<
НОВИНИ ДНЯ: Якщо Трамп переможе, на НАТО чекає "радикальна переорієнтація", - Politico  Чи відступить спека в Україні: синоптики дали детальний прогноз до кінця тижня  "Небезпечна для здоров'я людей": синоптикиня попередила про аномальну спеку в липні  5 липня в Україні буде спекотно і майже без опадів  Погода в Україні 4 липня: синоптик назвала найспекотніші регіони  Світовий банк перевів Україну до групи країн з доходами вищими за середні  В Україні 3 липня дощитиме у низці областей, вдень до +22°всі новини дня
Фото и ВідеоФоторепортажі
  • Історичні фото з Чорнобиля. Перші дні після аварії і мутації Історичні фото з Чорнобиля. Перші дні після аварії і мутації

    Обережно! Деякі фото можуть вас шокувати.Український фотожурналіст Ігор Костін був одним з перших, хто знімав зруйнований атомний реактор у Чорнобилі в квітні 1986 року. Фотографії Костіна, які радянське керівництво дозволило публікувати лише за кілька тижнів після аварії, розійшлися світом, засвідчивши її масштаби. Після катастрофи фотограф часто повертався до Зони відчуження, а також знімав жахливі наслідки, які радіоактивне забруднення мало на людей і тварин в Україні й Білорусі. Ігор Костін загинув У 2015 році в автокатастрофі. Йому було 78 років. Історичні знімки ВВС отримала від родини фотографа.

    26.04.2021 16 13081
  • Кафе «Кафе»: перехилити чарочку на львівському вокзалі Кафе «Кафе»: перехилити чарочку на львівському вокзалі

    Одного дня львівська фотографка Яна Сідач проходила повз Приміський вокзал Львова та звернула увагу на кафе, що працює там уже років тридцять. Заклад давно обіцяють знести, але кафе «Кафе» продовжує існувати наперекір усьому — часу, змінам, обставинам. Яна почала заходити туди та знайомитися з відвідувачами — як постійними, так і тими, хто забігає до кафе перед електричкою на «сто грам». — Після ремонту Головного залізничного вокзалу планується ремонт Приміського вокзалу, і прохід, де розташоване кафе, мають перетворити на торгово-розважальний центр. Заклад доживає останні дні, його багатолітня історія завершується, а з нею підуть і постійні клієнти з різними характерами — вся ця строката ковдра певного прошарку суспільства з конкретної епохи. Коли я вперше зайшла до «Кафе», то одразу звернула увагу на продавчиню — щиру та привітну. І чим більше я проводила там часу, тим більше мені подобалася пані Галина. Через місцезнаходження закладу та його аудиторію ця жінка стикається з конфліктними ситуаціями, навіть бійками, та попри все їй вдається залишитися делікатною, ввічливою та стриманою. Інколи за розмовами я дивувалася широті та сміливості її поглядів, а говорили ми про дуже різні речі. Багато відвідувачів «Кафе» приходять саме до неї, бо її тут люблять. Перед тим як перейти сюди, пані Галина 25 років пропрацювала в кафе «Експрес», що за рогом вокзалу. За спеціальністю вона технолог харчового виробництва, тож знає все про цю справу. Перед Новим роком пані Галина сама прикрашала «Кафе» гірляндами, ставила ялинку, бо хотіла створити затишок. «Так приємно, коли приходять люди, говорять із тобою та не хочуть нікуди йти. Я відчуваю їхню радість, і від цього мені теж стає дуже добре», — зізнається вона. Відвідувачі ж «Кафе» спочатку ставилися до мене сторожко. Мені потрібно було заслужити їхню довіру, вписатися в тутешній простір, зробити щось таке, щоб стати своєю: їсти і пити те, що й усі, слухати і чути їхні історії, розповідати про себе, просто бути тут і зараз. Тільки так я отримала взаємність — щире спілкування і добре ставлення. Люди тут зазвичай шукають компанію, але іноді до кафе заходять і випадкові відвідувачі, які в очікуванні своєї електрички їдять чанахи та п’ють «сто грам». Якось один чоловік приніс до кафе свого кота, а потім бігав по ганчірку, щоб протерти стіл, де той кіт став лапками. Мене часто вражало, як люди з іншого виміру — того, що зазвичай вважається гіршим, — дивували своєю чуйністю і порядністю. Тут моральна система переверталася з ніг на голову: ті, на кого суспільство вішає ярлики, виявлялися в деяких ситуаціях більшими людьми, аніж решта. Ще запамятався чоловік, який приходив до кафе майже кожного дня, сідав за столиком біля вікна і завжди замовляв 70 грамів горілки та 30 грамів води. Сидів хвилин п’ятнадцять, слухав інших, сам нічого ніколи не говорив і виходив. Також у кафе інколи буває ромка Рада, з якою пані Галина познайомилася ще 25 років тому. Відтоді Рада вже народила стільки дітей, що продавчиня перестала запам’ятовувати їхні імена, але останнього сина точно звуть Чак Норріс. А нещодавно до кафе зайшла муніципальна поліція з вимогою зробити позначки для дотримання соціальної дистанції. Так тут з’явилася одна чорна стрічка на все «Кафе».

    23.04.2021 35 16431
  • Українські військові розповіли про обстріли з мінометів. Життя на передовій Українські військові розповіли про обстріли з мінометів. Життя на передовій

    У Зайцевому, що під Горлівкою, Донецької області, військові Збройних сил України тримають оборону вже не перший день. За словами солдатів, останні кілька тижнів на околицях Горлівки відчувається активізація бойових дій. Як вони розповіли, днями військові позиції російські гібридні сили обстріляли із мінометів, гранатометів та іншого озброєння. Також в цих районах, кажуть українські вояки, бойовики мінують територію дистанційно – дронами закидають міни ПОМ-2, які заборонені Оттавською конвенцією. Утім, Росія продовжує їх використовувати, оскільки цю конвенцію, на відміну від України, не підписала (Україна і Захід звинувачують Росію у збройній підтримці бойовиків, Кремль відкидає ці звинувачення). Обстріли військові оцінюють як провокації. Мета, кажуть, одна – втягнути в бій Збройні сили та продовжити ескалацію на Донбасі. Бойовики ж на своїх ресурсах звинувачують в обстрілах, навпаки, ЗСУ. Українські військові розповідають, що дають відповідь на вогонь противника, проте лише у тому випадку, коли є явна загроза життю та здоров’ю або ж висувається диверсійна група. Вже незабаром після виїзду журналістів українські військові повідомили, що їхні позиції знову обстріляли із мінометів. Із 00:01 27 липня 2020 року на Донбасі набрала чинності чергова домовленість про «повне та всеосяжне припинення вогню», яка формально чинна й далі, попри численні порушення її російськими гібридними силами, про що щодня повідомляють в штабі ООС. Ці сили, за повідомленнями штабу, порушують її, як і всі попередні такі домовленості, практично щодня, внаслідок чого українські військові час від часу – і останнім часом дедалі частіше – зазнають поранень чи й гинуть. На цей час, за повідомленнями, внаслідок обстрілів противника й підривів на вибухових пристроях протягом нинішнього перемир’я загинули принаймні 35 українських військовослужбовців (із них близько 28 лише протягом цього року), ще понад 85 були поранені чи зазнали бойових травм.

    22.04.2021 15 10914
  • «Финальная битва» за Навального: акции протеста в России «Финальная битва» за Навального: акции протеста в России

    21 апреля во многих городах России прошли митинги в поддержку основателя Фонда борьбы с коррупцией, одного из лидеров оппозиции Алексея Навального. Митинги проводились в рамках заявленной акции протеста "Финальная битва между добром и нейтралитетом". Сотни участников этих митингов были задержаны.

    22.04.2021 35 12053
  • «Україна буде чинити опір» – фоторепортаж із навчання територіальної оборони «Україна буде чинити опір» – фоторепортаж із навчання територіальної оборони

    Фоторепортаж з навчання 130-го батальйону територіальної оборони Солом’янського району столиці. Оскільки офіційних вишколів бракує, деякі підрозділи за власною ініціативою проводять додаткові навчання. Тренування 130-го батальйону допомагає організовувати ГО «Територіальна оборона столиці». Серед інструкторів – колишні військові з цієї громадської організації. Не всі підрозділи тренуються так само інтенсивно – регулярність та ефективність вишколів залежать від мотивації бійців та командирів. На восьмому році нинішньої війни досі не ухвалений закон про тероборону. Наразі основу військ територіальної оборони Сухопутних військ ЗСУ складають 25 бригад – це 580 кадрових військовослужбовців, 8000 резервістів-контрактників і кілька десятків тисяч військовозобов'язаних, яких при необхідності призиватимуть за мобілізацією. Росія останніми тижнями активно нарощує військову присутність біля українських кордонів і в окупованому Криму. За даними розслідувачів, вже стягнула 80 тисяч військових до східного кордону з Україною та у Криму. Зокрема, розслідувачам вдалося зафіксувати великий табір російських військових у Воронезькій області, за 250 кілометрів від кордону з Україною. У Кремлі заявили, що пересування російської армії територією Росії не повинне викликати занепокоєння інших країн, зокрема України.

    21.04.2021 25 10910
  • Ближній бій: тренування бійців ССО Ближній бій: тренування бійців ССО

    Ведення бою в будівлі штурмовими групами передбачає контакт з противником на коротких дистанціях, дії операторів (розвідників) мають бути стрімкими та професійними. В умовах бою в приміщенні результат бою вирішує миттєвість та професіоналізм, так як умови диктують прийняття рішень за долі секунди.

    20.04.2021 10 7314
  • Похорон принца Філіпа. Як Британія попрощалася з чоловіком Єлизавети II Похорон принца Філіпа. Як Британія попрощалася з чоловіком Єлизавети II

    Урочистий королівський похорон герцога Единбурзького відбувся в суботу, 17 квітня, в каплиці Святого Георгія при королівському Віндзорському замку під Лондоном. В останню путь принца проводжали не лише найближчі, які були присутні на похороні, але й уся Велика Британія. Як і хотів принц Філіп, його похорон був королівським, але не державним - без церемонії публічного прощання. Водночас церемонію транслювали на телебаченні, а о 15:00 за британським часом (17:00 за Києвом) Британія вшанувала чоловіка королеви хвилиною мовчання. Попри те, що британцям рекомендували стежити за церемонією з дому, сотні охочих зібралися біля Віндзору, щоб також провести в останню путь принца Філіпа. О 14.45 за британським часом (16.45 за Києвом) труну з тілом принца помістили в Land Rover - автомобіль у військовому стилі, який принц Філіп сам в 2016 році допоміг модифікувати. Згодом у супроводі королівських морських піхотинців, труна вирушила з приватної каплиці Віндзорського замку, де тіло принца спочивало перед похороном, до каплиці Святого Георгія. За труною пройшли ходою члени королівської родини, зокрема принци Чарльз, Ендрю, Едвард та принцеса Анна, а також онуки - принци Вільям і Гаррі. До них приєдналися син принцеси Анни Пітер Філіпс та її чоловік віцеадмірал Тім Лоуренс, граф Сноудон. За ними пройшли члени штабу покійного герцога, зокрема його особистий секретар, бригадний генерал Арчі Міллер Бейкуелл, офіцер особистої охорони, два пажі і два камердинери. Королева прибула до каплиці в окремому автомобілі. Уздовж дороги, по якій везли тіло принца, вишикувалися службовці королівського флоту, морської піхоти, горян, четвертого батальйону королівського полку Шотландії і ВПС. Загалом в церемонії взяли участь понад 730 британських військовослужбовців, адже для герцога, який служив на флоті, збройні сили були завжди важливими. На галявині біля східної частини замку на честь принца загін королівської кінної артилерії дав салют з гармат, після якого у країні запанувала хвилина мовчання. Після цього труну внесли в каплицю Святого Георгія. Службу в каплиці Святого Георгія провів її настоятель архієпископ Кентерберійський, який висловив вдячність принцу за "його рішучу віру та відданість, за високе почуття обов'язку і доброчесність, за життя в служінні нації та співдружності, а також за мужність і натхнення його лідерства". Через коронавірусні обмеження там було лише близько 30 людей, усі дотримувалися вимог соціальної дистанції та були у масках. До списку гостей, окрім королеви, увійшли передусім найближчі - четверо дітей королеви та герцога, а також восьмеро їхніх онуків з чоловіками і дружинами. Зокрема, щоб попрощатися з дідусем, на похорон зі Сполучених Штатів прибув принц Гаррі. Його вагітна дружина Меган Маркл за рекомендацією лікаря залишилася у США. Її прессекретар уточнив, що вона стежила за церемонією вдома в Каліфорнії та долучила до їхнього з Гаррі вінка записку, написану від руки. Правнуків королеви і принца Філіпа на церемонії не було. Також в каплиці були діти покійної сестри королеви - принцеси Маргарет та троє родичів принца Філіпа з Німеччини. Після служби принца поховали у королівській усипальниці, його труну опустили в склеп з допомогою електричного механізму. Цей момент не транслювався публічно.

    19.04.2021 30 11710
  • Неймовірна Сумська область: 12 місць, як треба відвідати Неймовірна Сумська область: 12 місць, як треба відвідати

    В цьому фотонарисі ми покажемо цікаві архітектурні, історичні та природні пам'ятки, які знаходяться в Сумській області, поза межами її міст. Контракти.ua зібрали 12 місць, які варто відвідати: видатної архітектури храми та садибні будинки, дивовижні крейдяні кар’єри, перший в світі пам’ятник мамонту й навіть музей етнічної групи (а, можливо, навіть, окремного народу), яка називає себе «горюни». Місця представлені у алфавітному порядку. Село Великий Бобрик відомо двома історично пов'язаними об'єктами - величною Вознесенською церквою (1808-51 рр.) та урочищем під назвою Образ, де протягом довгого часу знаходилася чудотворна ікона. Церква збудована поміщицею Є. Рахмановою, за часів якої село і стало відомим. Садиба Рахманових не зберіглася, а парк, створений 1815 року, існує й досі. Щодо урочища, то, згідно легенди, в 1770-х роках тут віднайшли ікону Св. Миколая. Коли син поміщиці вилікувався в юнацькому віці від якоїсь хвороби після материнських молитов біля цієї ікони, образ остаточно уславився, та назву урочищу. Згодом ікону перенесли до згаданої церкви. У 1943 р. ікона була вилучена НКВС та зникла. Але урочище в наші часи знов стало місцем паломництва: копія чудотворного образу уміщена на місці його знахідки. Інше село, Волокитине, було центром володінь Андрія Миклашевського (1801-1895) – власника порцелянової фабрики, яка діяла в 1839-62 рр. Вироби Миклашевського швидко отримали визнання, збиралися колекціонарами, купувалися найзнатнішими родами, а в наші часи коштують дуже великих сум. Порцеляновим іконостасом Миклашевський прикрасив і церкву свого помістя, знищену в 1950-х. Чудовий витвір мистецтва був розграбований. Від ансамблю садиби зберіглися т.з. «Золоті ворота» - парадна брама маєтку, задні ворота, старий парк, а в селі про Миклашевського нагадує будівля школи у псевдоруському стилі. Є на Сумщині й колишнє містечко Вороніж, в якому стоїть Михайлівська церква (1781 р.) – яскриавий взірець пізнього козацького бароко. Архітектором її вважають або Івана Григоровича-Барського, або Андрія Квасова – видатних зодчих тієї епохи. Інші церкви Вороніжа - Преображенська (1791 р.) та Покровська (1854 р.) Навпроти Михайлівської церкви стоїть стара будівля школи. Але найбільш значущим для нашої історії фактом є народження в Вороніжі письменника, поета та перекладача Пантелеймона Куліша (1819-97). Його родовий будинок був розібраний понад сто років тому, але 2019 року в центрі міста відкритий пам'ятник Кулішеві. У школі є його невеличкий музей. Невеличке село Залізняк уславилося 2019 року, коли виграло номінацію «Неймовірне село» за конкурсом Agroportal.ua. Громада отримала сертифікат на 100 тис. грн під проект відродження слави місцевого цикорію. Відтоді Залізняк – «цикорна столиця» України. В місцевій бібліотеці проводяться «цикорні посиденьки» та пригощання стравами з використанням цієї рослини. Ідея виникла у місцевих ентузіастів не просто так: промислове виробництво цикорію в Залізняку веде відлік з 1899 р., коли його висаджували тут останній власник села Б. Золотницький та його орендар, сумський промисловець Л. Чорнобильський – і отримували непоганий прибуток.  Але цикорна історія – не єдина, якою уславився Залізняк. Задовго до цього він був відомим як центр просвітництва та місце зібрань напівмасонського кружка в садибі просвітника, поета та перекладача Олександра Паліцина (1741-1816). Бували тут з лекціями тодішні «селебріті» - просвітник, винахідник та засновник Харківського університету В. Каразін, літератори В. Капніст, І. Богданович та навіть Г. Сковорода. Паліцин похований в Залізняку. В число місцевих цікавинок входять й названі на його честь 300-річні дуб та сосна.. І це ще не все: в Залізняку є… метеоритного походження озеро. Метеорит впав тут 18 липня 1740 р. Кратер з часом заріс травою та став болотом, але на початку ХХ ст., коли Золотницький добував з озера торф, напіввисохла улоговина знову заповнилася водою. Невеличке сільце Кияниця уславлене палацом Харитоненків-Лещинських, зведеним 1890 р. в стилі неоренесансу. В доволі великому парку можна побачити відремонтований гостьовий флігель та занедбаний міст. На березі збудовано альтанку. Зараз це власність Сумського аграрного університету, що дозволяє підтримувати споруду у відносно «притомному» стані. А ось село Кулішівка відоме завдяки тому, що тут 1839 р. знайшли два повних скелети мамонтів та рештки інших доісторичних тварин. Колись тут була стоянка первісної людини. Кістки відкопали під час будівництва гуральні, які затіяв власник Кулішівки – граф Головкін. Безпосередньо виймав та збирав скелети харківський науковець Іван Калениченко (1805-76). Аби увічнити цей факт, Головкін 1841 року спорудив на місці знахідки пам’ятник – перший в світі не тільки на честь мамонта, а й взагалі на честь палеонтологічної знахідки. А ось доля решток мамонтів, переданих до зоологічного музею Харківського університету, невідома, бо за німецькою ревізією 1942 року їх там вже не було. Поблизу міста Лебедин знаходяться два села с дивними назвами «Вистороп» - Великий та Малий. В Великому Висторопі стоїть незвична за силуетом церква Параскеви П’ятниці (1898 р.) В Малому ж Висторопі Михайлівський храм (1904 р.) більш стриманий за архітектурою та потребує реставрації. Але особливо цікавою є будівля агроколеджу в Малому Висторопі – дивного вигляду колишній будинок управляючого місцевого цукрозаводу, прикрашений вежечками, шатрами, терасами та навіть альтанкую у мавританському стилі. В декількох кімнатах цього терема розташований музей маршала танкових військ П. Рибалка (1894-1948) – уродженця села. Недалеко йому встановлено і пам'ятник у стилі сталінської доби.  Дуже цікавою місциною є Могриця - одна з природничих «фішок» не тільки Слобожанщини, але і України в цілому. 200 млн років тому плескався тут теплий та неглибокий океан, залишивши по собі крейдяні білі скелі з мільйонів скам’янілих скелетів черепахових панцерів, кальмарів-белемнітів та стулок мушель. Серед різноманітних акцій на тлі тутешніх пагорбів особливої популярності зажив ленд-арт фестиваль «Простір покордоння», що проходить з 1997 року. В самому селі Могриця стоїть Миколаївський храм (1852 р.) – один з проектів відомого архітектора К. Тона. Недалеко Могриці знаходиться колишнє заштатне містечко Миропілля з доволі цікавою, хоча й занедбаною, забудовою центральних вулиць в цегляному стилі та величезним Михайлівським храмом (1885 р.) з найвищою зі збережених на Сумщині дзвіниць (5-ярусна, 50 м заввишки). В селі Низи стоїть невеличкий палац, в якому бував майже щоліта в 1871-79 рр. П. Чайковський. Сюди його запросив Микола Кондратьєв – представник провідної сумської родини (його пращур, власне, заснував Суми). Композитор написав тут оперу «Черевички» - одну з двох на суто українську тематику (інша – «Мазепа»), Другу («Українську») та Третю симфонії, вальси – «Салонний», «Дрібничка» та «Сентиментальний», а також цикл п’єс «Вечірні мрії». Біля входу в парк стоїть храм Іоанна Богослова (1910 р.), а біля палацу – пам’ятник Чайковському. Тепер поговоримо про місцеву етнографічну екзотику – народність, яка називає себе «горюни». Вони живуть близ Путивля, в селах Нова Слобода, Линове та інших. Про походження горюнів дослідники не домовлися й досі, самі ж вони себе називають нащадками переселенців з далекого Полісся. Філологи підрахували, що українських, білоруських та російських слів в їхній мові приблизно однакова кількість. Походження назви «горюни», знов-таки, достеменно не встановлено. Виводять його або зі слова «гора», «горіти» або ж «горе» - і кожне трактування має свої аргументи. Чисельність горюнів в наш час – декілька тисяч осіб. Їхній фольклор проявляється, в першу чергу, у піснях. Дивні слова та акцент створюють враження, що чуєш якусь суто іншу слов'янську мову. Найбільш відомими в наш час є записи у виконанні ансамблю «Горюночка» з с. Линове. Зі специфікою горюнського життя знайомить музей, відкритий 2017 року. В ньому відтворено побут горюнів доколгоспоної доби. Музей – осередок популяризації горюнської самобутності та усіх свят і вистав, які проходять в цих селах. Одне з горюнських сіл - Нова Слобода - відоме також своїм монастирем, який зветься Софронієво-Мовчанська пустинь. В 1939-40 рр. тут був один з таборів для утримання польських офіцерів перед розстрілами. В післявоєнну добу головний храм розібрали, але багато споруд монастиря вціліло: можна побачити надбрамну Покровську церкву в стилі українського бароко, двостовпову (єдину такого планування в Україні) трапезну, лікарняний та настоятельський корпуси. Село Пустовійтівка з 2000-х років стало меморіалом легендарному останньому кошовому Січі Петру Калнишевському (1690-1803). 1773 року Калнишевський звів в Пустовійтівці дерев'яну Троїцьку церкву. За радянської влади церкву практично зруйнували – к кінцю існування СРСР це був пункт прийому склотари, і споруда нагадувала старий сарай. Реставрацію та відновлення храму провели в 2001-2006 рр. Тоді ж в Пустовійтівці відкрили і музей, два зали в якому присвячені Калнишевському – одна з них навіть стилізована під похмуру камеру Соловецького монастиря, де останній кошовий провів 25 років. В селі є й інша церква – Миколаївська (1906 р.) Окрім того, в Пустовійтівці стоїть добре відреставрований вітряк. Нарешті, на можемо оминути ще одне унікальне озеро - Шелехівське. Вчені вважають його чи не найдавнішим в Україні, приписуючи йому вік в декілька мільйонів років, та роблячи ровісником Байкалу та озера Вікторія в Африці. Шелехівське сформувалося внаслідок зсуву гір. Підковообразна водойма знаходиться на дні глибокої лісової балки біля річки Псел. Живиться з джерел. Площа озера – 7 га, глибина - до 18 м, та з 5-метрової відмітки ніколи не прогрівається. Обривчасті береги заросли багатою рослинністю. Тут багато ожини та малини. Поруч з озером – село Межиріч, колишнє містечко. В селі стоїть Успенська церква (1775 р.), побудована за кресленням Луки Білоусовича, архімандрита Києво-Печерської Лаври з 1751 р. Храм дивує своїми формами, схожими на кавказьку архітектуру – і це не дивно, вважаючи, що будувався він як оборонний. Росте в Межирічі й унікальна шовковиця - її вік понад 300 років, висота – 21 м, а діаметр стовбура понад 5,5 м. Ось такою була наша друга віртуальна мандрівка Сумщиною – можливо, малознаним для багатьох краєм, який завдяки цим нарисам став для вас ближчим та цікавішим. Повну версію статті можна прочитати тут: https://kontrakty.ua/article/173366   Павло Ковальов

    17.04.2021 46 23592
  • Переможці World Press Photo 2021 Переможці World Press Photo 2021

    Оголошено результати цьогорічного фотоконкурсу World Press Photo. Це один із найпрестижніших міжнародних конкурсів фотографів, заснований 1955 року. Це – незалежна некомерційна організація, яка підтримує фотожурналістику. Цьогоріч члени журі переглянули 74 470 світлин, зроблених 4315 фотографами. Головний приз – 5000 євро. Пропонуємо вам добірку деяких світлин, які перемогли на конкурсі.

    16.04.2021 22 11723
  • «Прип’ять сьогодні. Місто в ідеальному місці. Було» «Прип’ять сьогодні. Місто в ідеальному місці. Було»

    26 квітня цього року виповнюється 35 років з моменту найбільшої катастрофи в історії людства — аварії на Чорнобильській АЕС. Журналіст Ельдар Сарахман оприлюднив у Facebook фото Прип’яті, колись зразкового та сучасного міста атомників з 50-тисячним населенням. «Прип’ять сьогодні. Місто було в ідеальному місці. Було», – так підписав автор світлини.

    16.04.2021 11 8593
Популярные теги
автомобили, пляжи, сборная Украины, Шахтер, уикенд, природа, зима, терроризм, протесты, женщины, традиции, учения, церковь, #Євромайдан, искусство, фотография, юмор, солдат, самолеты, путешествия, стихийные бедствия, технологии, корабли, показы, экология, пандемия, пейзажи, США, Нацгвардия, выборы, марш, ЗСУ, Сергей Смоленцев, передовая, Зеленский, живопись, мода, Крым, НАТО, авиация, Донбасс, политика, Верховная Рада, люди, туризм, акции, оккупация, животные, Війна, Карпаты, культура, Дмитрий Дятлов, суд, коронавирус, футбол, Польша, выставки, дизайн, медицина, мир, фестивали, фотоподборки, город, музыка, соревнования, Львів, обстрелы, война, Путин, фотопроект, Новый Год, Порошенко, общество, Киев, Александр Зубко, Майдан, Одесса, карантин, Россия, визиты, военная техника, полиция, фотоконкурсы, ВМС, Китай, история, архитектура, Киевщина, Бахмут, ВСУ, столкновения, ДСНС, пожары, дети, митинги, портрет, Динамо, праздники, спорт, парады