30 років потому: війна у Південній Осетії та її наслідки

Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році. Наслідки протистояння і сьогодні є відчутними для етнічних грузинів і осетинів.
Південна Осетія, колишня автономна область у складі Грузії, вже кілька разів то проголошувала свою «незалежність», то голосувала за «вступ до Росії», то знову поверталася в бік самопроголошеної «незалежності», то знову просилася в Росію. Фактично Тбілісі втратив контроль над регіоном 1992 року, і він існує завдяки потужній підтримці Росії. Урешті після війни Росії проти Грузії 2008 року Москва визнала цей регіон, як і іншу сепаратистську частину Грузії Абхазію, за «незалежні держави»; крім Росії, таке визнання зробили ще три держави світу: Нікарагуа, Венесуела й Науру. Міжнародна спільнота, як і Грузія, вважає обидва регіони невід’ємними частинами Грузії, тимчасово окупованими Росією – яка, на порушення її міжнародних зобов’язань, відмовилася виводити з них свої війська.

Каски, викладені акуратними рядами, на миротворчій базі неподалік від Цхінвалі в липні 1992 року. Наступник Гамсахурдії – Едуард Шеварднадзе – підписав угоду про припинення вогню з південними осетинами в червні 1992 року. Незабаром після цього на території Південної Осетії були розгорнуті миротворчі сили, до яких увійшли грузинські, осетинські і російські військові. Угода поклала край бойовим діям, в результаті яких, за деякими оцінками, загинуло близько 1000 осіб, але не вирішила більш широкого питання про статус Південної Осетії