зранку без бажання поніжитися в ліжку далі, мені цілком вистачало 6-7 годин сну. Якщо раніше я десь до 12-14 години ходив, як зомбі, то тепер міг справді прокинутися й перебувати у чудовій формі з самого ранку.

Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

Далі – більше: за місяць я почав краще відчувати смаки: гіркуватість кави, солоність їжі, справжній смак овочів. Якщо раніше використовував багато спецій, прянощів, оцту чи соусів, оскільки смакові рецептори відчували тільки екстремальні відтінки, то тепер зміг насолоджуватися справжнім смаком продуктів. Через два місяці повернулися запахи – і тепер я можу стверджувати, що точно знаю як пахне, скажімо, персик. Раніше ж я цього майже не відчував. Приблизно через пів року почало краще працювати серце, зникла задишка, перестали дрібно тремтіти руки.

А десять хвилин тому, коли я сидів на розпеченому пляжі і спостерігав за чоловіком, який у нестерпну спеку на березі моря, з якого віє приємний бриз, курить, у мене виникло питання: навіщо? Навіщо я курив майже десять років, убивав своє здоров’я і витрачав гроші на цигарки? Адже вони несмачні, сигаретний дим гидкий і неприємний, від сигарети немає ейфорії чи розслаблення, тобто цигарка не дає жодного відчутного ефекту, крім затруєння організму. Якщо випити склянку віскі – відчуєш його дію, смак може подобатися чи ні, але він є. Якщо викуриш сигарету – нічого не стається, просто забруднюєш себе хімічною гидотою зсередини. Згадую, як закурив уперше – і як після цього кашляв, як закрутилося в голові. Це ж як треба було затруїти свій організм, щоб потім роками курити й нічого не відчувати?

Словом, я зробив чимало дурниць у своєму житті, але тільки для куріння не можу знайти виправдання. І трохи шкода, що треба було десять років курити, щоб зрозуміти наскільки це несмачно й гидко. Нікого, крім себе не засуджую, але зрозуміти НАВІЩО я це робив – не можу. Ну чесне слово, найбільше непорозуміння в моєму житті.