Час іти в кіно: Джармуш і його «Виживуть тільки закохані», а не «коханці»

На цей фільм обов’язково треба сходити в кінотеатр, а не чекати на його появу серед торентів. На це є дві причини:

Обличчя: Джармуш має добрий смак, а це означає, що майже ніколи не шукає типової, масової, голівудської краси. У фільмі «Виживуть тільки закохані» дуже мало дійових осіб, а серед них є троє головних – власне пара і їхній «патрон», старий вампір. За цією трійцею хочеться спостерігати, бо їхній одяг, кожне слово, швидкість говоріння й такт, зачіски й міміка дуже промовисті і важливі. Як очі, яку добрячу половину фільму вони ховають за сонцезахисними окулярами, чим лише підкреслюють важливість погляду. Обличчя цих героїв живі, фактурні, небуденні, не дерев’яні. Уже тільки за це можна з насолодою дивитися цей фільм. Але Тільда Свінтон у головній ролі додає стрічці ще й певної магічності, шарму, претензійної вишуканості. На її обличчя й очі треба дивитися на великому екрані, як і на дивовижну гру світла й тіней (майже вся фабула розгортається в сутінках і вночі), яка просто загубиться на моніторі комп’ютера.

Музика: Не знаю, чи піду ще раз переглядати цей фільм, але одразу після повернення додому з кінотеатру знайшов і почав слухати саундтреки. Узагальнюючи, музика є тут однією з найважливіших сюжетних ліній, тому – знову ж таки – важливо дивитися цей фільм на техніці з якісною саунд-системою. Сам Джармуш теж заграв у фільмі на одному з інструментів – сподіваюся, ви його впізнаєте. Композитор Ван Вісем, гурт SQURL і Ясмін Хамдан створили справді атмосферну і круту музику для фільму.

Важко точно окреслити тему фільму чи головну ідею. Останньої, здається, в ньому взагалі немає. Та й самий пазл, який складає Джармуш – вампіри, які живуть тисячу років, усе бачили, які написали твори Шекспіра, пиячили з Байроном і позували для паризьких художників – дуже складний, це справжній виклик. Якщо цей виклик не прийняти, то виходить банальність. З чимось подібним пробував гратися Вуді Ален у своєму фільмі «Опівночі в Парижі». З тією хіба різницею, що Джармуш божевільніший і талановитіший за Алена. Джим пробує відбивати банальний пафос гумором, але в нього не завжди виходить.

Зрештою, можна вважати, що це фільм про любов. Ну і ясно, що оригінальну назву фільму (Only Lovers Left Alive) варто було перекласти як «Виживуть тільки закохані», а не «коханці». Джармуш пробує підтвердити, що любов вічна і вона є натхненням, тому й називає героїв Адамом і Євою. Але хіба ми цього й без нього не знали? І навряд чи нас вразять месиджі про те, що творчі люди є своєрідними вампірами, ворогами буденності й міщанства, що насправді це не митці диваки, а «звичайні» люди – зомбі. Таким пафосом – хоч, може й правдивим нас не візьмеш.

Не до кінця зрозумілий і фінал фільму. Втім, картинка, гра акторів (зокрема божественна, граційна й небесна Свінтон) і музика такі, що пропускати цей фільм не варто. Врешті-решт, може це й на краще, що він не примушує нас задуматися, не розчулює й емоційно не прибиває – «Виживуть тільки закохані» просто приємно дивитися. Добре, якісне кіно від класного режисера. Та й не можна весь час дивитися шедеври, часом варто відпочивати. Ці вихідні дні для цього здаються ідеальними.