Помилка GPS, або Історія про зміну східних кордонів у Центральній Європі

Усього треба було проїхати приблизно двадцять кілометрів. Дорога вела через кілька сіл, порожні листопадові поля, чорні й холодні ліси. Кілометрів за десять у гущавині навколо почали проглядатися старі будови, покинуті стайні, довгі цегляні мури, надійно сховані за плющем і кущами. Досить дивне видовище для взірцево інфрастуктурно розвиненої Західної Польщі. Покинуті будинки? Тут, серед багатих маєтків, навколо багатого міста Вроцлава, де ціна за кожен квадратний метр сягає небес? У цих роздумах минула дорога, GPS раптом промовив: «За сто метрів ви прибудете у місце призначення». Жодного замку, в який мене запрошували, навколо не було. Я зупинився й подзвонив організаторам. Виявилося, що навколо Вроцлава є два населені пункти «Войновіце» ‒ і ясна річ, що навігатор повів помилково. Довелося змінити пункт призначення, я змирився з уже неуникним запізненням (до справжніх, потрібних мені Войновіц залишалося 40 км, зовсім з іншого кінця міста), тому вирішив ще кілька хвилин поїздити навколишніми селами й лісами.

Адже мене завжди цікавили руїни, покинуті місця, меланхолійні пейзажі. Словом, усі ці докази проминання, суєти суєт, sic transit Gloria mundi тощо. Покинуті будинки навколо Вроцлава виглядали дивно – дуже добротні, з якісної цегли, зі склепіннями, що не зруйнувалися, з дахами, що досі вберегли покрівлю. Явно не будови совєтського періоду, якими так кишить Україна, усі ці колгоспи і безбарвні адміністраційні будинки. Сумніву не було: переді мною були німецькі будинки. До Другої світової тут була Німеччина – не лише державно, а й у сенсі населення: у Вроцлаві й навколо нього жили переважно німці. Вже після війни, коли Європу вкотре бездушно поділили, ці землі відійшли Польщі. Абсолютно всіх німців виселили, вони поїхали з цих теренів, залишивши свої будинки з усім крамом і добром. До них – у ці чужі і ще «теплі» після колишніх власників помешкання – в’їхали поляки. У тому числі також переселенці, поляки, яких переселяли з польських сіл і містечок Східної Галичини й Волині. Час від часу на вроцлавських кам’яницях ще можна побачити німецькі написи, але слідів великого переселення й еміграції вже майже не зустрінеш. Тому мені пощастило, що навігатор помилився й повів мене у глушину, де ще можна побачити покинуті будинки, збудовані з типової для Німеччини червоної облицювальної цегли, порожні стайні й густозарослі сади, що колись мали ідеальну структуру, що її нині лише де-не-де видно за буйною рослинністю.

Доля завжди робить правильно, навіть коли змушує нас помилятися й блудити. Оглядаючи покинуті німецькі будинки під польським Вроцлавом, я думав, що Німеччина ніколи б не була такою потужною, якби не змирилася з втратою цих територій. Що Польща мала б безліч проблем, якби в її складі залишилися заселені здебільшого українцями Східна Галичина й Волинь. Що східний кордон у нашій частині світу поступово повз на Захід, тим самим роблячи країни більш західними. Що цей процес і був символічною європеїзацією. Це може подобатися чи не подобатися, але сухі факти виглядають саме так. Аналогії з Україною додумайте самі.