Бійці, які заприсяглися чинити опір правлінню талібів в Афганістані, готуються до боротьби в останньому районі країни, майже в повному обсязі контрольованій фундаменталістським ісламістським угрупуванням «Талібан». Долина Панджшер у горах Гіндукушу відома як бастіон опору. Ця область уже понад століття відбивається від окупації різних загарбників. У провінції в основному проживають етнічні таджики, а таліби – переважно пуштуни.Серед борців проти талібів у долині – члени місцевих ополчень і колишні співробітники сил безпеки Афганістану. Вони є частиною Фронту національного опору (ФПО), очолюваного Ахмадом Масудом, сином Ахмада Шаха Масуда, який боровся і проти радянських військ, і проти «Талібану» в 1980-х і 1990-х роках.

Головна подія української індустрії моди - Ukrainian Fashion Week - стартував в Києві 2 вересня. Оргкомітет втретє проведе тиждень під гаслом поза сезоном та в гібридному форматі. Модники всі покази можуть подивитися під час онлайн-трансляцій. А ось професійна спільнота з колекціями дизайнерів познайомиться наживо. Захід триватиме до 5 вересня.

У ліцеї імені Івана Богуна навчається близько 600 юнаків і половина з них – ліцеїсти другого курсу. Першого вересня вони були вдягнені в урочисту військову форму. Інша половина – ті, хто вступив цього року – були у польовій формі. Усі присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих на українсько-російській війні. Далі був концерт у виконанні ліцеїстів, показові виступи з військової майстерності. Не забули і про традицію – другий курс передав погони новоприбулим. Начальник Київського ліцею імені Івана Богуна, генерал-майор Ігор Гордійчук – легендарний боєць із позивним «Сумрак», який отримав важкі поранення на Савур-Могилі – виступив із промовою. Вихованці ліцею зазначали, що вважають професію військового, яку вони здобувають, важливою та престижною сьогодні.

Величезні простори Південного Поділля, Бессарабії та Буджаку - а це все Одеська область - залишаються загадкою для українського туриста. Тому Контракти.ua пропонують огляд тих місць області, про які ви точно не знали, або знали небагато.. Для початку ми пропонуємо випити вина. Не тільки ж в Шабо його пити! В першу точку їхати з обласного центру «всього нічого»: буквально поруч з Одесою розташоване селище Таїрове з Інститутом виноробства і виноградарства, заснований в 1905 р. видатним вченим вірменського походження В. Таіряном (Таїровим; 1859-1938), одним з «батьків» шампанського виробництва в Російській імперії. Існуюча будівля інституту збудована після Другої світової війни. У ньому відкрито музей, присвячений Таїрову і його дітищу. І, звичайно ж, проводяться екскурсії з дегустаціями!  Ще одне виноробне господарство знаходиться в с. Великодолинське. Цей бренд відомий як «вина Гулієвих». Він з'явився 1999 року зусиллями місцевого уродженця Роберта Гулієва. К 2005 р. був побудований завод «Винтрест», де нині переробляють до 10 тис. т винограду на рік. Підприємство з 2015 р. розпочало виробництво сухих вин під власною торговою маркою Grande Vallee.  Поговоримо тепер про цікаві сакральні місця області. На півночі Одещини, в місті Балта, височіє собор Успіння Богородиці, зведений в 1915 році. Недалеко – шанований паломниками монастир на честь місцевого святого Феодосія (Левицького; 1791-1845). А балтський костел Св. Станіслава зведений аж у XVI ст. Під час радянської влади він був перетворений в автостанцію, проте від 1993-го реставрований. Будівля найбільшої синагоги Балти, побудованої в 1903 р., також перебуває на реставрації. А ось інша пам’ятка Балтщини – відверто таємнича, й відноситься до незрозуміло яких часів. Біля села Перейма, в заплаві струмка, лежить дивний «дощовий камінь» із зображенням хреста. Місцеві мешканці помітили: якщо помолитися біля нього в посушливу пору, наступного дня піде дощ. Форма хреста на камені свідчить, скоріше, про західноєвропейське походження. Звідси з'явилася і друга легенда - про тамплієра, нібито похованого під брилою. Перевірити цей факт нескладно, але розкопок чомусь ніколи не проводилося – навпаки, камінь постаралися засипати землею і забути.  В с. Покровка Любашівського району є храм з рідкісною особливістю – в нього 11 куполів. Про його зведення є декілька легенд – наприклад, що це копія православного храму у Відні або ж один з проектів Ісакіївського собору в Петербурзі. За радянських часів прах поміщика Кондрацького, похованого в склепі храму, викинули на смітник. Тим не менш, і Покровка, і сусіднє село Троїцьке все ще користуються плодами дбайливого господарювання та благодійності колишнього власника: у його садибному будинку розташовується школа, збереглися і старовинні господарські будівлі, включно з електростанцію.  З півночі – на південь! Головна історична пам'ятка міста Кілія, що на березі однойменного дунайського гирла - Миколаївська церква. Храм є зразком церковних напівпідвальних споруд - таке розташування християнських святинь характерно для періоду турецького панування. Історію храму деякі ентузіасти відраховують ледве не з Х ст., але документально доведено, що 1485 року він був відновлений після турецького розорення. Щоправда, над південним входом написано, що він закладений 10 травня 1647 року. У 1709 році, переправляючись на турецьку територію від нишпорок Петра І, в храмі молився Іван Мазепа. У 1891 р. до церкви прибудована дзвіниця.  Інші цікаві історико-культурні пам’ятки, про які ми розповімо в цьому нарисі, розкидані по усій області. Так, на півдні, в 7 км від с. Новосільське Ренійського району, стоїть вельми цікавий монумент. Він поставлений в 1888 р., і присвячений переходу російських військ через Дунай за 60 років до цього. За пам'ятником менш ніж в 20 м проходить українсько-румунський кордон, тому доступ до нього контролюється прикордонниками. До слова, тутешня переправа - більш ніж історична. Нею користувалися ще перський цар Дарій І, Олександр Македонський, римський імператор Траян і безліч їх послідовників.  Сусідня з Новосільским Орловка знаменита тим, що тут знаходиться археологічний об'єкт національного значення - городище Картал. Ще в XIX ст. там були знайдені фрагменти римських написів із згадкою V Македонського легіону. Легіон охороняв переправу через Дунай, який в ті часи впадав в Чорне море зовсім поруч – та набагато вище нинішнього виходу дельти.  В с. Степанівка Лиманського району знаходиться садиба відомого свого часу живописця Миколи Кузнєцова (1850-1930). Кузнецов народився в цій садибі, та провів тут більшу частину життя. Він неодноразово зобразив види Степанівки на полотнах, що прикрашають українські, російські та зарубіжні музеї (після революції художник виїхав до Сербії). Перелік гостей цього скромного будинку вражає: І. Мечников, П. Третьяков, Ф. Шаляпін, О. Купрін, М. Врубель, І. Рєпін, В. Сєров, і звичайно ж, живописці одеської Південноросійської школи. Головна будівля садиби зберіглася, як і будинок управляючого, комора та огорожа. В наш час в садибі знаходиться магнітна обсерваторія Інституту геофізики. Обладнання встановлено в великому льоху, що знаходиться під галявиною біля панського будинку.  Однією з безумовних принад Бесарабії є туристичний комплекс Фрумушика-Нова. 2006 року родина підприємця Олександра Паларієва взяла в оренду частину колишнього військового полігону. До 1946 року на місці полігону знаходилися п'ять сіл - Фрумушика-Нова, Кантемир, Гофрумсталь, Зурум і Рошія. Ці назви відображають багатонаціональний колорит Бессарабії - тут пліч-о-пліч сторіччями мешкали молдавани, болгари, німці, гагаузи. Туристичний комплекс почався з вівчарської ферми, на якій вирощують вівець каракулевій породи. Пізніше були висаджені виноградники, а потім почало будуватися й етноселище: відтворені молдавське подвір'я, садиби німецьких колоністів, болгар, українців, євреїв, росіян, гагаузів, а також типовий будиночок радянських колгоспників.  На території етнопарку знаходиться меморіал на честь знищених сіл, парк скульптур «Історія Бессарабської землі» та «Парк комуністичного періоду» - один з двох в Україні (інший знаходиться на Сумщині поблизу Путивля). Тут близько 500 більшовицьких істуканів, включаючи бюст Сталіна та колишній головний одеський монумент Леніну. Однак головний пам'ятник Фрумушики - все-таки простий чабан висотою майже 18 м - найвищий гранітний пам'ятник в Україні. Статуя стоїть прямо у степу.  На завершення нашого нарису перемістимо свою увагу на природні пам'ятки Одещини. У Лиманському районі, в с. Трояндове, знаходиться найбільша в Україні плантація троянд. Вона була закладена 1995 року квіткарем-любителем Миколою Громлюком (помер в 2013 р.) Тут вирощується понад 500 сортів троянд, в т.ч. спеціально виведених в цьому господарстві, а рівно райські яблука, сакура, фундук і багато інших декоративних і лікарських рослин. Обов'язково спробуйте рожеві варення та лікер, які готують з пелюсток особливо пахучих сортів роз.  Колишня садиба польських магнатів Любомирських на півночі області, в с. Гетьманівка, є дендропарком, багато дерев якого ростуть тільки в відомій уманської Софіївці і, частково, в Тростянці Чернігівської області. Закладено парк в кінці XVIII ст. Пізніше в маєтку оселився одеський купець Д. Матусевич, який завіз саджанці рідкісних дерев з Греції, Італії, Іспанії, з Балкан, Південної Америки, Китаю і Японії. В самому селі зберіглася цікава церква Костянтина і Олени, побудована в 1870-х рр. Недалеко від парку знаходиться ландшафтний заказник Савранський ліс. Тут знайдете цілющі джерела - в першу чергу, мова йде про Гайдамацький колодязь, пов’язаний з подіями Коліївщини 1768 року. Поруч з колодязем росте 600-річний дуб. Радимо відвідати й нацпарк «Тузлівські лимани» – унікальний лісовий масив між степом і морем на південний захід від Одеси. Він включає водно-болотні угіддя міжнародного значення, озера, приморську косу і лісові насадження. На території озер живуть 243 видів птахів, з яких 28 занесені до Червоної книги України, 23 види ссавців тощо. Парком прокладено екологічний маршрут.  Варта уваги й дельта Дністра, де створено Нижньодністровський національний природний парк. Одним з найбільш цікавих об'єктів в заповіднику є Біле озеро. Воно з'єднується з основним руслом Дністра протокою. На озері гніздиться безліч птахів, у достатку водяться десятки видів риб.  Найбільшим озером України є Ялпуг на крайньому півдні Одещини. Його довжина - 39 км, ширина сягає 6 км. Дно вкрите сірководневим брудом, що робить його лікувальним лиманом. Температура води влітку сягає 25 градусів. У ньому мешкають близько 40 видів риби та величезні раки – взагалі, це рай для рибалок. Влітку значна частина Ялпуга вкривається килимом з жовтих латать та ірису.  Ще одне велике придунайське озеро – Кагул. Протокою воно сполучається з Дунаєм. Влітку температура в озері сягає 30 градусів. Північні береги - високі, розчленовані балками, південні - низькі, заболочені та зарослі очеретом. Озеро підходить для «дикого», усамітненого, відпочинку: якщо ви вирішите відвідати Кагул, то враховуйте, що інфраструктури, як такої, на Кагулі немає. Повний текст статті див. тут: https://kontrakty.ua/article/103024. Павло Ковальов

Одеська область - найбільша в Україні, і при цьому - одна з найменш «розкручених» в аспекті туристичної привабливості. Відпочиваючі добре вивчили хіба фортецю в Білгороді-Дністровському та Вилкове з його заплавами і «нульовим кілометром» в дельті Дунаю. Інша частина області для туристів – практично terra incognita. Тож, Контракти.ua вирішили полегшити туристам знайомство з Одещиною.  Античне місто Тіра, руїни якої можна побачити в центрі сучасного Білгорода-Дністровського, біля стін знаменитої фортеці, заснована в VI ст. до н.е. вихідцями з малоазійського Мілета. Можна побачити залишки вежі, міських стін, а також кварталів IV ст. до н.е. Інше не зберіглося, або ж не розкопано, тому що акрополь Тіри знаходиться якраз під фортечними стінами, а портова частина затоплена лиманом. Але саме завдяки існуванню Тіри сучасний Білгород визнаний ЮНЕСКО одним з найдавніших міст світу.  Безпосередньо в самому Білгороді можна побачити багато цікавих пам'яток, в першу чергу - церковної архітектури. Найстаріша - вірменська церква Успіння Богородиці (XIV-XV ст.) Храм занурений у землю: аби потрапити в молитовний зал, що нагадує катакомбні церкви, треба спуститися на 12 сходинок. Такий стиль будівництва обумовлений політичними причинами: турки не дозволяли зводити християнські церкви, які височіли б над землею, вважаючи це потуранням невірним. На подвір'ї встановлено перенесений сюди сарматський склеп ІІІ ст. до н.е., виявлений 1989 року на околиці міста. Інша старовинна церква міста - Грецька Св. Іоанна Предтечі - була побудована в 1478-80 рр. У скелі, на якій стоїть церква, можна побачити стародавні склепи християнського періоду. Є в Білгороді ще одна підземна церква - Іоанна Сочавського, побудована над кам'яним колодязем, біля якого, за легендою, був в 1330 році убитий православний святий Іоанн Новий або ж Сочавський.  Інші церкви Білгорода відносяться до епохи Російської імперії. Георгіївська церква побудована в 1840 р., і належала болгарській громаді. Біля неї знаходиться поховання декількох представників роду Волконських. Вознесенський кафедральний собор зведений в 1815-1820 рр. на місці старого турецького цвинтаря.  Якщо ви вже поїхали в Білгород, не обходьте увагою село з незвичайною назвою Шабо. Воно засноване швейцарськими колоністами, які принесли з собою західноєвропейські традиції виноробства. Зараз на основі шабських винних підвалів діє Центр культури вина, який об'єднує підприємство, стародавні винні підвали, дегустаційний зал, експозиції сучасного скульптурного мистецтва, а також Музей вина і виноробства. Енотека Шабо є однією з найбільших в Україні.  Ізмаїл - історичний центр українського Придунав'я. У місті треба оглянути залишки величної фортеці, яку в 1790 році взяли російські війська і українські козаки. Стіни фортеці були знесені після поразки Росії в Кримській війні 1855 року. Збереглися фрагменти земляних валів і оборонного рову глибиною до 11 м. На території колишньої фортеці - парк, посеред якого стоять дві церкви - Успенська (1643-1841 рр.) й Миколаївська (1644-1852 рр.), а також Мала мечеть (XVI ст.), в приміщенні якої в 1973 році був відкритий музей з діорамою, присвяченій штурму Ізмаїла. Неподалік відновлений величний монумент полеглим при штурмі воїнам над загальним склепом, де вони поховані.  У центрі Ізмаїла стоїть величний Покровський кафедральний собор, зведений в 1820-31 рр. Поруч з ним - 65-метрова дзвіниця, дзвони для якої відлили з металу трофейних турецьких гармат. Цікава колонада собору споруджена в румунські часи, в 1937-38 рр. Інтер'єр розписаний в стилі модерн. Румунський період залишив місту ще один храм - Костянтина і Олени, побудований в середині 1930-х. Незвична для нашого ока архітектура церкви відображає саме румунські традиції (схожі храми можна побачити на Буковині, також належала румунам).  Вартий прискіпливої уваги й Болград - зразковий свого часу центр болгарської національно-культурної колонізації. Виник він після того, як ці землі на початку XIX ст. остаточно увійшли до складу Російської імперії, Болгари почали проситися на нові родючі землі тільки що завойованого півдня Росії. У місті збереглися чоловіча гімназія (1821 р., перший в болгарській історії середній навчальний заклад), жіноча гімназія (1878 г.), школа, дума, пожежна частина, банк, магазини, кав'ярні, ресторан, корчма, контора винзаводу, особняки, літній павільйон в міському саду. В 2012 році відкрито пам'ятник болгарам, які загинули у війні 1877-78 рр.: він виглядає так, ніби був споруджений століття назад. Але головна визначна пам'ятка Болграда - величний Преображенський собор, побудований в 1830-х роках. Як і в Ізмаїлі, його будував відомий архітектор А. Мельников, найбільш відомий по ансамблю будинків біля Потьомкінських сходів в Одесі. Для болгар цей собор за значенням дорівнює кафедральному собору Олександра Невського в Софії. Інша відоме сакральна споруда міста - церква Св. Митрофана, храм-усипальниця генерала І. Інзова, опікуна іноземних поселень на території Бессарабії. Його стараннями болгар зрівняли в правах з німецькими колоністами. Після смерті Інзова в 1845 р. в Одесі жителі Болграда на своїх плечах пішки перенесли труну з його останками в цей храм. Щодо палаців-садиб, то ними Одеська область не багата. І більшість тих садиб, що зберіглися - на жаль, в руїнах. Наприклад, садиба Дубецького-Панкеєва в 40 км від Одеси, в с. Василівка, уславилася в історії психоаналізу, а звідси - і всієї світової культури, яка без досліджень З. Фрейда була б неповною. Саме тут жив в кінці XIX і початку ХХ століть купець Сергій Панкеєв (1896-1979), який вважав себе вовком, і став тому одним з головних пацієнтів Фрейда. Панкеєв не тільки відчував себе вервольфом, але ще і уявляв, як на деревах біля палацу сидять вовки, що посилають йому якісь сигнали. Він навіть зобразив це на малюнку, зробленому під час одного з сеансів психоаналізу. Дерева, на яких сиділи вовки-примари, до сих пір збереглися. Сам палац був побудований генералом Дубецьким ще в середині XIX ст. як копія Зимового палацу в Петербурзі, а батько Сергія Панкеєва купив його в 1885 р. У с. Петрівка Лиманського району в 1810-х рр. побудований справжній замок (західна частина добудована в 1892 р.), що слугував літньою резиденцією таємному радникові Івану Курісу. Садиба зведена в частково готичному, частково східному, стилі. Збереглися також парк і господарський корпус, а в селі - старовинний міст і недавно розчищене кладовище. Замок згорів від удару блискавки в 1990 р. Влітку 2014 р. його купили за 1 млн грн. На 2021 р. закінчено перекриття дахом основного корпусу споруди. Ще одні цікаві руїни розташовані в с. Молога Білгород-Дністровського району. Це - залишки маєтку Павла Маріні, побічного сина міністра внутрішніх справ Російської імперії Віктора Кочубея. Садиба побудована в 1820-х рр. У руїнах центрального залу ще можна побачити оригінальні настінні фрески.  З садиб «мертвих» перейдемо до «живих». Так, у с. Ісаєве стоїть особняк (1905 р.) онука Івана Куріса, власника садиби в Петрівці. В ньому знаходиться аграрний ліцей. У будинку збережені дерев'яні сходи, ліпнина на стелі, плитка статі, а також кілька вітражних вікон, а головною прикрасою палацу є оригінальний круглий розсувний стіл на різьблених ніжках.  Дуже цікава садиба (1903 р.) знаходиться і в с. Михайлопіль Іванівського району. Це резиденція повітового предводителя дворянства Л. Юковського. Зараз в будинку - школа. Подивитися фрагменти інтер'єрів можливо за згодою керівництва. Ще один цікавий приклад садибної архітектури можна побачити в Шабо. Це заміська дача винороба-швейцарця Андре Ансельма. Збереглися також головні ворота ансамблю, складське приміщення і водонапірна вежа, яку обвиває дикий виноград.  Варті уваги і давні козацькі цвинтарі Одещини, серед яких найбільш відомими є два – в самій Одесі на Балтській дорозі та в приміському с. Усатове, яке давно вже, фактично, злилося з Одесою. Це село засноване в 1775 р. під назвою Усатівські хутори тими запорожцями, які перейшли в турецьке підданство. Згодом тут селилися чорноморські козаки. Усатове, Нерубайське та сусідні посивіння були осередком справжнього українства ще до заснування Одеси, пізніше саме в них довше зберігалися козацькі традиції та перекази про козацьку звитягу. На усатівському цвинтарі налічується 32 типу хрестів, за якими можна визначити соціальний статус похованого. Найстаріше поховання датується 1791 роком, тобто воно було зроблено за три роки до офіційної дати народження Одеси.  Зрештою, згадаємо колишні поселення німецьких колоністів на території сучасної Одеської області. Зараз вони носять цілком «нейтральні» назви - Кам'янка, Кучурган, Лиманське, Рибальське. Село Кам'янка коли було німецьким Мангеймом. За 400 м від автобусної зупинки на пагорбі височіє величний костел Різдва Діви Марії (1850 р.) Костел був найбільшим за площею серед німецьких колоній цього району. У наступному селі, Лиманському (колишній Зельц) знаходиться головний храм колишнього колоніального округу - костел Успіння Марії (1901 р.) Його побудували в 1901 році. Дах на будинку ще є, а на багатьох колонах збереглися барельєфи. Приблизно в 2 км від костелу Успіння розташований костел Пресвятої Трійці, зведений в 1892 р. Колись цей костел відносився до поселення Кандель, яке з часом було перейменовано в Рибальське. За радянських часів костел використовували як зерносховище аж до 1970-х років, коли його злодійські спалили... Повний текст статті: https://kontrakty.ua/article/102688 Павло Ковальов

В Японии для Олимпийских игр сделали расцветку кимоно каждой страны-участницы соревнований, и сделаны они не по цветам флага, а по национальным особенностям, гляньте на эту красоту! Украина, Албания, Новая Зеландия, Беларусь и многие другие.

Пожежі наблизилися впритул до популярних турецьких курортів в провінції Анталія, де багато українських туристів. Як написала у Facebook Алеся Павлинська, яка зараз відпочиває в Туреччині, ситуація погіршилася: "Вогонь перекинувся, палає дорога на Мармарис, а по ній нам їхати через півтори години в аеропорт". Раніше Павлинська розповіла, що вона бачить стіну вогню просто зі свого готелю "Мунамар" у регіоні Ічмелер (передмістя Мармариса). "Ще вчора бачили лише стовпи диму в лісі, а вже сьогодні зранку ми прокинулися, вийшли на вулицю, вже стоїть запах гару, а стовп диму разів у десять більший, а з неба потихеньку падає попіл", - розповіла Аліна Федяй-Зирянська, яка нині відпочиває у Сіде. Вона каже, що від попелу нині захищаються медичними масками. Аліна також розповідає, що останні два дні на узбережжі був сильний вітер. "Спочатку літали гелікоптери з ковшами з водою, потім бачили, як літаки залітають прямо у цю хмару", - розповіла Аліна. Її родина переживає через те, що невідомо, як працюватимуть аеропорти, але у самому готелі "все працює, хоча пару разів пропадало світло", а "сніданок-обід-вечеря - за графіком". У Манавгаті (район та одноіменне місто в провінції Анталія) через пожежі загинули троє громадян Туреччини. Проте губернатор району Мустафа Йігіт заявив, що курортна зона від пожеж не постраждала. У пресслужбі МЗС розповіли, що "28 липня вдень поблизу міста Манавгат (75 км на схід від Анталії) виникла лісова пожежа. Зважаючи на спеку та сильний вітер, пожежа швидко поширилася в напрямку Манавгата". Там також кажуть, що повідомлень про жертв та постраждалих серед громадян України наразі немає. За перші шість місяців 2021 року Туреччину відвідали 774,5 тис. українців. Про жахливі пожежі розповідають і українці, які живуть у Туреччині. "Всі сидять по хатах. Сморід страшний. Вийти надвір неможливо. Окрім того, що спекотно, ще йде жар від пожежі", - розповіла Лілія Торосян, яка живе у Сіде. А Іванні Демір, яка нині живе в Анталії, довелося залишити домівку. "Тікаємо від вогню, від диму, немає чим дихати. Багато людей залишають домівки... Жах. Це катастрофа. Згоріла майже вся екосистема", - пише вона у Facebook. За кілька годин до цього пані Іванна писала, що вони "прокинулася вночі від запаху гару, на балконі попіл.... відкрити вікно нереально". За повідомленнями турецьких ЗМІ, у Мармарисі місцева влада оголосила про необхідність евакуації місцевих жителів та туристів через пожежі. Вогонь наблизився впритул до будинків та готелів. Туристів із двох вілл та чотирьох готелів у Мармарисі вже евакуювали. Повідомляють також і про плани евакуації в Бодрумі. Крім того, у Мармарисі ветеринарні клініки оголосили, що безкоштовно лікуватимуть тварин, постраждалих від вогню.

До вашої уваги одні з найцікавіших моментів із Олімпійських ігор у Токіо в п'ятий день Олімпіади, 28 липня 2021 року

Православна церква України провела урочистості заходи з нагоди 1033-ї річниці Хрещення України-Русі. Від хресної ходи з вірянами цього року ПЦУ відмовилася з міркувань безпеки з огляду на ковід. Однак до Києва прибули архієреї та священники з усієї України. 27 липня у Михайлівському Золотоверхому кафедральному соборі предстоятель ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив всенічну. А вранці 28 липня глава ПЦУ в цьому ж соборі очолив Божественну літургію з нагоди відзначення 1033-ї річниці Хрещення Руси-України. Разом із предстоятелем помісної Православної церкви України під час богослужіння молилися представники Олександрійського патріархату та Кіпрської православної церкви. Наприкінці літургії від імені Вселенського патріарха Варфоломія вітання митрополиту Епіфанію висловив митрополит Халкідонський Еммануїл. Також пролунали вітання від Блаженнійшого папи і патріарха Олександрійського і всієї Африки Феодора II, яке висловив єпископ Вавилонський Феодор, та Кіпрської православної церкви, яке озвучив митрополит Кіринейський Хризостом. Більшість вірян були в захисних масках. Напередодні, 27 липня, під час заходів УПЦ (Московського патріархату) лише незначна частина учасників урочистостей мала на обличчях захисні маски. У зв’язку з карантинними обмеженнями Священний Синод ухвалив рішення провести відзначення 1033-ліття Хрещення Руси-України 27–28 липня 2021 року в місті Києві та єпархіях без організації паломництва та традиційної хресного ходи – у такий же спосіб, як відбулося відзначення минулого року. Центр Києва посилено охоронявся правоохоронними органами. Урочистості з нагоди свята продовжилися на Володимирській гірці, де предстоятель ПЦУ у співслужінні сотень священників звершив молебень біля пам’ятника святому рівноапостольному Київському князю Володимиру, правителю України-Русі. Як повідомляла пресслужба Київської митрополії, ПЦУ не організовувала масштабної хресної ходи, як у попередні роки. Однак миряни, які прийшли помолитися на літургію, разом із предстоятелем попрямували до пам’ятника князю Володимиру.День Хрещення Руси-України щороку відзначають 28 липня. Це свято встановлено, згідно з указом президента України від 25 липня 2008 року. Цього ж дня Православна церква вшановує пам'ять рівноапостольного Київського князя Володимира – Хрестителя України-Русі. Точний день Хрещення невідомий. Та більшість істориків єдині в твердженні, що рік Хрещення України-Русі – 988-й. Русь хрестив Київський князь Володимир Великий. Хрещення відбувалося на річці Почайна, притоці Дніпра.

Сьогодні о 13:30 після урочистого молебну від Володимирської гірки рушила Хресна хода за участі тисяч віруючих УПЦ МП з різних областей України. Захід запланували з нагоди Дня хрещення Русі. Цього року Україна відзначає 1033-тю річницю. У зв’язку з цим ділянка від Володимирської гірки до лаври буде закрита для автомобілів. Також зі змінами у русі курсуватиме міський транспорт. "За попередніми даними, у заході беруть участь понад 20 000 громадян", - повідомляє Національна поліція. Нацгвардійці і працівники поліції посилили заходи безпекиу центрі столиці з нагоди заходів до 1033-ї річниці із Дня Хрещення Київської Русі-України. У патрульній поліції інформували про обмеження руху транспорту у центрі Києва у зв’язку із проведенням цих заходів.