В Україні 31 березня відбувалося голосування на чергових виборах президента країни. Голосування закінчилося о 20:00. У бюлетень були внесені прізвища 39 кандидатів. За даними ЦВК, явка склала понад 63%. Як свідчать дані Національного екзит-полу, президента України оберуть у другому турі (21 квітня). Відповідно до соціологічних опитувань, перше місце в першому турі посів Володимир Зеленський (30,6%). Друге – Петро Порошенко (17,8%). За ними йдуть Юлія Тимошенко (14,2%), Юрій Бойко (9,7%), Анатолій Гриценко (7,1%), Ігор Смешко (6,5%), Олег Ляшко (4,7%), Олександр Вілкул (4%), Руслан Кошулинський (1,7%) та Олександр Шевченко (0,5%). Численні українські та закордонні спостерігачі впродовж голосування фіксували незначну кількість порушень і досі ніхто з них не поставив результати виборів під сумнів. Щоправда, Юлія Тимошенко не погодилась із даними Національного екзит-полу. Зеленський заявив, що йому байдуже, з ким бути у другому турі. Порошенко сказав, що готовий до «глибокого та предметного діалогу з тими, кого не зміг переконати перед першим туром». Крім того, Бойко заявив, що також розраховує потрапити у другий тур виборів.

Селище Новотошківське розташоване фактично на краю «сірої зони» у Луганській області. За лічені кілометри вже розпочинається територія, контрольована російськими гібридними силами. Попри те, що околиці Новотошківського періодично страждають від обстрілів, чергові вибори президента України тут таки відбудуться. Місцеві жителі обиратимуть головнокомандувача країни вперше з 2010 року.

В Україні 14 березня відзначають День українського добровольця. Постанову про встановлення на цю дату такого дня Верховна Рада ухвалила 2017 року з метою «вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України».Зранку урочисті заходи провели в столиці у військових частинах Національної гвардії, де, зокрема, дислокується батальйон оперативного призначення НГУ імені генерала Сергія Кульчицького. До Дня добровольця армійцям батальйону вручили державні нагороди від глави держави та Верховної Ради. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих. Військовослужбовці батальйону Кульчицького поклали квіти до меморіалу Небесної Сотні в Києві та біля пам'ятника добровольцям на Троєщині. У березні 2014 року близько 500 добровольців зі Самооборони Майдану вирішили стати резервістами Національної гвардії України і вирушили на полігон у село Нові Петрівці. Уже у квітні того ж року перші 300 резервістів склали присягу на вірність українському народові. На сході країни військовослужбовці батальйону із травня 2014-го. Вони серед перших зайшли у звільнений Слов'янськ, брали участь у боях за Дебальцеве та Станицю Луганську. Бойовим навчанням і злагодженням добровольців командував начальник Управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України генерал-майор Сергій Кульчицький. 29 травня 2014 року Кульчицький і ще 11 військовослужбовців загинули внаслідок катастрофи вертольота Мі-8, підбитого проросійськими бойовиками.

"На самом "нуле" этой войны. Украинские киборги сегодня". Журналист и писатель Сергей Лойко опубликовал новую серию снимков с Донбасса, на которых запечатлены украинские военнослужащие.

На п’ятому році війни «Бутівка» та «Зеніт» залишаються небезпечними. Пересуватися тут необхідно швидко та окопами, адже до ворога всього кількасот метрів. «Бачиш цю згорілу машину? Це двоє капеланів вирішили зупинитись на узбіччі. В автівку потрапив ворожий снаряд. Люди, на щастя, вижили». Ми швидко їдемо дорогою, яка поєднує Авдіївку та шахту «Бутівка». Вже п’ятий рік поспіль на ній не побачиш цивільних машин. Праворуч зруйнований Донецький аеропорт, попереду – розбитий снарядами асфальт та погнуте залізяччя, яке раніше було парканом на узбіччі автотраси. Ця ділянка фронту «гаряча» з 2014 року, коли почалися бої за Авдіївку. Місто було звільнене від окупантів у липні, до січня 2015-го тривали бої за Донецький аеропорт. Тоді ж українські військові з боями зайняли позицію, а невдовзі терористи знищили вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька». Позиція і сьогодні щодня зазнає обстрілів з боку бойовиків. Йдемо виритими траншеями до спостережного пункту. Іноді неподалік чутно поодинокі вибухи. «Як правило, терористи починають стріляти після 21:00 і буває гатять цілу ніч. Вогонь відкривають з ПК, ДШК, але переважно працюють з автоматів. Також  працюють снайпери»,– розповідає військовий з позивним Отче. Про те, що колись це було шахтою, нагадують лише гори поіржавілого заліза, зрешечений ворожими осколками вентиляційний стовбур та розбита шахтарська каска, яка лежить під ногами. Реалії «Бутівки» –  розбиті кілька років тому машини, міна ОЗМ, яку обходять стороною, доки її не знешкодив сапер, та стійкий запах від буржуйок, які військові розташували серед напівзруйнованих стін. І немає уцілілих дерев – усі гілки посічені осколками. Сюди не ризикують заходити ворожі ДРГ, адже противник добре проглядається – до нього не більше 200 метрів. На потрощеній стіні колишньої шахти написано «Про**ал – убило», і це тут – найголовніше правило, якщо хочеш жити. «Як ми тут? Та все в нас нормально, звикли», – посміхаються військові, які перепочивають у бліндажі. Біля їхньої буржуйки вмостилося маленьке кошеня, а на мотузках сохнуть випрані вручну речі. Виходимо з бліндажу та зупиняємося біля невеличкого каменю. «На цьому місці 1.02.2017 в бою за Україну загинув молодший сержант Бублієнко Роман», – написано на ньому. Таких хрестів та каменів на цій ділянці фронту багато. «Ротація у ворога приблизно щомісяця. Ми їх добре бачимо. Наприклад, якось окупанти намагалися укріплювати бліндаж. Загалом, вони останнім часом розслаблені», – пояснює боєць. З сусідньої позиції «Зеніт» можна побачити околиці окупованого Донецька. За час війни тут також утворився цвинтар підбитої іржавої техніки. «Он із того боку може прилетіти будь-якої миті», – показують військові у бік позицій окупанта. У бліндажі вони вмощуються на дивані, заварюють каву, спокійно й виважено розповідають: ворог відкриває вогонь щоночі. «Противник добре пристрілявся по нашим позиціям і веде прицільний вогонь. З огляду на те, як змінюється темп їхньої роботи, ми припускаємо, коли у них відбувається ротація. Терористи стріляють з ДШК, ПКМ, АГС, бігає снайпер. Відповідь доводиться давати жорстку», – говорить боєць з позивним Рятівник. Пересуватися тут необхідно швидко, виритими траншеями. «Бачиш цю пробоїну? Це просто у бійницю прилетів ПКМ. На щастя, все обійшлося добре», – показує військовий. Навіть перебуваючи у постійній небезпеці, вони пригадують веселі історії. А ще з гордістю показують облаштований у бліндажі спортивний куточок з гантелями. Ми виїжджаємо з позицій, коли звечоріло. З вимкненими фарами, тією ж розбитою дорогою. Вдалині – помаранчеве полум’я від Авдіївського коксохімічного заводу. «То горять сподівання терористів окупувати Україну», – жартують військові.

"Кажуть, люди, які постійно бачать війну, мають особливий погляд. Правда це чи ні - вирішувати вам. Просто зазирніть в очі нашим бійцям. Багато хто з них воює з російськими окупантами вже п'ятий рік", - прес-служба 93-ї окремої механізованої бригади "Холодния Яр".

К годовщине обороны Донецкого аэропорта знаменитый военный фотограф Сергей Лойко опубликовал серию фотографий, отснятых им во время героической обороны ДАП в 2014 году.

Итальянский военный корреспондент и фотограф Роберто Траван несколько лет снимал российско-украинскую войну на Донбассе и жизнь людей в серой зоне. Траван несколько раз посещал Донбасс для создания фоторепортажей, в феврале 2017 года он был в промзоне Авдеевки, одной из самых горячих точек, где, в частности, запечатлел Сергея Кобченко, который героически погиб спустя два месяца и был посмертно награжден орденом "За мужество" III степени. Снимок высоко оценили, дали ему "золото" в номинации "Последний взгляд" престижного конкурса "Tokyo International Foto Awards". В декабре 2018 фотограф посетил Мариуполь и Широкино.Роберто Траван родился в 1965 году в Италии, занимается работой в газетах с 1989 года. Был в составе итальянской армии в Афганистане и Косово, в рамках своей деятельности наблюдает конфликты в Украине, ЦАР, Тунисе, Нагорном Карабахе и Армении.

Авдіївський коксохімічний завод – одне з підприємств Донецької області, яке постраждало найбільше від бойових дій на сході України. Через військові дії підприємство 15 разів було на межі повної зупинки. Однак за останній рік заводчанам вдалося не тільки зберегти виробництво коксу, але й вийти на довоєнні потужності.

У Києві презентують книгу «Дівчата зрізають коси» – це спогади жінок-військових, які стали на захист України від російської військової агресії на Донбасі. Кожна з них пішла на фронт, бо відчула, що має боронити рідну землю. Для багатьох найстрашнішим елементом війни виявились не обстріли чи відсутність комфортних умов, а втрата бойових побратимів, яких не змогли врятувати. Усі історії, що увійшли до книги, були записані воєнною кореспонденткою Євгенією Подобною з листопада 2017-го до липня 2018 року.