1 февраля отмечается Всемирный День хиджаба, одна из целей которого – поддержать право женщин носить хиджаб. Этот праздник начали отмечать в 2013-м году. Мероприятия, приуроченные ко Дню хиджаба, проводятся ежегодно в 140 странах мира, чтобы побудить женщин всех религий носить его. В Киеве акция приуроченная ко Всемирному дню хиджаба состоялась уже в четвертый раз. Идея создания праздника родилась у мусульманки по имени Назми Кхан. Ее семья переехала из Бангладеша в США, где не отказалась от своих религиозных убеждений. Девушке в хиджабе приходилось терпеть непонимание со стороны общества. Поэтому она решила рассказывать об истории, традициях и правильном ношении хиджаба. Позже она предложила создать праздник в честь хиджаба, чтобы побороть негативные стереотипы об исламе. В Киеве в центре города мусульманки в хиджабах посреди дня раздавали цветы прохожим девушкам. Так они привлекали внимание ко Всемирному дню хиджаба. Организатором собрания выступила Всеукраинская ассоциация мусульманок, активистки которой и участвуют в акции. В Киеве в понедельник, 1 февраля, шел снег. Температура воздуха днем составляла -4...-6 °С. Но непогода не напугала участниц акции. «В этот день мусульманки решили порадовать украинских женщин и показать, что мы, мусульманки, никому не желаем зла, мы хотим добра, мы хотим поднять им настроение и подарить цветы», – рассказала одна из участниц акции в Киеве. Также в организации отметили, что подобные мероприятия проходят не только в Киеве. Крымские татары неоднократно жаловались на пренебрежительное отношения к женщинам в хиджабах на территории аннексированного полуострова. Хиджаб – женская одежда, соответствующая нормам шариата, она должна закрывать тело и волосы женщины. Непокрытыми оставляют лицо, кисти рук и ноги ниже щиколоток. Многие называют хиджаб паранджой, но это не более чем распространенное заблуждение. Паранджой следует называть тот убор, который закрывает все лицо, оставляя открытыми только глаза.  

На несанкціоновані акції протесту з вимогою звільнити ув'язненого опозиційного лідера Олексія Навального у Росії вийшли тисячі людей. Затримання почалися ще до старту акцій, силовики діяли досить жорстко. За інформацією правозахисного проєкту "ОВС-Інфо", кількість затриманих перевищила чотири тисячі. Це рекорд для Росії. Найбільше затриманих у Москві. У МЗС Росії, тим часом, заявили про "закулісну роль Вашингтона" в протестах. Ближче до вечора штаб Навального оголосив про завершення протестної акції в Москві, але затримання ще тривали. Згодом московське метро повідомило, що усі станції, закриті на час акції, запрацювали у штатному режимі. За словами кореспондента ВВС Сергія Горяшка, поліція діяла ще жорсткіше, ніж минулими вихідними: з різних регіонів надходили повідомлення про побиття затриманих кийками, в Петербурзі поліцейський направив на протестувальників табельний пістолет, з Владивостока повідомляли про застосування травматичної зброї проти одного із затриманих. Крім того, московські і петербурзькі поліцейські били затриманих електрошокерами - таке на протестних акціях сталося вперше, зауважує він. В ході протестів затримали зокрема і дружину Олексія Навального Юлію, яка приєдналася до ходи. Її посадили в синій мікроавтобус без розпізнавальних знаків. "Її доставили у відділ поліції, але зв'язку з нею у мене поки що немає", - розповіла "РИА Новости" адвокат Навальної Світлана Давидова. Вона зазначила, що її не допускають до підзахисної і пояснюють це антіковідними заходами. Російські ЗМІ також повідомили про акт самоспалення в центрі Москви. Чоловік облив себе горючою рідиною, після чого загорівся. На допомогу чоловікові прийшли перехожі, він залишився живий і був госпіталізований. Інформацію підтвердили в ГУ МВС по Москві. Поки що незрозуміло, чи пов'язаний цей інцидент із протестними акціями. У поліції кажуть, що попередньою причиною вчинку чоловіка стали "особисті майнові відносини". У Москві колона протестувальників змогла прийти в район, де розташований слідчий ізолятор "Матроська тиша". Саме там перебуває Навальний. Як і центр міста вранці, всі підходи до СІЗО були заблоковані поліцією. Спочатку поліцейські просто не пропускали людей в напрямку ізолятора, але незабаром під'їхали автобуси і автозаки, і людей почали затримувати. У Петербурзі протестувальники вишикувалися перед Маріїнським палацом, перед ними проїхав автомобіль з написом "Відділ із боротьби з палацами". Натовп кричав "Геть царя!". Акції пройшли і в багатьох інших містах Росії. Напередодні мітингу по всій країні пройшли обшуки, затримання та арешти співробітників штабів Навального та інших активістів. У центрі Москви "до особливого розпорядження поліції" ввели обмеження на пересування пішоходів, закриті сім станцій метро, багато магазинів, заборонено паркування автомашин. У МЗС Росії угледіли в протестах "закулісну роль Вашингтона". "Грубе втручання США у внутрішні справи Росії - такий же доведений факт, як і "розкрутка" фейків і закликів до несанкціонованих акцій підконтрольними Вашингтону інтернет-платформами", - йдеться у заяві відомства. Такі дії, на думку офіційної Москви, є "частиною стратегії стримування Росії". Із заявою про те, що акції протесту в Росії підтримують США, МЗС Росії виступило після звернення держсекретаря США Ентоні Блінкена до російської влади. Він закликав відпустити Олексія Навального і "мирних протестувальників".

За прогнозами синоптиків, опади у Києві триватимуть до вечора 29 січня. "524 працівники бригад з ручного прибирання очищають і обробляють зупинки громадського транспорту, вузькі пішохідні переходи, спуски у підземні пішохідні переходи та сходи", - йдеться у повідомленні КМДА. За словами мера столиці, дорожники і комунальники Києва наразі працюють у посиленому режимі. "Сніг ітиме в Києві, за прогнозами синоптиків, іще кілька днів. Тому дорожники й комунальники столиці продовжують працювати в посиленому режимі. Протягом минулої ночі місто прибирали 361 одиниця спецтехніки "Київавтодору". У всіх районах працювали колони техніки та бригади з ручного прибирання. Продовжують розчищати сніг у столиці і протягом усього дня. Наше головне завдання –  забезпечити нормальний трафік у місті та своєчасно чистити тротуари, зупинки громадського транспорту», – наголосив Віталій Кличко. Водночас мер Києва запевнив, що в столиці вистачає реагентів та сухих сумішей для обробки доріг, мостів і шляхопроводів. Минулої доби використали: 1,8 тисяч тонн солі, майже півтори тисячі тонн суміші солі з піском, 232 тисячі літрів рідких хлоридів. "Я також звертаюся до водіїв: не залишайте свої автівки на проїжджій частині доріг, у недозволених місцях. Це ускладнює і рух транспорту в місті, і роботу комунальної техніки. Будьте свідомими та відповідальними", – закликав киян Віталій Кличко. Окрім цього, на Facebook-сторінці Київзеленбуду повідомили, що 29 січня робота комунальників спрямована й на розчищення парків, скверів і бульварів.

В столице Франции проходит Неделя высокой моды. Особое внимание было привлечено к показу новой коллекции весны-лета 2021 года итальянского дома моды Fendi, в котором приняли участие такие звезды, как Наоми Кэмпбелл, Кейт Мосс и ее дочь Лила Грейс, Кара Делевинь, Белла Хадид и другие. В связи с "коронавирусным карантином" зрителей в зале нет. Только операторы и фотожурналисты.

У центрі Києва відбувається акція протесту підприємців проти фіскалізації. З самого ранку учасники мітингу почали збиратися на Майдані Незалежності, де з 15 грудня триває постійна акція протесту "Податковий Майдан - за конституційні права і свободи!". Протестувальники тримають прапори руху "SaveФОП", а також плакати зі своїми вимогами, зокрема, проти фіскалізації, підвищення тарифів і карантинних обмежень: "Ні вибірковому лоХдауну", "Високі тарифи геноцид для народу", "Беги, Вова, беги", "Ми платимо податки, а доведеться хабарі. Владі потрібні наші хабарі?", "Вова, пора на стадіон!", "РРО і штрафи засунь собі у ... попу", "Дайте працювати!", "Не заганяйте бізнес в тінь! Не робіть з нас нелегалів!" тощо. Після мітингу на Майдані Незалежності учасники мітингу вирішили пройти ходою до Представництва ЄС в Україні та до посольства США в Києві. Основна вимога мітингувальників: прийняти законопроєкти № 3853-1 (2), 3993, спрямовані, за їхніми словами, на захист спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Якщо обчислювати український «пуп землі», то, глянувши на мапу, стає зрозумілим: він точно знаходиться в Кіровоградській (поки ще не перейменованої) області. А місто Кропивницький, центр цієї області – мабуть, чи найменш відомий туристам обласний центр. І це при тому, що місто - справжній архітектурний заповідник, який здатний здивувати «по-повній» (що і сталося з автором). Контракти.ua запрошують познайомитися з цим незвичайним містом, що зберігає пам'ять про відомих людей - від родин Тарковських і Тобілевичів до всемогутнього свого часу більшовика Зінов’єва, від глави уряду УНР Винниченка до таємничого колекціонера Ільїна... Отже, 11 фактів про Кропивницький Єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча Місто змінило шість назв. Найдовше воно проіснувало під назвою Єлизаветград (1784-1924). В радянський період спочатку місто стало Зінов'євськом - на честь народженого в ньому видного більшовицького діяча Овсія-Гірша Радомисльського (Григорія Зінов'єва; 1883-1936). Після того, як Зінов’єв був репресований, місто 1934-го перейменували на честь іншого більшовика – Сергія Кірова (спочатку просто в Кірово, а згодом, 1939 року, зробивши обласним центром, назвали Кіровоградом). 2016 року, після тривалих дискусій, було затверджено нову назву - на честь Марка Кропивницького (1840-1910), засновника професійного українського театру. І тепер це єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча. Перший цукровий завод в України та перший «цукровий олігарх» В Єлизаветграді заснований 1785 року перший в Україні цукровий завод. Батьком нашої цукрової промисловості став купець з Чернігова Іван Масленников. Невдовзі він став мільйонщиком, першим в Єлизаветграді володарем титулу купця І гільдії, а згодом - і дворянином. Правда, остання подія сталася 1806 року, коли він вже мешкав в Херсоні. Найстаріший залізничний міст в Україні В Кропивницькому 13 мостів, і поступається він в цьому плані тільки Києву. Найбільш цікавим є залізничний міст-віадук через Інгул, опори та обриси якого зберігаються в незмінному вигляді з 1865 р. Більше того: цей міст був першою в Російській Імперії спорудою такого роду (залізничний віадук). А ще певний час він був найвищим залізничним мостом в Європі! Перша цивільна друкарня в Україні Для друкування книг т.зв. «цивільним», або ж спрощеним, шрифтом, в 1764 р. в новоутвореній фортеці Св. Єлизавети заснована друкарня за ініціативою новоросійського генерал-губернатора Мельгунова, в якого тут була резиденція. Однак вже наступного року установи губернії переведено до Кременчука, куди переїхала і друкарня. До наших днів збереглася тільки одна книга, надрукована того року - комедія «Кавовий дім». Примірник знаходиться в Петербурзі. В місті зародився професійний український театр Історія театру пов'язана з історією ремісниче-грамотного училища, заснованого 1867 р. викладачем М. Федоровським. В цьому навчальному закладі був гурток хорового співу, драматичний гурток та власний оркестр. Драмгурток відвідували брати Іван і Микола Тобілевичи (які згодом візьмуть псевдоніми Карпенко-Карий і Садовський). Композитор П. Ніщинський спеціально для цього хору написав музичну п'єсу «Вечорниці», яку поставили в 1875 р. У виставі брав участь М. Кропивницький. Й саме від цієї вистави йде відлік історії трупи, яка в жовтні 1882 р. поставить саме в Єлизаветградському театрі «Наталку Полтавку», а пізніше отримає назву «театр корифеїв». Перший пам'ятник вченому-гуманітарію в Україні Віктор Григорович (1815-1876) був філологом-славистом, професором одночасно декількох університетів. Після виходу у відставку переїхав до дітей в Єлизаветград, де і помер. Роль Григоровича у вивченні мов і літератур слов'янських народів є дуже важливою. Мармуровий бюст на могилі вченого постав 1892 р. Гроші на спорудження дали понад 120 жертводавців. На жаль, кладовище, на якому були поховані Григорович та інші видатні містяни, було знищено, однак бюст частково зберігся. Його наприкінці 1960-х перенесли на новий цвинтар, а пізніше копію бюсту поставили біля будівлі Технічного університету. Перший повноцінний пам'ятник Леніну в Україні Як виявляється, перший великий пам’ятник Леніну в Україні (не бюст і не тимчасова скульптура) постав 1925 року в Ковалівському парку міста, яке тоді звалося Зінов’євськом. Пояснюється це просто: товариш Зінов’єв наказав на своїй малій батьківщині відкрити пам’ятник другові, з яким мешкав в відомому «шалаші». Відкриття сталося 7.11.1925 р. Пам’ятник простояв до літа 1941-го, коли його звалили німці, а за 6 років на тому ж п’єдестали встановили точну копію. Цей «Ілліч» простояв до зими 2014-го. Єлизаветград - батьківщина видатних людей В місті народилися: письменник і політик, голова Ради міністрів в 1917-18 рр. Володимир Винниченко (1880-1951),  поет Арсеній Тарковський (1907-1989), письменник Юрій Олеша (1899-1960), композитор Юлій Мейтус (1903-1997), піаністи Генріх Нейгауз (1888-1964) та Кароль Шимановський (1882-1937) тощо. Дитинство чи юність в Єлизаветграді провели видавець і меценат Євген Чикаленко (1861-1929), польський письменник Ярослав Івашкевич (1894-1980), фізик, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм (1895-1971), письменник Юрій Яновський (1902-1954), поет Євген Маланюк (1897-1968), у 1925-му працював драматург Микола Куліш (1892-1937).  Місто, як уже зазначалося, пов'язано з іменами родини Тобілевичів: Івана Карпенка-Карого (1845-1907), Миколи Садовського (1856-1933), Панаса Саксаганського (1859-1940), акторки Марії Заньковецької (1854-1934) та всього колективу «театру корифеїв».  Таємна колекція простого електрика – загадка та скарб міста Найпопулярніший і найбільш таємничий персонаж нещодавньої історії міста - простий електрик Олександр Ільїн (1920-1993), який зібрав унікальну колекцію книг і творів мистецтва. Точна вартість колекції досі невідома – найменша з цифр говорить про 100 млн доларів! Ці скарби збагатили місцеві музеї і бібліотеки, зробивши їх одними з найбагатших в Україні, але особистість Ільїна та обставини, за яких він збирав свою колекцію, залишаються темами для суперечок і спекуляцій. Найбільш поширеною є версія про таємний «партійний общак» або КПРС, або КДБ, а Ільїн був лише таким собі «охоронцем-скарбником». Цю версію показано в російському фільмі «Синдром дракона» (2012 р.) Місто кавалеристів і пілотів Два спеціалізованих навчальних заклади в різний час впливали на історію і соціальну структуру міста. Це юнкерське кавалерійське училище та вище училище цивільної авіації. Юнкерське училище було засновано 1865 року і згодом стало одним з трьох в імперії постачальником офіцерських кавалерійських кадрів, і єдиним на території України. Воно проіснувало тут до 1935-го (звичайно, в радянську добу як просто кавалерійське). Що стосується льотного училища, то воно було створено в 1951 р. як військове. У 1960 р. його його перепрофілювали в школу вищої льотної підготовки - другий в СРСР виш інженерів-пілотів цивільної авіації. З 2011 р. заклад зветься «Льотна академія Національного авіаційного університету». В 2015 р. на його території відкрився музей-літак. Кропивницький – «царство» цегляного модерну Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть у Єлизаветграді склався власний архітектурний стиль, який був місцевою версією модерну. Основним матеріалом була червона цегла, тому більшість будинків має відповідний колір. Дуже високий ступінь збереженості забудови того періоду робить місто музеєм просто неба. Єлизаветградський модерн пов'язаний, в першу чергу, з іменами двох архітекторів - Якова Паученка і Олександра Лишневського. Ім’ям першого (помер 1914 року) названа головна пішохідна вулиця. Лишневський пізніше переїхав до Петербурга, де також звів велику кількість дуже цікавих будівель. Він помер в блокаду, 1942-го року. В наступному нарисі ми розповімо про основні пам'ятки міста. Повну версію статті можна прочитати тут: kontrakty.ua/article/102246 Павло Ковальов

Миргородські авіатори відпрацювали денну льотну зміну з переходом у ніч. Незважаючи на мінусову температуру, льотна зміна відбулася на належному рівні. Усі наземні служби забезпечення польотів спрацювали злагоджено та майстерно. 

В цьому нарисі ми поговоримо про ті садиби Київщини, які або не збереглися, або являють собою руїни. Колись прекрасні споруди прийшли в занепад, в основному, за пострадянський час, так як в соціалістичну епоху, нехай і з втраченими інтер'єрами, вони обов'язково належали якомусь відомству. Тим ціннішим для нас можливість побачити те, що залишилося. Тож, Контракти.ua запрошують в дорогу! Почнемо з палацу в селищі Немишаєво. Фактично, ця садиба знаходиться на кордоні Немішаєвого і сусіднього селища Мироцького. Біля неї височить величний корпусу спиртозаводу початку ХХ століття, частина споруд якого також руйнується. Найбільш відомими власниками садиби, збудованої в готичному стилі, була родина Остен-Сакенів. Вони володіли маєтком до скасування кріпацтва, після чого він почав переходити з рук до рук, поки не опинилася у власності підприємця з селян, такого собі Андрія Кулика. Той перетворив маєток в центр зразкового фермерського господарства. Пізніше він здав свою власність в оренду, і орендарі звели поруч з палацом згаданий завод. В радянські часи в палаці жили робітники заводу, пізніше тут розмістився дитячий садок. Коли він виїхав з будівлі, вона почала руйнуватися, а на початку 2000-х повністю згоріло. Пізніше будівлю викупила МПЦ, але церковники так нічого і не роблять з настільки безнадійними руїнами. В с. Копилів біля Житомирської траси скніє в забутті садибний будинок німецької родини фон Мекк. Власник садиби – барон Микола фон Мекк (1863-1929) був одружений на Ганні Давидової - доньці рідної сестри композитора П. Чайковського, Олександри. Тому Чайковський бував тут дуже часто – це одна з чотирьох його головних адрес в Україні (інші – у Кам’янці на Черкащині, Браїлові та Тростянці Сумської області). Микола фон Мекк був відомим в імперії автомобілістом (саме він мав найбільший особистий автопарк в Москві - 10 автомобілів і 2 автобуси), а також меценатом. Так, окрім Чайковського, він підтримував художника М. Врубеля тощо. Будинок, який ми бачимо в Копилові, зведений 1898 року. Однак в 1910-му його все ж таки довелося продати, адже «широке життя» фон Мекка потребувало значних коштів. На свою голову, барон не емігрував, і 1929 року його розстріляли. В його колишньому маєтку розташовувалися різні установи, останньою з яких була лікарня. Вже понад 20 років будинок руйнується, хоча ще 2004-го перейшов у приватну власність. В селі частково збереглися господарські будівлі Мекків. В Рудому Селі на півдні області стоїть садиба Залевських, збудована наприкінці XVIII ст. Будинок побудований за зразком італійських вілл. У комплекс палацу, який згорів у 1994 році, входять флігель, в'їзні ворота у вигляді спарених колон, господарський льох і парк. Від будинку залишився тільки напівзруйнований фасад з колонами. Льох розчищено, в нього можна спуститися. Ворота маркують в'їзд на садибну територію з боку села, в якому розташована відома своєю іконою Троїцька церква (1841 р.) Особливу ауру мають руїни в с. Тхорівка поблизу міста Сквира. Вони належали одіозній особі - Віктору Страшинському, який уславився в історії Російської імперії тим, що масово ґвалтував своїх кріпачок: тільки за підтвердженими даними, він розбестив понад 500 жінок і дівчат, причому не тільки зі своїх маєтків, а й з маєтків своєї дочки і сина (саме останньому з 1848 року належала Тхорівка). Нарешті, його притягнули до суду за… «псування майна» свого сина (тобто, селянок). Слідство проти насильника тяглося 25 років, але покарання він так і не поніс, хоча володіння вилучили під опіку. Невдовзі по процесі гвалтівник помер, а його син перебудував палац саме в той вигляд, який ми бачимо. З 2009 року споруда знаходиться в приватній власності, але реставрація не ведеться. В с. Вознесенському на лівому березі Київщини стоїть невеликий будинок, зведений 1914 року. Але скористалася міцним цегляним будинком вже радянська влада, розмістивши тут школу. Після її виїзду будинок руйнується. У селі збереглися будівлі амбулаторії та бібліотеки, побудовані так само понад 100 років тому. Цінною пам’яткою архітектури є і Вознесенська церква, споруджена 1808 року. Тепер поговоримо про маєтки, від яких залишилися самі парки. Першим є Кагарлик - один з найбільших парків області, закладений наприкінці XVIII ст. Дмитром Трощинським (1749-1829) - нащадком Івана Мазепи (його прадід був племінником гетьмана). В Кагарлику він розбив парк площею в 35,5 га, засадивши його 113 видами дерев. Від його часів залишилися альтанка-ротонда на пагорбі та витончена в'їзна брама. В 1880-х садиба була продана генералу Миколі Чорткову, який наново облаштував парк, розставивши в ньому аж 748 статуй і бюстів! У 1918 році частина їх була вивезена в Німеччину, а частина знищена разом з палацом під час селянського бунту.  Наразі парк приведено до ладу, в ньому збудовано ще одну альтанку та встановлено скульптуру Діани, яка нагадує про колишні «забави» Чорткова. Ще один вартий уваги парк – в Згурівці на лівому березі Дніпра. Садиба тут заснована в 1820-х роках, коли село перейшло у володіння Аркадія Кочубея (1790-1878). До створення парку найбільше долучився його син Петро (1825-1892), який навіть заповів себе поховати в тутешньому парку. З паркових споруд зберігся павільйон на острові, який відноситься до другої половини XIX ст. У ньому знаходиться кафе. Крім того, тут росте дуб, охоплення стовбура якого становить 172 см.  В с. Ташань, також на лівобережжі, була садиба фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського (1725-1796). Тут він і помер. Останнім власником садиби був князь Костянтин Горчаков (1841-1926). Сам парк, фактично, давно вже являє собою зарослий ліс з поодинокими дубами, вік яких сягає 600-700 років. Від садиби, все ж таки, залишилася одна дуже цінна споруда - мисливський будиночок Горчакова 1909 року, який стояв в сусідньому урочищі Біле Озеро, але ще 1968 року був перевезений до етнографічного заповідника в Переяславі. Дві останні адреси в цьому нарисі є суто меморіальними територіями. В с. Мазепинці, власне, народився гетьман Іван Мазепа. Тут ще 1994 року було відкрито перший не тільки в Україні, але і в Європі, пам'ятник гетьману - на кошти українського мецената М. Коца, що жив в США. Нині до складу меморіального комплексу, створеного в селі, входять церква Миколи Чудотворця 2007 року, і парк Козацької слави. Також тут споруджено величезний хрест на честь звитяг українського козацтва, споруджений символічний частокіл з дозорною вежею, і відкрито невеличкий музей. А на хуторі біля Борисполя, де мешкав та помер автор слів українського славню Павло Чубинський (1839-1884), створено парк на місці садиби вченого. До 1930-х тут стояв будинок Чубинського, який вже понад 20 років хочуть відновити, але все ніяк не почнуть. В парку з великими дубами встановлено пам'ятний знак і відкрита каплиця Св. Павла.  Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/104117 Павло Ковальов

Більше двох тисяч людей затримали, ще десятки постраждали на масових мітингах проти російської влади та на підтримку ув'язненого опозиціонера Олексія Навального у різних регіонах Росії. За даними російського сайту "ОВД-инфо", на акціях по всій Росії затримали щонайменше 3,4 тис людей. Як відзначає інше медіа The Bell, це історичний рекорд щодо затримань. Попередній був у червні 2017 року, коли на антикорупційній акції Навального було 1769 затриманих. Найбільше схоплених - понад 1300 - у Москві, також відомо про більше 500 у Санкт-Петербурзі, близько сотні у Новосибірську та десятки - в інших містах. Затримання часто були жорсткими - із застосуванням сили та кийків. Серед затриманих були і лідери протесту - Юлія Навальна (згодом стало відомо, що її відпустили) та Любов Соболь. Також у автозаки потрапили багато журналістів, зокрема відомий блогер Ілля Варламов. На Страсному бульварі у Москві учасники акцій вступили у сутички з ОМОНівцями - сталися групові зіткнення. З одного поліцейського зірвали шолом та гралися ним у футбол. Канал "Дождь" також повідомив, що на одній з вулиць закидали сніжками урядову машину (ймовірно - ФСБ), водію травмували око і його госпіталізували. Російська державна агенція "РИА Новости" з посиланням на анонімне джерело повідомляє про 39 постраждалих серед силовиків. За словами співрозмовника агентства, вони отримали травми під час акцій протесту в столиці. Травми несерйозні, додало джерело. Скільки постраждало учасників акції, точно невідомо. Утім мова точно йде про десятки. Відомо, що у Петербурзі поліцейський вдарив ногою жінку і її забрала швидка. Жінка вдарилася головою об асфальт і отримала струс мозку, закриту черепно-мозкову травму і гематому потилиці, повідомляє Baza. Вона у стані середньої тяжкості. Начальник управління інформації ГУ МВС по Петербургу В'ячеслав Степченко повідомив виданню "Підйом", що у відомстві вивчають відео удару жінки. У кінці московських протестів мітингарі пішли до в'язниці "Матроська тиша", в якій утримують Олексія Навального. Звідти повідомили про жорсткі затримання поліції з застосуванням кийків та побиттям ногами лежачих. Гаслами акцій стали "Путін - злодій", "Геть царя", "Свободу Навальному", а також скандували "Аквадискотека" - це відсилка до розслідування Олексія Навального про "палац Путіна". За оцінками Reuters, у Москві на акцію вийшло близько 40 тисяч людей. Російське МВС називає у десять разів меншу цифру: "На Пушкінській площі міста Москви на несанкціонований захід зібралося близько 4 тисяч людей". "Точну оцінку чисельності дати важко, але вже ясно, що це найбільша несанкціонована акція за останні десять років. Людей вже явно не зупиняє те, що влада не дозволяє мітингувати" - відзначає кореспондент BBC Сергій Горяшко. "Поліція продемонструвала жорсткість, але й учасники мітингу стали сміливішими. По всій Росії у поліцейських кидалися сніжками. Зіткнення в Москві на Страсному нагадували бійки на Болотній площі 6 травня 2012 року. Дуже ймовірно, що аналогії на цьому не закінчаться - Слідчий комітет уже оголосив, що почав перевірку за фактами насильства над поліцейськими", - додає журналіст. Соратник Навального Леонід Волков оголосив про нові акції по всій країні в наступні вихідні. Очевидно, що вони теж будуть несанкціонованими владою.

Наскільки відомою є для туриста столична область? Що, крім Чорнобиля, парку «Олександрія» в Білій Церкві, а тепер ще й Межигір'я, приходить в голову, якщо замислитися про цікаві об’єкти Київщини? Контракти.ua вирішили познайомити вас з не дуже відомими садибами, розташованими в області. Причому це будуть як колишні розкішні магнатські резиденції та заміські дачі, так і прості сільські хати, пов'язані з життям видатних людей.  Почнемо з садиб, які стали музеями. Першою буде Мар'янівка, де народився великий тенор, оперний співак Іван Козловський (1900-1993). У 8 років його віддали вчитися співу в Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві. На початку 1920-х Іван співав в Полтаві та Харкові, а згодом опинився в Москві, і вже з 1926-го почав працювати у головному театрі СРСР - Великому. При цьому Козловський постійно линув душею в Україну, і до 1985 року регулярно приїздив на малу батьківщину.  Музей великого тенора - звичайна сільська хата, в якій відтворено інтер’єр часів дитинства Козловського, звучать записи його голосу. У 1960-х біля будинку був розбитий парк, спроектований за проектом самого співака у вигляді хреста в терновому вінці - відображення долі маестро, вимушеного все життя боротися з заздрісниками та озиратися на увагу «органів», й, до того ж, людини глибоко віруючої. Тому навіть дивно, як ці самі «органи» не угледіли таку ідеологічну диверсію... Інша музична садиба Київської області знаходиться у с. Веприк на Фастівщині. Там прожив останні два роки, служив священиком УАПЦ, помер і похований видатний композитор Кирило Стеценко (1882-1922). Після його раптової смерті від тифу фігура цього митця, в першу чергу, через його священництво та участь в політичних подіях на боці УНР, була, фактично, заборонена для популяризації. Тому музей в Веприку відкрився тільки 1982 року в будинку, побудованому на місці того, в якому композитор прожив останні роки. Інтер'єр максимально наближений до часів Стеценка. Можна прослухати уривки з творів композитора. Ще один музей чекає на нас в Яготині. Взагалі, в цьому місті їх три, але нас цікавлять ті, що знаходяться в приміщеннях колишньої садиби Розумовських-Рєпніних. Палацово-парковий комплекс був закладений колишнім гетьманом Кирилом Розумовським в 1790-х. Головний садибний будинок вважався чи не найбільшим дерев’яним палацом в Україні, до слова, перенесеним до Яготина з Києва, але він був спалений 1918 року. В збереженому кам’яному флігелі знаходиться картинна галерея. На двох поверхах - 14 виставкових залів. Гордість гелереї - велика колекція натюрмортів знаменитої художниці Катерини Білокур (1900-1961), музей якої знаходиться в с. Богданівка, та є частиною Яготинського краєзнавчого. Після тривалого запустіння був відновлений і гостьовий будиночок садиби, де в період декількох приїздів до Яготина в 1843, 1845 та 1859 роках мешкав Т. Шевченко. Його запрошувала сюди родина Рєпніних, а господиня садиби - Варвара Рєпніна, онука гетьмана Розумовського, яка мала до поета в 1840-х нерозділені почуття. У будиночку багато автентичних експонатів. У садибному парку збереглася також альтанка-ротонда.  Ну в вже загадний музей К. Білокур в Богданівці знаходиться в рідному будинку майстрині. Вона прожила в ньому понад півстоліття. Інтер'єр рідної хати Білокур відтворений в тому вигляді, який був за життя місткині: велика кімната, майстерня, спальня, кухня та ін. Тут і досі стоять на лаві натягнуті на підрамники заґрунтовані і тоновані полотна, які так і не дочекалися дотику пензля, а на мольберті - не закінчена картина. Прекрасним в будь-яку погоду є й сад, в якому художниця знаходила незмінне натхнення. Безумовною перлиною серед дачних околиць Києва є затишний Ворзель - унікальний сосновий курорт. Сюди потрібно приїжджати всім, хто бажає відчути все ще не втрачений дух старого дачного передмістя, де атмосфера буквально налаштовує на творчість. Про історію Ворзеля розповідає музей, який розмістився в імпозантному особняку Септера, а пізніше - графині Наталії Уварової (Терещенко; 1890-1987). Особняк стоїть недалеко місцевого вокзалу. В ній можна ознайомитися з дачним життям початку ХХ століття, з автентичними меблями того часу, з історією родини Уварових-Терещенків, з життям та творчістю практично всіх видатних людей, які проживали в Ворзелі (письменника В. Підмогильного, композитора Б. Лятошинського, авіатора М. Єфімова, політика та розвідника В. Шульгіна тощо). Варто, звичайно ж, погуляти і по самому Ворзелю, що може зайняти весь день. В с. Нові Петрівці є не тільки музей подій Другої Світової, але й етнографічний «Хутір Савки» - приватний етнографічний комплекс, створений 2004 року. Він складається з врятованих від руйнування будинків - хати заможного селянина 1786 року (стоїть на своєму місці з часів побудови) та старосвітського поміщицького будинку 1854 року (перевезений з Житомирщини). На території хутора є колодязь, погріб, господарський двір з клунею і кузнею. Тут все «заточено» на «інтерактивні» екскурсії: відвідувачам пропонують змолоти борошно за допомогою кам'яних жорен, попрацювати в кузні, взяти участь в інших народних промислах та покуштувати, на завершення, страви з печі. Тепер розповімо про інші садиби, які музеями не є, але, тим не менше, варті уваги. В місті Ірпінь варта уваги імпозантних обрисів дача підприємця Івана Чоколова (1853-1914), на базі якої 1936 року був створений Будинок творчості письменників. Дачу, яка колись була набагато більш вибаглива за архітектурою, Чоколов звів, нібито, для своєї коханки-співачки. Згодом, за легендою, ця дама повісилася на горищі, не витримавши чергової зради свого покровителя, хоча документальних підтверджень цим чуткам нема. В с. Борова на Фастівщині стоїть будинок, в якому пройшли останні роки конструктора кораблів Ксаверія Ратника (1852-1924). Серед інших він збудував і відомий крейсер «Аврора». Оселився Ратник в Боровій після ганебної для Росії Цусимської битви у війні з Японією, коли конструкторів кораблів російського флоту оголосили мало не «шкідниками», які довели країну до повного розгрому. Старий корабел, не бажаючи терпіти підозри і глузування, вирішив відійти від справ та перебрався в тиху Борову, де збудував свій останній «корабель» - дерев’яний будинок з третім поверхом на мотив капітанського містка. Після смерті Ратника будинок став санаторієм, і в 1960-х був перебудований з каменю. Нині він руйнується. На початку 2010-х на ньому встановили меморіальну дошку Ратникові, тоді ж віднайшли та упорядкували й забуту могилу конструктора. Прикладом вдалої реставрації можна вважати долю будинку в с. Томашівка. 2000 року цей елегантний будинок шляхтичів Хоєцьких в стилі модерн (1903 р.) відремонтувала церква (МПЦ). Садиба стала Різоположенським монастирем, на території якого швидко з’явилися десятки пафосних споруд відносної художньої якості - але саме це робить монастир дуже показовим та повчальним об’єктом для відвідування. В с. Погреби Білоцерківського району стоїть цікава садиба Свєйковських. Це досить великий будинок зі збереженою різьбленою терасою, яка і надає йому чарівність. Пам'яткою він не вважається, але зберігся непогано. У ньому знаходиться школа.   Повний текст статті, з розширеним переліком садиб наприкінці тексту, читайте тут: http://kontrakty.ua/article/103741 Павло Ковальов