Після розгрому силами ЗСУ окупантів у Тростянці, що на Сумщині, застрелився командир 13 танкового полку, який входить до складу Кантермирівської дивізії, а також зняли з посади командувача 1-ї танкової армії Західного військового округу рф. Інформація про те, що командир 13-го танкового полку, який входить до складу Кантемирівської дивізії, застрелився, надійшла від Головного управління розвідки ввечері 26 березня. "Отже, число 13 (номер полку) виявилося для російського офіцера нещасливим. Так само, як номер 200 для окремої мотострілецької бригади росіян, яку холодноярці розбили і частково "задвухсотили" на харківському напрямку", - зауважили в ЗСУ. За даними Сухопутних військ, також був знятий з посади генерал-лейтенант Сергій Кисіль - командувач 1-ї танкової армії (в/ч 11161, Баковка) Західного військового округу, до якої входить сумнозвісна "елітна" Кантемирівська дивізія. Зазначається, що Киселя звільнили через величезні втрати та провал вторгнення рф в Україну. "Не виключаємо, що втеча російської армії із Тростянця і стала тією останньою краплею. І далі російській верхівці вже неможливо було закривати очі на погане управління військами", - додали в ЗСУ.Гусарівка на Харківщині. Була окупована силами 2 БТГрів російських окупантів за підтримки підрозділів російського спєцназу. Окупанти вибиті. Близько 60 одиниці техніки знищено. Втрати особового складу уточнюються, але рахунок за сотню. Як повідомив у Фейсбуці харківський волонтер Роман Донік, за свідченням полонених тільки від одного вдалого залпу РСЗО БМ21 "Град" загинули щонайменше 30 загарбників. Також загинув командир одного з російських батальйонів. "Було продано близько 30 квитків на концерт Кобзона. Старший групи слухачів на цьому концерті - командир одного з батальйонів", - прокоментував волонтер.

Українські волонтери допомагають своїй армії та територіальній обороні у відсічі російській широкомасштабній агресії, забезпечуючи їх усім необхідним. Одні готують гарячі обіди для бійців, інші шиють одяг, треті роблять деталі для бронежилетів – кожен волонтер займається тим, що йому під силу.

Фотографії часів Другої світової війни показують разючу візуальну схожість із наслідками вторгненням Росії в Україну. Попри запевнення Кремля, що метою так званої «спецоперації є знищення української військової інфраструктури», а не українського населення, російська армія уже четвертий тиждень продовжує завдавати ударів по цивільних об’єктах: житлових будинках, школах, лікарнях, дитячих садочках, продуктових базах, об'єктах енерго, водо та теплопостачання міст і сіл. Зазнають руйнувань і церкви та об'єкти культурної і історичної спадщини.

23 березня російські військові завдали удар по столиці з реактивних систем залпового вогню «Град». Під вогонь потрапили житлові будинки в Святошинському і Шевченківському районах. Обстріл відбувся після сьомої ранку. За даними КМДА, щонайменше четверо людей отримали поранення, інформація про постраждалих уточнюється. Українська влада неодноразово заявляла, що Київ для російських військ є однією із найбільших мішеней. Попри запевнення Росії, що метою так званої «спецоперації є знищення української військової інфраструктури», а не українського населення, російська армія уже четвертий тиждень продовжує завдавати ударів по цивільних об’єктах.

Смерть і руйнування – страшна реальність у Маріуполі, спустошеному невпинними російськими військових атаками, які тривають вже четвертий тиждень. За підрахунками, близько 300 000 жителів Маріуполя перебувають у пастці без води, електрики чи газу. Харчування не вистачає, а в’їзд у місто заблокований. Попри військовий ультиматум Росії, віце-прем’єр-міністр України Ірина Верещук 21 березня заявила, що «ні про яку капітуляцію не може бути й мови».

Нормальна людина не схильна до війни і не може довго перебувати у стані психічної напруги — це виснажує. Знизити нервове навантаження допомагають буденні та мирні заняття: прибирання, миття посуду, догляд за тваринами, або улюблена гра, наприклад — футбол. Тут ти отримуєш дозоване фізичне навантаження. Тут повністю переключаєш усю увагу на вирішення зовсім інших, не тих, що є зараз, задач. А також дозволяєш вийти емоціям у найбільш гуманний спосіб. І все це у звичному та улюбленому ділі. Саме для цього 20 березня, у неділю, молоді люди зібралися на одному з київських футбольних майданчиків. Це не була повноцінна гра з довгим хронометражем та суддями. Це були короткі матчі старого та доброго дворового футболу. Лише на кращій площадці.  Автор: Олександр Зубко

Сьогодні, 20 березня, о 13:59 у багатоповерхівку у Святошинському районі влучили уламки снаряду. На місце події одразу прибули рятувальники. На місці вони встановили, що внаслідок потрапляння уламків снаряду сталось загоряння на балконі 4-го поверху 10-поверхового житлового будинку. Вогонь знищив також два приватних автомобілі.  Вже о 14:41 пожежу вдалося ліквідувати. Цей випадок також прокоментував мер Віталій Кличко, який виїхав на місце. «Ворог продовжує обстрілювати столицю. На цей час — загиблих немає. П’ятеро людей постраждали. Двох із них госпіталізували. На місці працюють медики і рятувальники», — зазначив Кличко.

"Ще трошки бажаючих відсікти, відрізати та оточити Харків, згоріли на роботі. В прямому сенсі. Село Білка в Тростянецькому районі Сумської області. Красівоє. "Тарапигі, йопта". Розбилися об холодноярців. Тимчасово ніхто нікуди не йде. Довіряйте ЗСУ. Допомагайте ЗСУ", - Роман Донік

18 березня о 8:04 до Служби порятунку 101 надійшло повідомлення про загоряння внаслідок потрапляння залишків збитої ракети у 5-поверховому житловому будинку, що у Подільському районі столиці. На місце події негайно прибули найближчі пожежно-рятувальні підрозділи. По прибуттю вогнеборці встановили, що сталось загоряння з 1 по 3 поверхи. О 09:14 пожежу ліквідовано.За попередньою інформацією, врятовано 12 осіб, евакуйовано 98 осіб, постраждало 19 осіб, з них 4 дітей. На жаль, 1 людина загинула. Інформація уточнюється.

Околиці Одеси обстрілює російська армія. Розмови про можливу висадку десанту ведуться тут від початку війни. Одеський фотограф Максим Фіногєєв показав і розповів, чим живе місто, яке готується до штурму, і чому тривожні новини та страх, що Одеса повторить долю Миколаєва, змінили її мешканців на краще. — Іноді мені здається, що в Одесі нічого не змінилося. Місто живе та працює, вранці на деяких вулицях навіть з’являються затори. Але це відчуття триває недовго, війна нагадує про себе постійно — барикадами, блокпостами, сиренами. Особливо на вихідні, коли з вулиць зникають люди й машини. Нещодавно я опинився біля пам’ятника Невідомому Матросу. На території цього меморіального комплексу із колонок звучать вірші, присвячені Другій світовій. Серйозний, добре поставлений голос читає про те, як важливо пам’ятати жертв війни. Дивно, як це повідомлення резонує з тим, що відбувається зараз. Я бачу, як ми щодня здійснюємо подвиг, про який нам у школі розповідали ветерани Другої світової. Ми переживаємо переломний момент історії — не лише української, а й всесвітньої. З кожним днем я пишаюся нами, українцями, все сильніше. Нині в Одесі дуже багато іноземних фотографів. Військові забороняють їм знімати все, що пов’язано з військово-оборонною інфраструктурою. Самих військових знімати можна, але вони найчастіше проти. Тому фотографують звичайних людей. Я ніколи не бачив такого піднесення волонтерського руху в моєму місті. Охочих допомогти настільки багато, що у кожної групи з’явилася своя специфікація: одні займаються медициною, інші допомагають знайти пісок та мішки для барикад, треті плетуть маскувальні сітки. У місті їхня робота не дуже помітна, вся активність відбувається у телеграм-каналах. Волонтери самоорганізувалися за лічені дні, ніхто нікому не пояснював, ніхто нікого не вчив. Я переживаю, що Одеса може опинитися в такій же ситуації, що й Маріуполь. Місто можна легко відрізати від країни. Постійно спливає інформація, що росіяни в Одесі намагаються висадити десант. Хочеться вірити, що вони цього не зможуть зробити. Місто, як мені здається, добре захищене. Я полагодив валізу, зібрав речі, але так і не зміг залишити Одесу. Подумав — ну поїду я, і що далі? Пообіцяв собі, що евакуююся, тільки-но відчую — вже час. Але з кожним днем поріг чутливості до того, що відбувається, підвищується: якщо спочатку було дуже страшно, то тепер я майже не боюся. Щодня я розумію, що нікуди звідси не поїду.