Чим гірше, тим краще: криза дає шанс на докорінні реформи в Україні

Дві головні тези: 1) будь-яка влада виступає проти докорінних реформ, адже вони унеможливлюють гру за старими правилами; 2) тільки глибока криза змушує владу йти на непопулярні, але так потрібні країні кроки.

Коли ми чуємо, що Росія устами Лаврова говорить про необхідність федералізації України, із західними партнерами домовляється про конституційні зміни в нашій країні, у той же час ігноруючи право України самій вибирати свою долю, то розуміємо, що за роки правління Путіна наша держава не була незалежною. Саме тому Янукович і не міг підписати угоду про Асоціацію – бо йому банально не дозволяла цього зробити Росія. Захід за всі посткомуністичні роки теж повільно звикся з думкою, що всі постсовєтські країни належать до сфери впливі РФ, тож про справжню суверенність країн СНД було говорити важко. Однак, ситуацію докорінно змінив Майдан.

Ми не тільки змінили владу, а й опинилися в іншій країні, з якою ще, чесно кажучи, не дуже знаємо що робити. Україна потребує глобальної ревізії, аудиту, який дасть відповідь на питання – наскільки конкурентоздатна наша економіка? У ситуації конфлікту з Росією зрозуміло, що рано чи пізно нам доведеться повністю попрощатися з російським ринком. Кому тоді буде потрібна наша продукція, зокрема з так званого відсталого «поясу іржі» Донбасу й решти Сходу країни? Усе досить просто: є різниця в стандартах – і вилка побутового приладу не влізе в розетку, потяг не поїде західними коліями, які мають іншу ширину.

У той же час у нас досить багата країна. Закордонні друзі, які приїздили в Україну, завжди дивувалися – існує реноме бідної відсталої держави, а Київ не виглядає на бідне місто і навпаки навіть є дорожчим за багато західноєвропейських столиць. Вартість оренди, дорогі машини та й навіть телефони у руках українців різних міст свідчать, що в цій країні є гроші. Щоправда, вони курсують поза державою, в тіні, а відповідно – немає лікарень, бібліотек, шкіл, доріг тощо.

Закриття російською ринку означатиме переорієнтацію на внутрішній і західний ринки, жорстка криза спровокує пошук інвестора. Саме тоді виявиться, що – попри західні кредити – найбільшим інвестором в Україні може бути сам український народ і тіньова економіка. Та сама тіньова економіка, яка значною мірою й належить теперішній владі. Тобто потрібно буде знищити ті правила, за якими теперішня влада й отримала свої статки й позиції.

У будь-якій іншій ситуації реформи проходили б повільніше й влада намагалася б саботувати їх. Але зараз вибору не залишилося – або прірва і втрата не тільки влади, а й усього нажитого, заробленого й незалежності загалом, або реформи, без яких ніяк. Міліція саботує виконання наказів? Немає куди подітися, влада змушена змінювати правоохоронну систему. Українські спецслужби просякнуті російськими агентами? Немає куди подітися, влада змушена провести люстрацію й замінити людей, інакше банально втратить владу. Немає грошей, щоб заплатити пенсії, не довести країну до дефолту? Немає куди подітися – влада змушена виводити бізнес із тіні, робити прозорою сферу держзакупівель, платити податки, бо в іншому разі народ повстане й скине таку владу. Тому ця криза на користь Україні – інстинкт самозбереження змусить владу провести справді докорінні реформи. Навіть якщо робити цього вона не збиралася. І в підсумку від цієї кризи Україна тільки виграє, бо вийде з неї новою.