Трагедія Бабиного Яру: «Сказано ще далеко не все»

Восени 1941 року в порізаному яром урочищі на околиці окупованого нацистами Києва був здійснений один із найтяжчих злочинів XX століття. Розстріл 33 771 єврея протягом двох днів у Бабиному Ярі став одним із перших прикладів масових убивств, до яких вдавалися нацисти в намаганні винищити євреїв.
«Є речі, є трагедії, перед безмірністю яких будь-яке слово безсиле і про які більше скаже мовчання – велике мовчання тисяч людей. Може, і нам годилося б тут обійтися без слів і мовчки думати про одне й те ж. Однак мовчання багато говорить лише там, де все, що можна сказати, вже сказане. Коли ж сказано ще далеко не все, коли ще нічого не сказано – тоді мовчання стає спільником неправди й несвободи. Тому ми говоримо, і мусимо говорити, де можна й де не можна, використовуючи всяку з нагод, які трапляються нам так нечасто», — з виступу письменника Івана Дзюби в Бабиному Ярі 1966 року

Єврейка втікає від юрби у Львові, місті, що в міжвоєнний час було польським, потім окуповане СРСР і врешті нацистами, фото червня чи липня 1941 року. За активного заохочення нацистів євреї радянської України й інших окупованих територій зазнавали справжніх жахіть. Тисячі їх були замучені і вбиті в перебігу погромів, влаштованих у Центральній і Східній Європі.

• 
• 
• 
• 
•