Декомунізація і мозаїки часів СРСР

Мозаїка стала публічним образотворчим мистецтвом радянських чиновників після 1918 року, коли тодішній керманич держави Володимир Ленін усвідомив, що монументальні публічні картини, якими він спочатку планував прикрасити свої утопічні міста «майбутнього», могли знищити жорстокі зими, які панували в СРСР.
Після анексії Росією українського півострова Крим в 2014 році та насильницький дій на Донбасі більшість комуністичних фресок в Україні, які були у відкритому просторі, зазнали на собі «декомунізації» – їх почали віддирати або розбивати. Спершу це відбувалось стихійно, під час вуличних акцій активістів, згодом, у 2015 році, Верховна Рада ухвалили пакет законів, які набули чинності 21 травня. Мозаїки, які залишилися з радянських часів, зіткнулися з невизначеним майбутнім. Виступи на захист і підтримку таких розписів стають все менш популярними.
Але ініціатива зберегти або принаймні документувати фрески набирає обертів. Катерина Філюк – одна з кураторів фонду «Ізоляція» – «Платформи культурних ініціатив» в Україні. У серпні 2017 року «Ізоляція» виступила зі закликом «Допоможи нам врятувати українську мозаїку!». Завдяки заклику виникла невелика, але активна спільнота учасників з усієї України, які локалізують і фотографують фрески радянського періоду. Любава Іллєнко, одна із засновників ініціативи збереження мозаїки радянської епохи, вважає, що група була однією з перших, хто взявся досліджувати джерела та авторство мозаїк радянського періоду. Іллєнко каже, що вона планує врешті запустити застосунок, який люди зможуть використовувати, щоб локалізувати мозаїки, що залишилися в Україні, а «Ізоляція» сподівається, що одного дня можна буде перенести частинки мозаїки, які опинилися під загрозою, і створити мобільну експозицію українських мозаїчних панно, щоб їх могли побачити у будь-якій точці країни, хоча один із кураторів програми визнає, що така мрія нездійсненна. Іллєнко подала заявки на кілька грантів за її роботу, але вона каже, що на тлі війни з бойовиками, підтримуваними Росією, «жахливо важко фінансувати щось, коли мова йде про радянське мистецтво». Любава Іллєнко на запитання Радіо Свобода, що вона відчуває, коли стоїть перед мозаїкою радянського часу, відповіла: «Я відчуваю лише сум, тому що це мистецтво так важко зберегти»