Євромайдану – рік: радісні й невтішні висновки про українську революцію та її наслідки

У ці дні минає рік від початку української Революції Гідності. Основний висновок, який можна здійснити в першу річницю: революція ще не закінчилася, вона триває.

Втім, деякі – проміжні – результати вже можна підбити:

Євромайдан став ланкою, одним з етапів великої української революції, що триває з 1989-91 рр. І в час отримання Незалежності, і під час Помаранчевої революції, і в 2013 році насправді йшлося про одне – про справжню, а не псевдонезалежність, в тому числі від найбільшого сусіда й фактичного окупанта – Росії. Ця революція триває довго, але вона визріває в головах, у свідомості нових поколінь, у економічній доцільності, у геополітичних перспективах. Зараз ми є свідками й учасниками її кульмінації – драматичного, кровного розриву з Росією, після якого шляху назад не буде.

Добре, що Євромайдан був. Попри все, що сталося й станеться – добре. Він показав величезний людський потенціал України – до нього ми довгий час ходили й озиралися в пошуках нормальних, сучасних людей у своїй країні, здавалося, що все навколо винищене, найкращі виїхали або скурвилися, а виявилося, що нас мільйони. Не горстка, не щопта, як у часи Стуса, нас – мільйони. І це дає підстави для оптимізму.

Позбувшись Криму й Донбасу, Україна стала єдинішою, мобільнішою, більш рішучою у своїх європейських прагненнях та цивілізаційному курсу. Це гірка й болюча втрата, жива рана, але після неї організм може швидше стати на ноги.

Народ більше хоче реформ, ніж влада, політики й так звані «експерти». Це підтверджує і революція, на яку люди вийшли з бажанням змінити країну, і вибори, на яких умовні реформатори набрали більшість. На жаль, наразі треба визнати імпотентність влади у цьому життєво важливому питанні. За дев’ять місяців жодної відчутної, глобальної реформи так і не відбулося. І неправда, що реформи потребують багато часу: реформи Бальцеровича у Польщі було запроваджено уже на третій місяць нової влади. Головне – бажання й голова на плечах. Треба визнати, що відсутність глибинних реформ – найбільша поразка революції станом на сьогодні.

Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

Нової революції нам не потрібно. Навпаки – потрібна консолідація та субординація перед обличчям зовнішнього агресора. У часи УНР Україну якраз і погубила постійна зміна влади, бунти, війна всіх проти всіх у політичному житті. Путіну на руку сьогодні мітинги, зміни уряду, масові безпорядки, які лише розбурхають хаос, провокуватимуть девальвацію, зневірюватимуть у нас наших закордонних союзників.

Що б там не говорили й кепкували із «глибокої занепокоєності», але результат у довшій перспективі доводить, що Європа й США довго запрягають, але потім швидко їдуть. Світ здебільшого єдиний у підтримці України, а обсміяні кремлівськими «експертами» санкції Заходу з місяця в місяць стають все смертельнішими для путінського режиму.

Зараз було б гірше, якби Євромайдан не відбувся. Так, Крим у нас не відібрали б – бо Росія й українська влада Януковича поглинули б Україну повністю. Повністю. Насправді ми всі врятувалися. Це треба пам’ятати. Особливо у ці святкові дні. Святкові, бо саме вони нам показали, що ми – не гній, не «тягло у поїздах їх бистроїзних», як писав Франко. Ми не просто заслуговуємо кращого майбутнього, ми за нього боремося, воюємо. Ми протрималися рік, гідність наша не закінчилася з останніми днями Революції гідності. Сподіваюся, її в нас ще багато, адже шлях до успіху, на жаль, попереду ще довгий і тернистий. Але ми йдемо!