НОВОСТИ ДНЯ: Украина готовит конференцию стран "нормандского формата" - Климкин  Кабмин: кибератака остановлена  Украинский вирус распространяется по миру - The Independent  Турчинов заявил о российском следе в кибератаке на Украину  МВД: полковнику ГУР подложили взрывчатку  В ПАСЕ создали следственный орган для расследования коррупции в организации  Гройсман: Семенченко координировал блокаду Донбасса с Россиейвсе новости дня
Колонки
Андрiй Любка
27.06.2015 7481

"Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом

Мої геополітичні погляди сформувалися протягом 13 хвилин. Сталося це жовтневого вечора 1999 року під час футбольного матчу Україна-Росія. Це був останній вечір дитинства й перший вечір юності; маркером порогу стало те, що тоді я востаннє в житті плакав перед телевізором. А все через те, що збірна Україна програвала Росії 1:0. Більшої катастрофи годі було й уявити.

 

Ясна річ, йшлося вже не так про футбол, як і не про вихід із відбіркової групи, ставки були значно вищими - на кону стояла національна гідність. Напруга перед тим матчем зашкалювала з обох сторін: у попередньому поєдинку виграли українці, але це ще не гарантувало виходу з групи. Росію цікавила тільки перемога, Україна ж проходила далі й за умови нічиєї. Матч був таким важливим і обіцяв бути настільки видовищним, що на московський стадіон "Лужники" приїхали тодішні Прем'єр-міністри України Валерій Пустовойтенко і Російської Федерації Владімір Путін. А одна з російських газет навіть надрукувала статтю з заголовком "Бей хохлов, спасай Россию!".

Про всі національні й політичні напруження я ще тоді не відав, оскільки цікавився більше футболом і рибаловлею, ніж новинами й історією. Та й важко було запідозрити мою родину в бодай тіні негативного ставлення до Росії: моя бабуся була шкільною вчителькою російської мови й літератури, абсолютну більшість нашої домашньої бібліотеки складали книжки російських авторів чи російською мовою; ніколи лихого слова ніхто в нас про Росію не казав.

Тож першим антиросійськи нлаштованим членом нашої родини став я - і відбулося це на 75-й хвилині того доленосного матчу. Саме тоді росіяни забили нам гол і повели в рахунку. Моє серце зупинилося, а з очей мимоволі побігли сльози. Мене не цікавили шанси на вихід на Чемпіонат Європи, зрештою, мені по барабану був би й цей матч, якби в ньому ми не грали з московською збірною. Поразку від будь-якої іншої країни я сприйняв би нормально, мені було б байдуже до програшу Угорщині чи Румунії, до яких з мого дому можна дійти пішки, але програш Росії ввижався мені трагедією, колапсом української державності, приниженням такого рівня, що після нього виходом є хіба самогубство. Раніше я не думав про політику й історію, але після російського голу у голові моїй  раптом зринули знищення Козацької Січі російським царизмом, Голодомор і русифікація. Несподівано прийшло розуміння, що саме Росія є головним ворогом України, вбивцею, що посягає на основу основ - сам факт існування українства, української мови й держави Україна. "Вони століттями нас знищували й забороняли, а тепер ми програємо їм матч!", - думав я на межі інфаркту й нервового зриву.

Того разу трапилося чудо, і Андрій Шевченко з позиції штрафного забив гол Росії всього за сто секунд до закінчення матчу - на 88 хвилині. Пізніше багато хто казав, що ми зрівняли рахунок через помилку воротаря, але особисто я досі вважаю цей політ м'яча неперевершеним і прекрасним. Ще довго опісля цей гол мені снився, а в дитячих мріях я сам ставав Шевченком і забивав росіянам. Тисячі й тисячі разів. Хоч той матч і закінчився нічиєю, але насправді це була блискуча перемога, що дозволила Україні не лише продовжити боротьбу у футбольній першості, а й стала вишуканою помстою країни, яку вбивали століттями. Так між 75 й 88 хвилинами цього матчу в моїй голові сформувалася картина світу, а в свідомості народилося розуміння найбільшої загрози для існування України - Росії.

Після голу Шевченка я заплаканий і щасливий бігав по хаті, а ще тоді неботоксний Путін з кислою міною покидав стадіон. Воїстину, одна з найщасливіших митей у житті! До речі, після того матчу росіяни демонтували нещасні для них ворота - мабуть, щоб не нагадували цим забобонним язичникам про пережитий сором. Що ще раз підтверджує: це була зовсім не нічия, а справжня перемога!

Оценка материала:

4.00 / 12
"Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом 4.00 5 12
27.06.2015 7481
comments powered by Disqus
Еще колонки: Андрiй Любка
  • Прощання з літом: Зима буде довгою Прощання з літом: Зима буде довгою

    Після того випадку в готелі ще довго панував переполох. Манекенного типу рецепціоністки хоч і намагалися створити хорошу міну при поганій грі, усміхалися й робили вигляд, буцімто нічого не сталося, але ВСІ про це вже знали. Знали старші пані, літні німкені, які у своїх величезних капелюхах походжали терасами – тепер вони не дивилися навколо, а лише собі під ноги.

  • Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві

      Колись їхня історія може увійти до підручників з політології, політичного піару і словника літературознвчих термінів (стаття про трагікомедію). Справді, треба мати неабиякий талант і здібності, щоб так швидко вбити себе і свої перспективи. Раніше здавалося, що найбездарнішим політичним проектом в історії України є "Наша Україна" Ющенка. Тепер місце на п'єдесталі політичної премії Дарвіна впевнено здобувають "Правий сектор" і липкорукі "гасконці" Коломойського.

  • Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла

    20 років тому, посеред спекотного липня 1995-го, відбувся найбільший злочин після закінчення Другої світової війни – етнічна чистка в боснійському місті Сребрениця. За різними підрахунками, військові і парамілітарні підрозділи Республіки Сербської тоді вбили 8 000 боснійських чоловіків (мусульман), тобто все чоловіче населення міста у віці від 12 до 70 років.

  • Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження

    Їй-Богу, за 27 років життя я встиг утнути чимало дурниць, взяти найактивнішу участь у багатьох ідіотських ініціативах, палко підтримувати абсурдні ідеї, але одного разу трапилася зі мною подія, від спогадів про яку стає моторошно. Безалкогольний День народження. Погодьтеся, навіть звучить так, ніби йдеться про якесь жахливе знущання над людиною. Зрештою, так і було.

  • Несподіванка для Путіна: київська влада виявилася більш «сепаратистською», ніж сам Донбас Несподіванка для Путіна: київська влада виявилася більш «сепаратистською», ніж сам Донбас

    Понад рік минув з часу проголошення і фактичної сепаратизації ДНР і ЛНР. Ретроспективний аналіз дозволяє стверджувати, що влада в Києві говорить одне, а чинить інше: на словах популяризується ідея повернення Донбасу, насправді ж Україна послідовно відрізає від себе проросійсько-терористичні регіони. Послуговуючись хірургічними термінами, триває ампутація загрозливої для всього організму частини, вирізання пухлини. Й Україна завдяки цьому стає сильнішою.