Цього літа в окупованому Бердянську особливий, як то кажуть, «не сезон». Як розповіли проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» місцеві жителі, після обіду вулиці курортного міста стають майже безлюдними, на літніх майданчиках місцевих кафе – пусті столики, а на пляжах, навіть на центральному, ледве налічується два десятки бажаючих позасмагати.Загроза інфекцій, які море може принести до бердянського узбережжя з сусіднього Маріуполя, постійні вибухи в порту, які російські окупанти пояснюють «розмінуванням», явно не сприяють пляжному відпочинку. Жителі порівнюють рідне місто з попередніми роками та впевнено кажуть, що «Бердянськ просто вимер».

В українських школах закінчився навчальний рік. Випускники вирішили, що війна, яка зруйнувала їхні навчальні заклади, не переможе мрії, й закарбували цю сторінку свого життя на світлинах і відео. Так з’явилися випускні фотоальбоми на тлі руйнувань. Прощальні шкільні вальси станцювали на тлі знищених шкіл, пишні сукні, які купували на випускні вечори, довелося вдягнути на руїни, замість святкувань влаштували флешмоби. Серед цьогорічних випускників багато тих, хто попрощалися зі своїми школами назавжди. Принаймні в тому вигляді навчальних закладів, до якого звикли. Адже 111 закладів загальної середньої освіти, за даними Міністерства освіти України станом на 31 травня, зруйновані вщент унаслідок повномасштабного вторгнення рф. Пошкоджено 830 шкіл. Випускники житомирського ліцею №25, їхні батьки, вчителі символічно попрощалися з будівлею, яку 4 березня росіяни зруйнували авіаударом. Діти й освітяни прийшли з десятками маленьких дзвоників до руїн, вигукуючи "Віват, ліцей!". Станцювали вальс на руїнах своєї школи №134 десять одинадцятикласників-харків’ян. Зібратися змогла лише третина учнів – решта виїхала за межі Харкова. У будівлі навчального закладу на вулиці Шевченка 27 лютого забарикадувалися російські спецпризначенці. Українські захисники знешкодили там ворога, але школа внаслідок бою зазнала великих руйнувань. Для вальсування вчорашні школярі обрали пісню про розбомблене щастя "Мрія", яку написала українська співачка Jerry Heil (Яна Шамаєва). Територію під час запису відео охороняли військові. Учениця цього ж навчального закладу Валерія прийшла до своєї розстріляної школи у яскравій червоній сукні, щоб зробити випускне фото."... мені 16 років... навчалася в школі 134 у Харкові... було дуже багато друзів зі школи, ми були як одна велика сім'я... З дівчатами ми вибирали сукні та раділи, що всі будуть дуже красиві в день випускного. Але до нас прийшoв "рyсский мир" та зруйнував всі наші плани, про які ми так мріяли!", – поділилася словами Валерії її тітка Анна Єпішева на своїй сторінці у Фейсбуці. Вирішили сфотографуватися для випускного альбому на руїнах свого навчального закладу і одинадцятикласники Новгород-Сіверської школи №2 на Чернігівщині. "Випускний альбом учнів 11 класу у цьому році виглядає так! У них вкрали дитинство, свято останнього дзвоника та випускний вечір", – підписали фото на сторінці Новгород-Сiверської загальноосвiтньої школи I-III ступенiв № 2 у Фейсбуці. А учні трьох одинадцятих класів Чернігова пристали на пропозицію франківського фотографа Станіслава Сеника створити випускний альбом на тлі міських руйнувань. "У нас вкрали свято, вкрали дитинство. І ми хотіли показати світу, що життя продовжується, незалежно від умов", – розповіла випускниця  загальноосвітньої спеціалізованої школи фізико-математичного профілю №12 Катерина, одна з учасниць фотопроєкту. Випускники самі обирали локації для фотографування. Ними стали руїни торгового центру, житлового будинку на вулиці Чорновола, згорілий гуртожиток в мікрорайоні Шерстянка, понівечені цивільні автомобілі, рештки військової техніки росіян, яку знищили Збройні сили України. Зйомка була безкоштовна, і випускники самі обирали собі стиль.

Українські військові продовжують утримувати лінію оборони на одній із ділянок фронту на Донеччині. Танкісти ЗСУ щоденно прикривають піхотинців, яких атакує російська армія, а також виконують інші бойові завдання.

Україна є великим експортером олії, кукурудзи та пшениці, але війна та блокада Росією українських портів фактично зупинили значну кількість цього потоку. У той час як російська армія цілеспрямовано нищить український аграрний сектор, фермери, попри обстріли і мінування, із ризиком для життя намагаються провести комплекс польових робіт. Поки Україна шукає інші логістичні шляхи для експорту свого зерна, Росія намагається спробувати відмінити санкції в обмін на розблокування українських портів у Чорному морі. У звичайний сільськогосподарський сезон українські аграрії працювали б за суворим графіком. Тепер фермери чекають безпечної миті – часто вночі під покровом темряви. Проблем, з якими стикаються фермери, багато: брак дизельного палива, невибіркові удари російської артилерії, міни, обвуглені залишки бронетехніки на їхніх полях, нестача працівників. До війни Україна експортувала понад 5 мільйонів метричних тонн зерна на місяць, переважно через порти в Чорному морі. Російські військові кораблі заблокували ці порти й унеможливили таким чином перевезення, зокрема і українського зерна. Це створило для деяких країн загрозу голоду. Водночас, Росія краде українське зерно, вивозить його у Крим і потім продає як своє. «Це майже гротескна ситуація, яку ми спостерігаємо зараз в Україні, коли майже 25 мільйонів метричних тонн зерна можуть бути експортовані, але не можуть бути вивезені з країни через блокаду портів», – сказав Йозеф Шмідхубер, заступник директора Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН. Україна та інші країни намагаються знайти інші шляхи вивезення українського зерна на світовий ринок. Зокрема, таким варіантом може бути залізниця, хоча Росія завдає ракетних ударів і по залізничній інфраструктурі. Росію звинувачують не лише у крадіжці українського зерна та його продажі в інші країни, а й у тому, що російська армія цілеспрямовано знищує аграрні об'єкти: ферми, елеватори, продовольчі склади, сільськогосподарську техніку, бази. Російська армія намагається зруйнувати в Україні систему виробництва і збереження продовольства. За оцінками FAO (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН), на додаток до 720-811 мільйонів людей, які зіткнулися з хронічним голодом у 2020 році, війна Росії проти України може призвести до збільшення кількості людей, які недоїдають у 2022 та 2023 роках – на 7,6 мільйона, а у найгіршому випадку ще на 13,1 мільйона. Найбільшою загроза голоду є для таких країн як Йорданія, Ємен та Ліван, оскільки вони значною мірою залежать від імпорту продуктових основних товарів, причому здебільшого саме з Росії та України. Дослідницька служба Європейського парламенту повідомляє, що Росія та Україна постачають понад половину імпорту зернових в Північну Африку та на Близький Схід, а країни Східної Африки імпортують 72% зернових з Росії та 18% з України. За даними FAO, щонайменше 30% імпорту пшениці п'ятдесятьма країнами світу  залежать від Росії та України. Серед них країни на Близькому Сході та в Північній Африці: Ліван, Єгипет, Лівія, Оман, Саудівська Аравія, Ємен, Туніс, Іран, Йорданія та Марокко. 29 квітня у Міністерстві сільського господарства України повідомили, що майже 30% сільськогосподарських угідь країни зараз є окупованими або небезпечними й такими, що не можуть оброблятися. Через вторгнення Росії в Україну в деяких з найбідніших і вразливих країн світу зросли ціни на хліб. Виконавчий директор Всесвітньої продовольчої програми Девід Бізлі попередив: «Коли нація, яка є житницею світу, стає нацією з найдовшою чергою за хлібом у світі, ми знаємо, що маємо проблему». Він додає, що блокада Росією українського порту в Одесі є оголошенням війни глобальній продовольчій безпеці, результатом чого може стати голод, дестабілізація та масова міграція в цілому світі. Росія заявила, що зніме блокаду, якщо західні санкції проти неї будуть скасовані. Таку вимогу міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба охарактеризував як «шантаж».

Спільно із Службою безпеки України слідчі задокументували воєнний злочин Росії за ст. 438 (порушення законів та звичаїв війни) Кримінального кодексу України. Станом на 2 червня загалом військові РФ пошкодили 1 938 закладів освіти України, 182 з яких зруйновані повністю.

Поки українські військові борються за контроль над ключовим містом на сході України – Сєвєродонецьком, російські сили продовжують обстріли в цьому регіоні. Так, у Дружківці, що на півночі Донецької області, минулими вихідними загинула щонайменше одна людина. Жителі міста Дружківка, що на захід від Сєвєродонецька, 5 червня прокинулися від звуку вибухів та розбитого скла. Багато житлових будинків зруйновано. Одна людина загинула. Ще однією гарячою точкою на Донбасі зараз є місто Бахмут: російські війська просунулися вглиб раніше контрольованих Києвом територій в районі Світлодарської дуги і наблизилися до міста. Українські війська відбивають атаки російських сил та намагаються встановити контроль на панівних висотах для подальшого контролю та можливих маневрів.

«Щодо вчорашніх вранішніх вибухів у Дарницькому та Дніпровському районах столиці. На даний момент жертв у результаті ракетних ударів по об’єктах інфраструктури  немає. Одну постраждалу особу госпіталізували. Служби ще працюють на місцях, що зазнали атаки», – повідомив перший заступник голови КМДА Микола Поворозник. Внаслідок ракетного удару на Дарницькому вагоноремонтному заводі повністю знищено три цехи, повідомив член правління АТ «Укрзалізниця» Євген Шрамко. Однак ремонт і виробництво вагонів тут спробують відновити у кооперації з іншими підприємствами галузі. Ранковий обстріл Києва 5 червня був з Каспійського моря, повідомило командування Повітряних сил ЗСУ. За попередніми даними, ракети запустили з літаків Ту-95.

Внаслідок російського удару в ніч на 2 червня зайнялася школа у Київському районі міста. Під час гасіння пожежі рятувальники знайшли загиблу жінку, поранення дістав чоловік, ще троє жінок врятовані. Як повідомили в обласному управлінні рятувальників, у школі на вулиці Академіка Павлова після удару горіла бібліотека площею 50 кв. м. Повідомлення про пожежу до рятувальників надійшло о 00:13, о 02:14 пожежу загасили. Ця школа вже піддавалася удару РФ з початку вторгнення і мала часткове руйнування. За інформацією речника рятувальників на Харківщині Євгена Василенка, під час російського удару у школі перебували п'ять людей: охоронець та чотири жінки, які прийшли в укриття на ніч. "Одна загинула на східцях біля сховища, спускалася туди. Інших завалило у підвалі. Сторож — отримав поранення, у лікарні. Троє жінок не ушкодженні, дістали з-під завалів", — повідомив Василенко. Також за інформацією ОВА, пораненому чоловіку 63 роки. Його госпіталізували з вибухової травмою: осколковим пораненням голови, передпліччя, ніг. Нині стан охоронця середнього тяжкості.

Підрозділи ЗСУ з кількох флангів здійснили імітацію наступальних дій, щоб відтягнути на себе увагу супротивника. В результаті, за словами військових, штурмова операція пройшла без втрат особового складу ЗСУ, а українським бійцям вдалося знищити кілька бойових одиниць техніки та близько взводу особового складу військ РФ.

Харківське метро на три місяці стало домом для тисяч людей — з 24 лютого до 24 травня його використовували як бомбосховище. Наразі підземка знову працює в режимі перевезень, хоча городяни, як і раніше, можуть ховатися там від обстрілів. Проте місця для ночівлі на платформах розібрали. Фотограф Павло Дорогой теж жив у метро та навіть зняв про нього фільм. Він розповів Bird in Flight, як було влаштоване це підземне місто. Фотограф Павло Дорогой знімав харківське метро з 4 березня до 24 травня, доки не запрацювали перевезення. За цей час він відвідав майже всі станції, але найбільше часу провів ночуючи на пероні «Армійської» — понад десять днів. Його батько прожив на цій станції три місяці. Там же Павло зняв документальну короткометражку, що перемогла на фестивалі Docudays UA у програмі Civil Pitch 2.0. Наприкінці травня тих, хто жив у метро, попросили зібрати речі та залишити станції. Зробити це багатьом виявилося морально важко. — На «Армійській» я знайшов друзів, із якими спілкуюся досі. Пам’ятаю, у перші дні на платформах залишалися лише вузькі проходи між людьми: ніхто не лежав, бо не вистачало місця, можна було лише сидіти. Гадаю, тоді на «Армійській» жило близько 1,5 тисячі осіб. До середини березня з них залишалася тільки третина. Люди ночували і на перонах, і у вагонах — останні вважалися більш комфортними. Родини з дітьми селили у підсобних приміщеннях, бо вони тепліші й у них можна було закритися. Метро відчинялося о 6:00 і зачиняло свої двері спочатку о 18:00, а потім о 21:00. Кілька десятків активістів одразу взяли на себе організаційні питання. Місцева влада передавала лише сухпайки, хліб та трохи молочних продуктів. Гарячою їжею тричі на день людей годували волонтери, причому за свої гроші. Паніки не було, бо у метро всі почувалися в безпеці. Хоча, звичайно, всі разом читали новини, плакали, ділилися новинами тих, хто залишився нагорі. До дітей навіть приходили вчителі проводити заняття. Коли тільки спускався в метро, першим кидалося у вічі, яке у всіх бліде обличчя через брак сонця. А через те, що підземка погано провітрювалася, усіх хилило в сон. Можливості нормально помитися не було, тому багато хто ходив додому. Можна було, звичайно, нагріти води і помитися в тазу, але для цього доводилося йти до вбиральні. Якщо на старих станціях є спільні туалети, якими одночасно може користуватися п’ять осіб, то на нових вони зовсім малі. Бували дні, коли в метро не було води зовсім, запах стояв страшний. Люди швидко стали облаштовувати свої тимчасові притулки. На станції метро «Бекетова» я бачив торшер, а на інших — килими, ліжка та плазмові телевізори. У метро брали з собою тварин. Собаки гавкали, а коти іноді збігали в тунелі, але особливих проблем не доставляли. Є така комп’ютерна гра Metro 2033 за романом Дмитра Глуховського, де люди живуть під землею, розводять там тварин, розбивають сади. Так ось усе це тоді видалося мені абсолютно реальним. До середини березня нам дозволяли ходити тунелями, потім це можна було робити тільки разом зі співробітниками метрополітену. Дорога від «Історичного музею» до «Академіка Павлова» (між ними п’ять станцій) зайняла у мене близько двох годин. Не було щурів, було тихо та прохолодно. Наскільки близько ти до поверхні землі, можна було зрозуміти за температурою: що тепліше, то вище. Люди виявилися не готові залишати станції. Якось у метро просто ввімкнули гучномовець та оголосили, що воно знову починає працювати в режимі перевезень. Мабуть, це найемоційніший день: усі були злі, засмучені, налякані. Поруч зі мною тоді знаходилася родина з однорічною дитиною — їм було куди повернутися, але жити під обстрілами важко. Мер Харкова Ігор Терехов радить усім повертатися до квартир, а тих, у кого будинок зруйнований, за його словами, переселять до гуртожитку. До речі, сам Терехов, згідно з міськими чутками, досі живе у бункері. А зовсім нещодавно на станції метро «23 Серпня» впала ракета. За три місяці люди звикли спати в темряві та на самоті. Мені здається, що у багатьох уже ПТСР, хоча ні з ким психологи не працювали. Їхати від людей, з якими спав пліч-о-пліч, було важко.