Війна на Донбасі триває вже сьомий рік. За цей час у зоні бойових дій загинули щонайменше 4 305 солдатів і добровольців. Їх іменами називають вулиці та школи, на їх честь влаштовують забіги, відкривають меморіали та алеї пам’яті. Днем пам’яті захисників України стало 29 серпня. Ігор Єфімов створив проєкт «Обличчя пам’яті» про тих, хто залишився після, про рідних і близьких солдатів, які загинули на війні. Ігор Єфімов, фотограф, живе в Черкасах. Автор персональних і колективних виставок в Україні, Білорусі, Молдові, Росії, Узбекистані, Хорватії, Польщі, Естонії, Німеччині, Франції, Австрії, Бельгії. Співпрацював з ОБСЄ, результатом чого стала персональна виставка у Хофбурзі (Відень, Австрія). Переможець фестивалю вуличної фотографії Eastreet (Люблін, Польща). Лауреат премії «Прометей» Національної спілки журналістів України. — Ці проєкт і виставка присвячені родинам, які втратили своїх рідних чоловіків на війні. На знімках їхні дружини, батьки, діти. Усі вони сфотографовані у військовому кітелі. Він один для всіх як символ загальної для країни втрати, адже трагедія торкнулася і родичів, і друзів, і сусідів; це травма, яка об’єднує весь український народ. Військовий мундир також служить нагадуванням, що війна все ще триває. Разом з тим мені хотілося залишити місце надії та світлим спогадам, тому що життя все-таки продовжується. На кількох фотографіях присутні квіти, які в мистецтві уособлюють прекрасне, але водночас скороминуще життя. Зрізані квіти — як метафора перерваних життів, які дали нам можливість насолоджуватися світом і красою. Розмірковуючи про задум проєкту, я вирішив, що варто якось об’єднати всіх героїв зйомки, символічно поставити їх в рівне становище. Але так, щоб глядачі не відразу звернули увагу на кітель: головний акцент був зроблений на людину. Я вибирав з однотонних кітелів, непомітних, так і зупинився на парадній формі Збройних сил України. Пізніше з’ясувалося, що дістати такий кітель по-справжньому важко. Той, що на фото, я позичив у військкоматі. Пошуком героїв займалася волонтерська організація «Об’єднання жінок і матерів бійців — учасників АТО», за що їй велика подяка. Багато прізвищ я чув раніше, на честь воїнів уже названі вулиці в Черкасах, їх дійсно пам’ятають. Декого із загиблих знав особисто. Коли приходили героїні зйомки, часто я не відразу розумів, чия це родичка. Тільки з часом, у ході бесіди здогадувався, чия це мама, дружина, дочка. Усього відзняв близько тридцяти осіб. Я завжди цікавився і займався документальною фотографією. Торік у мене з’явилася студія, і я почав знімати людей у ній. У якийсь момент мені захотілося об’єднати студійну роботу з документальною фотографією, і мені здається, що проєкт вийшов на стику жанрів. Психологічно це була важка зйомка. Не хочеться порівнювати емоційну тяжкість, але мені і раніше доводилося робити складні в цьому плані проєкти. Це корисний струс і перевірка на людяність — вони допомагають переглянути пріоритети. У цій зйомці були і сльози, і щемливі історії. Іноді доводилося припиняти процес. Але всі учасники проєкту розуміли мету виставки, приуроченої до Дня пам’яті. Усі, хто прийшов на зйомку, хочуть, щоб їхніх рідних пам’ятали, щоб їх смерть не була марною. Тому вони і погодилися брати участь, ми всі разом були на одному боці.

Рідкісні світлини двобою Давида (Польщі) і Голіафа (комуністичної Росії), що розгорнувся поблизу Варшави 100 років тому

Увечері 27 липня кілька тисяч людей зібралися біля Офісу президента в центрі Києва на акцію «Наша армія – миру гарант, а Росія – окупант». Учасники виступили проти нового «повного і всеосяжного припинення вогню» на Донбасі й умов, які воно ставить перед українськими військовими. «Ми не дамо роззброїти нашу армію і перетворити наших вояків на безпорадні мішені. Наша армія захищає нас щодня. Тому наш обов’язок – підтримати нашу армію», – заявляють організатори мітингу. Після мітингу на Банковій колона протестувальників пройшла до будинку, де проживає Зеленський, після чого рушила на майдан Незалежності. На Майдані заспівали гімн України і розійшлись.

На території Національного військово-медичного клінічного центру "ГВКГ" відбулася виїзна шлюбна церемонія для пораненого військового Збройних Сил України та його нареченої. Про це повідомляє Командування Медичних сил ЗСУ у Facebook. Зазначається, що 10 квітня цього року, під Авдіївкою майбутній наречений отримав вкрай тяжке пораненням з ушкодженням печінки, нирки та кишківника. "На його щастя у районі проведення операції Об’єднаних сил на той час перебував командувач Медичних сил ЗСУ генерал-майор медичної служби Ігор Хоменко, який має величезний досвід та незважаючи на високу посаду продовжує хірургічну практику", - йдеться у повідомленні. У найкоротший термін після поранення, на базі Авдіївської центральної міської лікарні, хлопець отримав висококваліфіковану хірургічну допомогу, після чого його вертольотом одразу доправили до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, а згодом до Головного військового клінічного госпіталю у Києві. "Ігор та Анна познайомилися кілька років тому неподалік від Водяного на Донеччині, де дівчина мешкала зі своєю родиною, а хлопець виконував завдання з відсічи російської збройної агресії. Згодом він забрав її разом з 8 річним сином до себе на Миколаївщину. У 2018 році у них народилася спільна донька. Так сталося що своє весілля вони планували вже кілька років, і 11 квітня Ігор повинен був піти у відпустку та нарешті здійснити їх спільну з Анною мрію, але доля розпорядилася трохи інакше. Тож як тільки він прийшов до тями після операції та додзвонився до коханої вони вирішили, що одружаться як тільки хлопець зможе самостійно стояти на ногах", - повідомляє Командування Медичних сил. Минуло лише три тижні після операції, а хлопець вже готовий повести свою наречену під вінець. І хоча попереду у хлопця ще тривала медична реабілітація він повний оптимізму та з посмішкою каже: "Якщо я враховуючи отримані 2 кулі досі живий, значить потрібен ще на цьому світі, а особливо своїй родині! Тому щиро дякую усім хто брав участь у моєму порятунку та допомагає і підтримує мене зараз. Запевняю, що зроблю ще багато корисного!".

На фотографиях, которые вызвали резонанс в социальных сетях, позируют дети младшего школьного возраста. Все они одеты в форму солдат Советской армии, позируют возле оружия или боевой техники, а на их лицах — грим, имитирующий ранения. В московском детском саду повесили календарь, приуроченный к 75-летию со дня окончания Второй мировой войны. На его страницах напечатаны фотографии детей со следами искусственной крови и в форме Советской армии. Об этом в своем фейсбуке написал москвич Алексей Бигильдин. «Вот такие вот плакаты с окровавленными детьми развесили в нашем детском саду сегодня. И предлагают сделать фотосессию в таком же стиле. Аргументация: дети должны помнить о войне. 3-6-летние дети», — написал Бигильдин. Он не уточнил, о каком именно учреждении идет речь. Вскоре страницами из календаря поделился в твиттере российский политик Алексей Навальный: «Такие плакаты развешивают в детских садах Москвы. Не в школах. Наверное, теоретически, можно было бы объяснить такое, но с детьми 10-14 лет. Типа, как пионеры-герои в СССР. Но для чего нужно вешать окровавленных детей там, где находятся малыши от трёх до шести лет?». Оказалось, что календарь был создан по заказу российского хостинг-провайдера Masterhost и посвящен детям войны, которые помогали партизанам. На своей странице в фейсбуке компания заявила, что изучила «множество документов того времени» в процессе работы над календарем и опиралась на реальные фотографии периода Второй мировой войны. В качестве моделей были выбраны дети сотрудников компании. Masterhost также назвал имена двух подростков, награжденных медалями «За боевые заслуги» и «За отвагу» в 1944 году. Именно они, по словам представителей хостинг-провайдера, вдохновили на создание календаря. После этого в департаменте образования и науки города Москвы официально заявили, что не размещали календари с изображением детей в образе солдат Советской армии, а администрации дошкольных учреждений не предлагали родителям воспитанников провести подобную фотосессию.

Ровно 40 лет назад, 25 декабря 1979 года советские войска вторглись в Афганистан. День календаря был выбран не случайно — руководство СССР решило сделать это на Рождество, чтобы страны Запада не смогли оперативно отреагировать на советское вторжение в Афган.Война СССР в Афганистане не была спонтанной — за много лет до вторжения московские метростоевцы построили дорогу через перевал Саланг, названную позже "дорогой шурави" — этот путь открывал прямую дорогу советской военной технике из СССР прямо в Кабул — что и было осуществлено зимой 1980 года.  В агрессивных и захватнических планах СССР было присоединение (как сейчас говорят, "интеграция") Афганистана в виде 16-й республики к СССР — но советская армия наткнулась на сопротивление афганского народа и увязла в этой войне на долгих 9 лет. Ввод так называемого "Ограниченного контингента" советских войск в Афганистан начался накануне нового, 1980 года — 25 декабря 1979-го, на Рождество. Ввели в Афганистан, в основном, мотострелковые соединения, танковые части, артиллерию и части ВДВ (которые потом, в основном, и воевали — так как были наиболее боеспособными войсками в СА). Также в Афганистан были введены и авиационные части, позже приданные к 40-й армии в качестве ВВС. Предполагалось, что масштабных боевых действий не будет, а войска 40-й армии будут просто охранять важные стратегические и промышленные объекты в стране, помогая совковому правительству Афганистана. Однако войска СССР достаточно быстро втянулись в боевые действия, оказывая поддержку правительственным силам ДРА, что привело к эскалации конфликта — так как противник, в свою очередь, тоже усилил свои ряды. Война в Афганистане стала очередным никому не нужным безумием, устроенным СССР. Погиб один миллион афганцев, погибли тысячи молодых парней из СССР, ещё больше остались физическими или моральными инвалидами. Афганистан стал последней крупной войной умирающей советской империи — чрезмерные военные расходы и упавший ниже плинтуса международный имидж немало повлияли на распад СССР.Довольно редкая подборка цветных фото времён Афганской войны.

25 років тому, в грудні 1994 року російським урядом був підписаний указ «Про заходи щодо забезпечення законності, правопорядку і громадської безпеки на території Чеченської Республіки». Збройні сили і підрозділи МВС Росії увійшли на територію Чечні. Почалася Перша російсько-чеченська війна. Вона закінчилася «мирним договором» в Хасав'юрті влітку 1996 року, фактично – капітуляцією Москви. Російська армія втратила близько 15 тисяч солдатів загиблими, 2-3 тисячі осіб залишилися з інвалідністю. Точні втрати чеченського народу ніколи ніким не підраховувалися. Експертами називалися дані від декількох десятків тисяч до понад сто тисяч цивільних людей.

30 листопада 1939 року війська Радянського Союзу (близько пів мільйона людей, – ред.) вторглися у Фінляндію, це стало початком так званої «Зимової війни». Неочікуваний напад стався після того, як Кремль, побоюючись можливого нацистського наступу через Фінляндію, наполегливо закликав до обміну територіями. Це відсунуло б фінський кордон від Ленінграда на декілька десятків і сотень кілометрів. Остерігаючись радянських намірів, уряд Фінляндії відмовився. Радянський Союз розпочав, але не оголосив, війну. Радянські планувальники передбачили легку перемогу до 60-річчя Йосипа Сталіна 21 грудня. Та цього не сталося. Хоча Червона Армія в результаті стане переможцем у цій війні, поразка країни з населенням 3,7 мільйона людей сталася тільки через декілька місяців – і страшною ціною. На тлі міжнародного гніву щодо неоголошеного нападу на Фінляндію, міністр закордонних справ Радянського Союзу В’ячеслав Молотов стверджував по радіо, що літаки скидали не бомби, а запаси їжі для голодних фінів. Недооснащені фіни спершу з усіх сил намагалися протистояти радянським бронетранспортним колонам.  Однією дешевою протитанковою зброєю, яку розробили фіни, були коктейлі Молотова, виготовлені з бензину та дьогтю. Показуючи свій чорний гумор, оборонці назвали цю зброю ім’ям радянського міністра закордонних справ, в сенсі «випивка до їжі», про яку Молотов говорив по радіо, мовляв радянські літаки скидали на Фінляндію їжу. Так з’явилася зброя, яку й досі часто використовують у різних конфліктах. Чималу частину зброї, яку використовували фіни, вони конфіскували в радянських військових. Впродовж років, які передували радянському нападу на Фінляндію, у зв’язку з чисткою серед радянських військових під час «Великого терору» Сталіна, командування армії СРСР перебувало в повному хаосі. У січні 1941 року Вінстон Черчилль сказав про триваючу війну, що «Фінляндія показала, що вільні люди можуть зробити... Кожен може побачити, як комунізм розкладає душу нації; як робить її мерзенною та голодною в час миру, й доводить її ницість та огидність під час війни. Ми не можемо сказати, якою може бути доля Фінляндії, та не може бути більш сумного видовища... ніж те, що ця чудова північна раса може бути в результаті переможена і приведена до неволі гіршої, ніж смерть тупою, бридкою переважаючою силою». Під час допиту один в'язень згадував, що йому сказали, що він повинен «звільнити наших фінських трудящих друзів від капіталізму». Незабаром вояк зрозумів, що його обдурили: «Я на власній шкірі відчуваю те, як нас привітали ті, кого ми прийшли «звільнити»». Після тижнів руйнівних втрат на сході Фінляндії, радянське командування врешті змінило тактику та зосередилося на захопленні Гельсинкі на добре захищеному півдні країни. Своєю переважаючою кількістю радянські війська змусили виснажених фінів відступати. У березні 1940 року, коли червоноармійці увійшли до передмість Віїпурі, у фінів не було іншого вибору, як прийняти жорсткі радянські умови перемир'я. Прийняття перемир’я коштувало Фінляндії 11 відсотків її території, включно з другим містом країни Віїпурі, який росіяни назвали Виборгом. «Зимова війна» залишила після себе понад 25 тисяч загиблих фінів. СРСР у підсумку втратив понад 126 тисяч солдатів. Радянський лідер Микита Хрущов пізніше згадував «Усі ми – і в першу чергу Сталін – відчували у нашій перемозі поразку від фінів. Це була небезпечна поразка, оскільки вона заохочувала наших ворогів і залишала їх у переконанні, що Радянський Союз – це колос на глиняних ногах». Вже через рік після закінчення «Зимової війни» Фінляндія ухвалила рішення приєднатися до нацистського вторгнення в СРСР. Це тільки декілька знімків з приблизно 7000 фотографій з архіву Сил оборони Фінляндії, які оцифрували та опублікували в 2013 році.

9 ноября началось разведение сил и средств на участке № 3 линии соприкосновения на Донбассе - в Петровском и Богдановке. Информацию о начале разведения сил подтвердили в ОБСЕ. Боевики «ДНР» заявили, что полностью покинули район разведения сил в Петровском по состоянию на 15:00 9 ноября. 11 ноября в пресс-центре ООС объявили о завершении практической фазы разведения сил на участке № 3.

Турция девятого октября начала масштабную военную операцию против курдских сил самообороны в районах Сирии к востоку от реки Евфрат. Целью операции, получившей название «Источник мира», является «ликвидация террористической угрозы у границ Турции и создание зоны безопасности, в которую добровольно вернутся миллионы сирийских беженцев». В операции задействованы части ВС Турции и отряды оппозиционной Сирийской национальной армии. В свою очередь, официальные сирийские власти согласились помочь курдам отразить наступление. Армия президента Башара Асада заняла несколько населенных пунктов на курдской территории. Он заверил, что Сирия ответит на агрессию Турции «всеми законными способами». Ситуация в Сирии стала поводом для весьма эмоционального послания президента США Дональда Трампа своему турецкому коллеге. Он призвал Эрдогана «не упираться» и «не быть крутым парнем и дураком», а также «не подводить весь мир». Американский лидер предложил заключить «выгодную сделку»: отказ Эрдогана от военной операции против курдов в обмен на сохранение экономики Турции, которую президент США пообещал разрушить.