Черкаському фотохудожнику Ігорю Солодовнікову нещодавно дістався архів зі знімками України на рубежі XIX та XX століть. Про світлини відомо небагато, але вони точно були надруковані в гітлерівській Німеччині. Фотограф Валерій Мілосердов, який працює з архівами, пояснив Bird in Flight, у чому цінність цих знімків і чому вони могли бути частиною нацистської пропаганди. Фотохудожник Ігор Солодовніков із Черкас купив листівки з рідкісними знімками України початку минулого століття. Продавець не назвав ані точного місця, де були зроблені світлини, ані їх призначення, ані навіть імені автора. Втім, останнє все ж вдалося дізнатися. Автором виявився Володимир Світличний — один із перших українських фотографів. Відомостей про Світличного залишилося небагато: фотограф Андрій Котлярчук стверджує, що той був учнем відомого київського фотографа і художника Франца де Мезера. Також є дані, що Світличний співпрацював з Громадою святої Євгенії — благодійним товариством, яке існувало в Російській імперії до 1918 року. Видавництво цієї громади стало одним із перших, хто почав друкувати листівки та репродукції. Виявилося, що такі ж фотографії чотири роки тому опублікував меценат Володимир Козюк. З однією відмінністю — підписи на них були зроблені російською та французькою мовами, а надруковані листівки були, схоже, незабаром після створення. До Ігоря Солодовнікова ж потрапили картки, надруковані в 1940-х роках у Німеччині. Bird in Flight попросив його розповісти про історію колекції, а фотографа Валерія Мілосердова — пояснити, навіщо тиражувати ідилічні зображення України у Третьому рейху. Ігор Солодовніков, фотограф і художник: — Я отримав ці листівки від черкаського колекціонера. Йому терміново потрібні були гроші, тому він шукав покупця унікальних знімків українських сіл часів царизму. Він міг би продати листівки окремо, але хотів зберегти цілісність, тому що це дуже рідкісне зібрання з 37 фотографій і воно мало бути повним. Кадри були зроблені на початку XX століття, але надрукували їх тільки в 1942 році в гітлерівській Німеччині. Мене вразив художній рівень світлин, висока якість фотоматеріалів, неймовірна передача матеріальності та художній відбір при створенні фотозображень. У сюжетах — самобутність української сільської культури, художнє оформлення побуту, одягу і будинків. Я колекціоную світлини, які розповідають про життя і побут українців, в основному це фотографії 1914—1960 років. Валерій Мілосердов, український фотограф і фоторедактор: — Видно, що це хороша професійна зйомка. Таких свідчень про життя українців дуже мало: ми — народ з підрізаним корінням. Країна, по якій пройшлися кілька воєн, Голодомор, Голокост і репресії, що знищили безліч свідчень минулого життя. На той час фотографія була досить розвинена в Російській імперії (на цих кадрах, швидше за все, зображені території, що відносяться саме до неї). Тому знімати могли і місцеві фотографи. На листівках — Центральна Україна, про це ми можемо судити за ландшафтом. Але найцікавіше дата, коли ці знімки були надруковані: 1942 рік. У квітні 1941-го рейхсміністр східних окупованих територій Альфред Розенберг подав Адольфу Гітлеру другу доповідну записку, в якій розповів про своє бачення цих земель. Особливе місце в ній приділялося Україні, яка повинна була стати житницею Німеччини. У планах нацистів було залишити працездатну частину місцевих жителів і заселити колоністів. Тоді ж стали з’являтися пропагандистські матеріали, що переконували вирушити до України. Наприклад, є відомий фоторепортаж, в якому німецька дівчина приїжджає до Києва і знаходить тут роботу. На одній із цих листівок ззаду написано по-німецьки «український ландшафт». Їх я теж бачу як пропагандистський матеріал, в якому зображена ідилічна картина життя в окупованій нацистами Україні.

Історичні фотографії відображають історію соціалістичної Югославії з моменту її заснування 75 років тому, 29 листопада 1945 року, до її катастрофічного краху в 1990-х роках

Подконтрольное России правительство Крыма продает все акции «Массандры» на электронном аукционе «РосЭлТорг» по стартовой цене в 5,3 млрд рублей. По состоянию на 17 ноября продолжается процедура приема заявок. Пакет из 3 575 899 662 акций с номинальной стоимостью рубль за штуку выставлен на торги. Для участия в них необходимо заплатить 20% от стартовой стоимости акций – 1,06 млрд рублей. Согласно указанной на «РосЭлТорг» информации, прием заявок будут вести до 8 декабря (он прекратится в 18:00). Дата проведения аукциона – 14 декабря. Российский парламент Крыма 27 мая 2020 года внес винзавод в перечень «объектов, подлежащих приватизации путем преобразования в хозяйственное общество», при этом все активы предприятия оценили в в 627,4 млн рублей (почти 240 млн гривен). Тогда о непосредственной приватизации в документах речь не шла, упоминается лишь «преобразование в хозяйственное общество». Однако некоторые представители общественности опасались, что в итоге владельцем предприятия может стать кто-то из российских бизнесменов. Крымчане в соцсетях отмечали, что по схожей схеме уже были проданы в частные руки несколько винодельческих заводов, включая знаменитый «Новый свет». В 2014 году, в Крыму «национализировали» около 480 предприятий и организаций. В их числе – и «Массандра». Украина подала иски в международные суды, где требует в качестве компенсаций не только деньги, но и российское зарубежное имущество. Команда Представительства президента Украины в Автономной Республике Крым направила в Прокуратуру АРК и Севастополя информацию о «национализации» предприятия «Массандра», которое принадлежит Министерству аграрной политики и продовольствию Украины. В ответ на это в Прокуратуре АРК сообщили, что по указанным фактам осуществляется процессуальное руководство досудебным расследованием уголовных производств «по незаконному присвоению и растрате имущества, похищению и присвоению документов, штампов, печатей». Отмечается, что материалы по «Массандре» приобщены к уголовным производствам. Как выглядела «Массандра» в прошлом – и что происходит на заводе в наши дни? Крым.Реалии вспоминают историю легендарной крымской винодельни.

30 років тому в центрі Києва протягом 16 днів (2–17 жовтня) відбулися події, які увійшли в історію України як Революція на граніті. За ініціативою Української студентської спілки (УСС) та львівського «Студентського братства» відбулася низка широкомасштабних акцій громадянської непокори. Молоді люди оголосили політичне голодування, утворивши наметове містечко в центрі столиці на тодішній площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності). Головними вимогами Революції на граніті були: – відмова від підписання союзного договору; – проведення позачергових виборів парламенту на багатопартійній основі не пізніше від весни 1991 року; – відставка голови уряду Віталія Масола, який виступав за поступові реформи; – повернення українців строкової служби на територію України; – проведення націоналізації майна КПУ та ЛКСМУ. 15 жовтня відбувся багатотисячний мітинг біля Верховної Ради, протестувальники захопили, зокрема, червоний корпус Київського університету. 16 жовтня було утворено ще одне наметове містечко – біля будівлі парламенту. До студентів почали приєднуватися робітники київських підприємств та організацій. Протестні акції почали охоплювати регіони. Під тиском вулиці влада почала здавати позиції. Була створена погоджувальна комісія парламенту, яка провела переговори з лідерами протестувальників. 17 жовтня Верховна Рада ухвалила постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року», якою формально було прийнято умови протестувальників, щоправда, у пом’якшеному вигляді. Революція на граніті перемогла – вперше за багато десятиліть громадські активісти у відкритій боротьбі змусили компартійну владу погодитися на їхні політичні вимоги.

Рідкісні світлини двобою Давида (Польщі) і Голіафа (комуністичної Росії), що розгорнувся поблизу Варшави 100 років тому

10 липня Вищий адміністративний суд Туреччини дозволив перетворити собор Святої Софії у Стамбулі в мечеть. Того ж дня президент Реджеп Таїп Ердоган підписав відповідний указ. Вселенський патріарх Варфоломій, духовний провідник православної християнської церкви раніше виступив проти такого рішення. Він заявляв, що «перетворення Святої Софії на мечеть розчарує мільйони християн у всьому світі». Він вказував, що Айя-Софія завдяки своїй сакральності є «життєво важливим центром, де Схід приймає Захід», і зміна статусу на мечеть «розірве ці два світи». Предстоятель Православної церкви України (ПЦУ) Епіфаній пізніше висловив підтримку позиції Вселенського патріарха в питанні собору Святої Софії у Стамбулі. «Собор Святої Софії у Константинополі для українського народу є особливим місцем, адже згідно з літописом саме в ньому посли великого нашого князя Володимира під час богослужіння відчули божественну присутність», – зазначив Епіфаній. За повідомленням видання Vatican News, папа Римський Франциск заявив, що ситуація із собором Святої Софії в Туреччині «завдає великої скорботи». «Море відносить далеко мою думку, до Стамбула. Маю на увазі Святу Софію. Це завдає мені великої скорботи», – сказав Франциск. Собор був збудований у 532-537 роках за наказом візантійського імператора Юстиніана І. Айя-Софія був найбільшою церквою Християнського світу впродовж близько тисячоліття. У 1204–1261 роках собор грецької православної церкви перетворили на римокатолицький собор. Це сталося в часи Латинської імперії. Зараз собор перебуває в переліку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку пам'ятку відвідують мільйони туристів. За даними стамбульської влади, лише у 2019 році собор відвідали 3,7 мільйона туристів.

Международная Белгород-Тирская археологическая экспедиция 2020 года официально стартовала в стенах памятника национального значения — Аккерманской крепости. Исследователи поставили перед собой амбициозную цель — приоткрыть ранее не известные страницы истории древней Тиры. Раскопкам предшествовали масштабные георадарные работы, специалисты просканировали больше 6 тысяч квадратных метров территории фортификационного сооружения, стоящего на месте, где был немаленький древнегреческий город-государство. Участники экспедиции и волонтеры приступили к полевым работам совсем недавно, 1 июля, но уже сделали несколько интересных находок. «Мы сейчас исследуем небольшой участок, около 50 квадратных метров, Гражданском дворе, — рассказал руководитель экспедиции кандидат исторических наук Олег Савельев. — Это самый перспективный участок с интересными аномалиями, зафиксированными георадаром». В первые же дни ученые вскрыли фрагмент средневекового турецкого помещения, примыкающего к южной стене крепости. В верхних слоях они нашли бронзовый ключ, турецкий кинжал и пушечное ядро — предположительно XVIII века. «С первого штыка лопаты верхний слой показал все признаки нетронутого участка, — рассказывает главный консультант экспедиции, доктор исторических наук Андрей Красножон. — Здесь не работали даже черные археологи и очень много интересных артефактов: фрагменты керамики — как средневековой, так и римского периода, много амфорной тары, металлических изделий и животных костей». Также археологи достали из земли сохранившийся до наших дней бумажный тумар (оберег — свернутый в треугольник листочек бумаги со строчками из Корана) возрастом не менее 300 лет. «Бумага сохранилась превосходно, что превращает находку в уникальную. Особенно на этом памятнике. Условием сохранности предмета послужило как качество материала, из которого он сделан, так и свойства грунта. Полностью развернуть амулет и прочесть текст еще предстоит, но уже сейчас можно видеть арабскую фразу: «Написано от страха [перед Аллахом?]…» и три цифры: 007 (велик соблазн видеть в них фрагмент даты по хиджре: 1007=1598/99 гг.)», — рассказал Красножон. По мнению ученого, находка может дополнить сведения о жизни людей в Аккермане в первой половине XVIII века, когда в городе родился и жил знаменитый турецкий ученый, богослов Мухаммед аль-Аккермани, ставший в последствии кади (судьей) города Мекка. «Есть основания предполагать, что Аккерман являлся своего рода центром исламского учения в Северо-Западном Причерноморье указанного столетия. Так что, исторический контекст сделанной находки более чем примечателен», — отмечает Красножон.Следующим шагом станут работы в Военном дворе крепости, рядом с цитаделью. Именно здесь, полагают ученые, располагался центр античной Тиры — ее агора (главная площадь, окруженная общественными зданиями и храмами) и теменос (главный алтарь). «Это новый этап в исследованиях, — отмечает Андрей Красножон. — Не только этого памятника, но и в целом многослойных памятников античного периода. Проведенная георадарная съемка позволяет сразу сказать, где расположить раскоп, каких размеров, на какой глубине ожидать нужный строительный сегмент. Это очень экономит усилия археологов».

Хотя советская власть, установленная в Крыму в конце 1920 года, жестко расправилась с политическим движением крымских татар, культура народа в целом не пострадала. Даже больше – на 20-е годы ХХ века приходится кратковременный расцвет крымскотатарского общества, по крайней мере, той его части, что пережила репрессии и голод 1921-1923 годов. Крымские татары к этому времени уже уступали русским первое место по численности в Крыму, но все равно составляли 26% жителей полуострова. Государственными языками в Крымской АССР были русский и татарский, проводилась политика «татаризации», крымские татары занимали высшие руководящие должности в республике. Активно продвигалось изучение крымскотатарской археологии и этнографии. Выходили научные работы и сборники материалов – пронизанные советской идеологией, но полные важных фактов. Но в 30-е годы советская власть развернула борьбу с национальными элитами, оставившую крымских татар почти без интеллигенции. В 1944 году произошла депортация, а в начале 50-х появилась новая концепция истории Крыма, в которой не было места изучению коренного народа. Именно поэтому сделанные в начале века записи и фотографии имеют непреходящее значение для истории крымских татар. Каким был традиционный быт крымскотатарского народа?

В 1991 году, разбирая строительный мусор в редакционной фотолаборатории киевских «Известий», украинский фотограф Валерий Милосердов нашёл коробку с негативами — аккуратно подписанными и сложенными в конверты. Среди снимков, которые могли бы оказаться на свалке, обнаружились портреты Фиделя Кастро, первая аэрофотосъёмка Киева и сотни других ценных документов. Автором работ оказалась Ирина Пап. В архиве мастера репортажа снимки начала строительства Чернобыльской атомной станции соседствуют с фотографиями реконструированного после войны Крещатика, а портреты молодого Бориса Патона — со снимками Фиделя Кастро. Супруг Ирины Борис Градов сделал самый растиражированный кадр Гагарина. Он тоже был фоторепортёром, но считался мастером не момента, а постановки, лирики и различных технических приёмов. Bird In Flight публикует часть этого архива украинской фотохроники. Ирина Пап (1917–1985). Фоторепортёр, фотокорреспондент газеты «Известия» в Украине, директор Института журналистского мастерства при Союзе журналистов Украины. Родилась в Киеве. Училась в Киевском институте киноинженеров. После его окончания была направлена на московскую студию кинохроники, во время войны её эвакуировали в Куйбышев (Самару). В 1971 году открыла профессиональную фотошколу в Институте журналистского мастерства. В 1964 году немецкий справочник по истории фотографии отметил её как одну из 20 лучших женщин-фоторепортёров мира. Борис Градов (1908–1988). Фотограф, фотокорреспондент, работал в журнале «Украина». Супруг Ирины Пап. Познакомился с ней в Ужгороде — они работали в редакциях газет. Ирина — в «Советском Закарпатье», Борис — в «Молодёжи Закарпатья». В 1956 году переехал с Ириной в Киев. Среди его самых известных снимков — портреты Максима Горького и Юрия Гагарина. Последний всегда находился на советских орбитальных станциях.

Шістдесят років тому радянська протиповітряна оборона збила літак-розвідник США, пілотований Френсісом Гері Пауерсом, коли він виконував фотографічну розвідку в глибині СРСР.1 травня 1960 року одномісний літак U-2 був збитий ракетою класу «земля-повітря» і зазнав аварії біля Свердловська, теперішнього Єкатеринбургу. Пауерс використав парашут, але його схопили і засудили до 10 років ув’язнення. Цей інцидент викликав міжнародний фурор, і в 1962 році Пауерса обміняли на радянського шпигуна Рудольфа Абеля. Це був останній раз, коли Сполучені Штати Америки використали літак-розвідник U-2 над територією Радянського Союзу, оскільки після 1961 року таку ж функцію стали виконувати супутники.