Одеса: замальовки південної столиці

Літо – головний одеський сезон. Місто квітне в усіх сенсах слова, - і щиро роздає частку свого колориту кожному, хто хоча б трохи уважно приглядається до неї. Навіть коли ти біжиш більш ніж столітнім, перевіреним мільйонами відпочиваючих, маршрутом «трамвай-море», ти все одно бачиш їх – частки, штрихи, деталі цього міста, хитрого міста, «речі в собі», при цьому відкритого кожному. 

Червневими, липневими, серпневими нескінченного довгими днями, а особливо вечорами, що відрізняються від дня хіба що парою градусів спеки, ти, втомившись від сонця, цін та гамору, мимоволі починаєш дивитися і роздивлятися. Тоді ці пошарпані стіни, ці кілометри старих кварталів серед платанових пахощів та тополевих шерег, ці провалля темно-тінистих двориків з вічною білизною та одвічними котами починають промовляти до нас особливою мовою – мовою натяків та підморгувань, грайливо-нав’язливої розслабленості, лінивого нерозуміння того, що тут такого особливого, власне-то, на цих вуличках і у цих дворах, і водночас – бажання зробити на усій цій своєрідності «трошки ґешефту». Просто так, заради підтримки одеського іміджу…

Прогуляємося містом і ми. Отже, одного дня ми виходимо здому, маршрутки чи трамваю – й починаємо просто ходити вулицями…

ХХІ століття невблаганно вторгається в одеські двори, хоча атмосфера залишається такою самою...

• 
• 
• 
• 
•