Київ-Пасажирський: до зустрічі, ріднесенькі наші!

Жінка присідає у дверях синьо-жовтого потяга на вокзалі в Києві, столиці України. Її чоловік стоїть на платформі внизу і витягує шию для поцілунку, обидва сподіваються, що він не буде останнім. Двері потяга зачиняються, жінка тримає їхнього 2-річного сина, а він усміхається і притискає свою крихітну руку до вікна, щоб помахати на прощання батькові, який залишається боротися з російськими загарбниками. Неподалік бабуся прощається з дочкою та онуком, які прямують до кордону з Польщею. Вона відступає до стіни залізничного вокзалу і незабаром її переповнюють емоції. Вона закриває рот руками, міцно закриває очі і пускає сльози.
Це ті прощання, які повторюються по всій Україні за тиждень після вторгнення Росії та початку бомбардування міст країни. В ООН стверджують, що внаслідок бойових дій з країни втекли понад 1 мільйон людей, і це вже найшвидший вихід біженців у цьому столітті, який незабаром може зрости ще більше. Їдуть переважно жінки та діти.
На вокзалі в Києві натовпи людей з багажом очикують на можливість сісти на потяг. Матері тримають дітей у зимових куртках і панчохах, деякі тримають іграшки. Чоловіки допомагають літнім дістатися до потяга, навіть використовуючи багажний візок, щоб перевезти одну жінку з милицями.