Колонки
Андрiй Любка
03.05.2015 3120

Сто облич війни, і жодного доброго

Колись я читав книжку «Наполеон і його коханки» і ніяк не міг повірити, що полководець і справді покидав військо під час битви, щоб сховатися в лісочку поблизу й писати любовні листи. Війна здавалася мені тотальною, масовою машиною, що перемелює всіх. А тепер я знаю, що вона дивна й різна, а смерть приходить часом і в формі банки з медом.

Відомий польський інтелектуал єврейського походження Константи Ґеберт (псевдонім – Давид Варшавський) розповідав кілька років тому вражаючу у своїй простоті історію. Отож, під час Другої світової у Варшаві було створено єврейське ґетто. Коли ситуація в ньому наблизилася до катастрофічної, було вирішено відправити кур’єра з інформацією про винищення людей. Кур’єр каналізаційними трубами спромігся вибратися з ґетта, але побачене в місті змусило його заціпеніти. У документах, що їх він мав передати у вільний світ, йшлося про те, що «Варшаву знищують», «людей доводять до відчаю й тваринного стану», «Варшава стала пеклом на Землі».

Rimma2

Фото з репортажу «Дівчина приїхала до Києва», опублікованого у берлінській газеті «Berliner Illustrierte Zeitung» 22 жовтня 1942 року. «Інге йде на роботу»

Так було в ґетто, що розташовувалося в кількох центральних дільницях міста. Але коли молодий чоловік виліз на вулицю всього за кількасот метрів від стіни ґетта, то побачив звичайне міське життя: працювали ресторани, люди на терасах пили каву й сміялися, містом їздили автомобілі. Про війну час від часу нагадували люди в німецькій воєнній формі, але та, інша Варшава, вже не була пеклом на землі, не було слідів тваринного здичавіння людей, це був інший світ. Таким чином у відстані всього в кілька сотень метрів помістилася величезна прірва між війною, смертю і звичайним життям.

Приблизно так, мабуть, почуваються люди, які сьогодні повертаються з війни в наші мирні міста. Легко зрозуміти шок і величезне розчарування, які огортають демобілізованих. Пікніки, шашлики, музика з терас. Або й просто буденна маршрутка, яка їздить у той же час і в тому ж напрямку. Нічого не змінилося тут, у той час як там життя вже немає. Навіть такі прості поняття як дружба, підтримка, зрада, смерть – усе має інше значення за тим невидимим кордоном, що відділяє світ миру від світу війни.

Адже війна, виявляється, дуже індивідуальна штука. Влучним означенням (хоч я й боюся його вживати) є інтимність війни, її приватний характер. Кожен впускає її в своє життя, думки, будні по-різному. Хтось живе, не помічаючи війни, що змінює країну, не цікавлячись новинами й не підтримуючи військо. А хтось із перших днів записався в добровольці. Знайома лікарка розповідає, що пацієнт, у якого знайшли рак, вирішив піти на фронт. Мовляв, уже й так нема чого втрачати, тож можна хоч випробувати себе й долю. Так людина, що вже вагітна смертю, понесла цю смерть іншим. Добре це чи погано – не нам судити, не з цього боку прірви, де квітнуть дерева, гірко пахне арабіка і на вітринах з’являються нові яскраві оголошення про знижки. Війна вже тут, але ще не всі встигли розпізнати її столике обличчя. Коли опам’ятаються, буде запізно.

Оценка материала:

5.00 / 11
Сто облич війни, і жодного доброго 5.00 5 11
03.05.2015 3120
comments powered by Disqus
Еще колонки: Андрiй Любка
  • Прощання з літом: Зима буде довгою Прощання з літом: Зима буде довгою

    Після того випадку в готелі ще довго панував переполох. Манекенного типу рецепціоністки хоч і намагалися створити хорошу міну при поганій грі, усміхалися й робили вигляд, буцімто нічого не сталося, але ВСІ про це вже знали. Знали старші пані, літні німкені, які у своїх величезних капелюхах походжали терасами – тепер вони не дивилися навколо, а лише собі під ноги.

  • Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві

      Колись їхня історія може увійти до підручників з політології, політичного піару і словника літературознвчих термінів (стаття про трагікомедію). Справді, треба мати неабиякий талант і здібності, щоб так швидко вбити себе і свої перспективи. Раніше здавалося, що найбездарнішим політичним проектом в історії України є "Наша Україна" Ющенка. Тепер місце на п'єдесталі політичної премії Дарвіна впевнено здобувають "Правий сектор" і липкорукі "гасконці" Коломойського.

  • Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла

    20 років тому, посеред спекотного липня 1995-го, відбувся найбільший злочин після закінчення Другої світової війни – етнічна чистка в боснійському місті Сребрениця. За різними підрахунками, військові і парамілітарні підрозділи Республіки Сербської тоді вбили 8 000 боснійських чоловіків (мусульман), тобто все чоловіче населення міста у віці від 12 до 70 років.

  • Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження

    Їй-Богу, за 27 років життя я встиг утнути чимало дурниць, взяти найактивнішу участь у багатьох ідіотських ініціативах, палко підтримувати абсурдні ідеї, але одного разу трапилася зі мною подія, від спогадів про яку стає моторошно. Безалкогольний День народження. Погодьтеся, навіть звучить так, ніби йдеться про якесь жахливе знущання над людиною. Зрештою, так і було.

  • "Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом "Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом

    Мої геополітичні погляди сформувалися протягом 13 хвилин. Сталося це жовтневого вечора 1999 року під час футбольного матчу Україна-Росія. Це був останній вечір дитинства й перший вечір юності; маркером порогу стало те, що тоді я востаннє в житті плакав перед телевізором. А все через те, що збірна Україна програвала Росії 1:0. Більшої катастрофи годі було й уявити.