У Києві відбулася акція на честь захисників Дебальцевського плацдарму. Близько 100 колишніх і нинішніх військових, а також члени їхніх родин зібралися поблизу будівлі КМДА. Вони пройшли маршем від Хрещатика до Софійської площі. За офіційними даними, на початку 2015 року під час виходу з Дебальцевого загинули не менш ніж 179 українських військових, не рахуючи десятків поранених і зниклих безвісти.

"На самом "нуле" этой войны. Украинские киборги сегодня". Журналист и писатель Сергей Лойко опубликовал новую серию снимков с Донбасса, на которых запечатлены украинские военнослужащие.

На п’ятому році війни «Бутівка» та «Зеніт» залишаються небезпечними. Пересуватися тут необхідно швидко та окопами, адже до ворога всього кількасот метрів. «Бачиш цю згорілу машину? Це двоє капеланів вирішили зупинитись на узбіччі. В автівку потрапив ворожий снаряд. Люди, на щастя, вижили». Ми швидко їдемо дорогою, яка поєднує Авдіївку та шахту «Бутівка». Вже п’ятий рік поспіль на ній не побачиш цивільних машин. Праворуч зруйнований Донецький аеропорт, попереду – розбитий снарядами асфальт та погнуте залізяччя, яке раніше було парканом на узбіччі автотраси. Ця ділянка фронту «гаряча» з 2014 року, коли почалися бої за Авдіївку. Місто було звільнене від окупантів у липні, до січня 2015-го тривали бої за Донецький аеропорт. Тоді ж українські військові з боями зайняли позицію, а невдовзі терористи знищили вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька». Позиція і сьогодні щодня зазнає обстрілів з боку бойовиків. Йдемо виритими траншеями до спостережного пункту. Іноді неподалік чутно поодинокі вибухи. «Як правило, терористи починають стріляти після 21:00 і буває гатять цілу ніч. Вогонь відкривають з ПК, ДШК, але переважно працюють з автоматів. Також  працюють снайпери»,– розповідає військовий з позивним Отче. Про те, що колись це було шахтою, нагадують лише гори поіржавілого заліза, зрешечений ворожими осколками вентиляційний стовбур та розбита шахтарська каска, яка лежить під ногами. Реалії «Бутівки» –  розбиті кілька років тому машини, міна ОЗМ, яку обходять стороною, доки її не знешкодив сапер, та стійкий запах від буржуйок, які військові розташували серед напівзруйнованих стін. І немає уцілілих дерев – усі гілки посічені осколками. Сюди не ризикують заходити ворожі ДРГ, адже противник добре проглядається – до нього не більше 200 метрів. На потрощеній стіні колишньої шахти написано «Про**ал – убило», і це тут – найголовніше правило, якщо хочеш жити. «Як ми тут? Та все в нас нормально, звикли», – посміхаються військові, які перепочивають у бліндажі. Біля їхньої буржуйки вмостилося маленьке кошеня, а на мотузках сохнуть випрані вручну речі. Виходимо з бліндажу та зупиняємося біля невеличкого каменю. «На цьому місці 1.02.2017 в бою за Україну загинув молодший сержант Бублієнко Роман», – написано на ньому. Таких хрестів та каменів на цій ділянці фронту багато. «Ротація у ворога приблизно щомісяця. Ми їх добре бачимо. Наприклад, якось окупанти намагалися укріплювати бліндаж. Загалом, вони останнім часом розслаблені», – пояснює боєць. З сусідньої позиції «Зеніт» можна побачити околиці окупованого Донецька. За час війни тут також утворився цвинтар підбитої іржавої техніки. «Он із того боку може прилетіти будь-якої миті», – показують військові у бік позицій окупанта. У бліндажі вони вмощуються на дивані, заварюють каву, спокійно й виважено розповідають: ворог відкриває вогонь щоночі. «Противник добре пристрілявся по нашим позиціям і веде прицільний вогонь. З огляду на те, як змінюється темп їхньої роботи, ми припускаємо, коли у них відбувається ротація. Терористи стріляють з ДШК, ПКМ, АГС, бігає снайпер. Відповідь доводиться давати жорстку», – говорить боєць з позивним Рятівник. Пересуватися тут необхідно швидко, виритими траншеями. «Бачиш цю пробоїну? Це просто у бійницю прилетів ПКМ. На щастя, все обійшлося добре», – показує військовий. Навіть перебуваючи у постійній небезпеці, вони пригадують веселі історії. А ще з гордістю показують облаштований у бліндажі спортивний куточок з гантелями. Ми виїжджаємо з позицій, коли звечоріло. З вимкненими фарами, тією ж розбитою дорогою. Вдалині – помаранчеве полум’я від Авдіївського коксохімічного заводу. «То горять сподівання терористів окупувати Україну», – жартують військові.

"Кажуть, люди, які постійно бачать війну, мають особливий погляд. Правда це чи ні - вирішувати вам. Просто зазирніть в очі нашим бійцям. Багато хто з них воює з російськими окупантами вже п'ятий рік", - прес-служба 93-ї окремої механізованої бригади "Холодния Яр".

К годовщине обороны Донецкого аэропорта знаменитый военный фотограф Сергей Лойко опубликовал серию фотографий, отснятых им во время героической обороны ДАП в 2014 году.

Итальянский военный корреспондент и фотограф Роберто Траван несколько лет снимал российско-украинскую войну на Донбассе и жизнь людей в серой зоне. Траван несколько раз посещал Донбасс для создания фоторепортажей, в феврале 2017 года он был в промзоне Авдеевки, одной из самых горячих точек, где, в частности, запечатлел Сергея Кобченко, который героически погиб спустя два месяца и был посмертно награжден орденом "За мужество" III степени. Снимок высоко оценили, дали ему "золото" в номинации "Последний взгляд" престижного конкурса "Tokyo International Foto Awards". В декабре 2018 фотограф посетил Мариуполь и Широкино.Роберто Траван родился в 1965 году в Италии, занимается работой в газетах с 1989 года. Был в составе итальянской армии в Афганистане и Косово, в рамках своей деятельности наблюдает конфликты в Украине, ЦАР, Тунисе, Нагорном Карабахе и Армении.

Жительница неподконтрольного украинской власти Донецка показала, как в декабре выглядит Киевский проспект, по которому в довоенный период горожане, в частности, следовали в аэропорт, а так же околицы аэропорта - поселок Октябрський.Дончанка продемонстрировала участок проспекта от пересечения с ул. Благовещенской (остановка «Проходная») до Путиловского моста и стелы «Донецк» на въезде в город со стороны Ясиноватской трассы. Судя по представленным кадрам, в этой части Донецка мало что изменилось после обстрелов 2014-2015 гг. – также стоят поврежденные дома, оконные проемы забиты фанерой или зияют дырами. Здание поликлиники горбольницы № 18 не восстановили, а проезд к ней и стадиону «Монолит» перекрыли балками (до 2017 года здесь стоял блокпост). Эта часть города считается «мертвой», поэтому, несмотря на будний день, на трассе – единичные машины, на тротуарах – единичные прохожие. Общественный транспорт ходит, но с 2014 года – лишь до Партизанского проспекта, на остановках – либо никого, либо одинокие жители. Из нового – на фоне разрухи и даже после ликвидации «главы ДНР» Александра Захарченко висят билборды с его цитатами, что «родина у нас одна – Россия».

У Києві презентують книгу «Дівчата зрізають коси» – це спогади жінок-військових, які стали на захист України від російської військової агресії на Донбасі. Кожна з них пішла на фронт, бо відчула, що має боронити рідну землю. Для багатьох найстрашнішим елементом війни виявились не обстріли чи відсутність комфортних умов, а втрата бойових побратимів, яких не змогли врятувати. Усі історії, що увійшли до книги, були записані воєнною кореспонденткою Євгенією Подобною з листопада 2017-го до липня 2018 року.

Поблизу Кримського, що на Луганщині, щодня точаться бої між солдатами Збройних сил України та керованими Росією силами на Донбасі. Відстань між позиціями від 40 до 200 метрів. На одному із взводно-опорних пунктів служить Євген. У нього позивний «Одуванчик». Походження такого псевдо він не пам’ятає, адже на війні уже четвертий рік. Служить ще з другої хвилі мобілізації (з 2014 року). Досвідчений солдат нерадісно згадує бойовий шлях, ба більше, не хоче про «неприємні речі» говорити вголос. Згадує сім’ю. Ще б пак! За роки війни у нього підріс трирічний син. Коли Євген їхав воювати, старший син ще був дитиною, а тепер, за його словами, – дорослий чоловік. Історія воїна, який нині перебуває на одному з найгарячіших напрямків фронту на Донбасі.

Об 11-й годині 11 листопада 1918 року у Франції – в одинадцять годин одинадцятого дня місяця – замовкли рушниці Першої світової війни. Після більш ніж чотирьох років жорстокої війни та понад 16 мільйонів смертей військових та цивільних, почали діяти умови загального перемир’я. Війна змінила мапи, представила жахливі методи ведення війни та змінила геополітичний баланс сил, покінчивши з імперіями та створивши на цих територіях низку незалежних держав у Європі. Ці фотографії відображають людську плату за те, що пізніше назвали «війною, щоб закінчити усі війни».