Президент України Володимир Зеленський зустрівся з Президентом Сполучених Штатів Америки Джозефом Байденом, який прибув до нашої країни з візитом уперше з початку повномасштабного російського вторгнення. Глава Української держави зустрів високого гостя на ґанку Маріїнського палацу в центрі столиці. Після представлення членів української та американської делегацій президенти України та США поспілкувалися у форматі віч-на-віч. Володимир Зеленський зазначив, що візит Джозефа Байдена є надзвичайно важливим сигналом підтримки для України та українців. «Дуже вам дякую, пане Президенте. Це значущий момент підтримки для України», – сказав він. Глава Української держави наголосив, що особисто Джозеф Байден та все американське суспільство із самого початку розв’язаної Росією повномасштабної війни були разом з Україною. «Перший телефонний дзвінок із підтримкою України був із Білого дому. Дякую за ваше лідерство. Дякую також за двопартійну підтримку, за підтримку з боку Конгресу», – зауважив Володимир Зеленський. Президент України зазначив, що говоритиме з Президентом США про ситуацію на фронті, а також про український народ, який переживає сьогодні надзвичайно важкі часи. «Що ми маємо зробити, щоб зупинити війну, щоб мати успіх у цій війні, зробити Україну ще сильнішою, та як перемогти цього року», – розповів він. Зі свого боку Джозеф Байден відзначив важливість своєї присутності сьогодні в Україні, яка демонструє підтримку з боку США незалежності, суверенітету й територіальної цілісності Української держави. «Я думаю, що було б критично важливим не залишити жодного сумніву в тому, що США підтримують Україну в її війні проти жорстокої агресії», – зазначив лідер Сполучених Штатів. Президент США зауважив, що радий знову відвідати Київ. «Багато що змінилося з часу останньої поїздки. Сталися жахливі речі, вторгнення, але водночас українці проявили себе так, як дуже мало народів проявляли себе будь-коли у своєму захисті. І вони допомогли нам осягнути значення демократії», – зазначив Джозеф Байден. Він також переказав вітання від членів Конгресу. За словами Джозефа Байдена, на них справив сильне враження нещодавній виступ Володимира Зеленського у Конгресі. Президент США розповів про намір обговорити, як Сполучені Штати та союзники можуть найефективніше допомогти Україні в боротьбі за свободу та незалежність. Джо Байден анонсував передачу Україні 700 танків та тисяч бронемашин у кооперації із 50 країнами-партнерами. Також президент США підписав новий пакет військової допомоги на 500 млн $. В нього увійшли ракети до системи HIMARS, протитанкові ракетні комплекси JAVELIN, артилерійські боєприпаси, протитанкові системи та системи повітряного спостереження.

Сапери 36-ї Окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського тільки-но повернулись з нічного завдання. Хлопці втомлені, але весело та охоче розповідають про свої бойові будні.«Як то кажуть, сапер двічі в житті робить фатальну помилку і одну ми вже зробили, коли пішли вчитися інженерної справи» - посміхається морпіх Олександр.Ведення інженерної розвідки, обладнання та утримання мінно-вибухових загороджень, проробки проходів в загородженнях - лише мізерна частина діяльності морпіхів інженерно-саперної роти. «Про нашу справу загалом можна сказати, що ми перші перших. Зазвичай, інженерна розвідка є невід’ємною складовою всіх активних бойових дій, тому ми ще до виходу штурмових груп вирушаємо «прощупувати» місцевість» - зазначає «Чєчєн».Після проходження навчання побратими пройшли бойове хрещення на Херсонському напрямку, а наразі підтримують піхоту на Донеччині.Днями розвідка донесла, що на мінах, які заклали хлопці на одному з вопів підірвалися окупанти. В результаті чого наступ ворожої групи був зупинений.

Битва за Бахмут триває. Запеклі бої точаться за місто майже безперервно. Противник постійно намагається прорватися, змінює тактику. То атакує малими штурмовими групами, то задіє для штурму десятки мобілізованих. Іноді посилює обстріли вночі, систематично вражає ракетами тилові міста, тероризує мирне населення, нищить і так майже зруйновану цивільну інфраструктуру. Та українські воїни не налаштовані поступатися ворогу. Часом, окупант здається сильнішим та чисельнішим. Утім, він має одну велику слабкість - грає на чужому полі, воює за чужу землю. І саме це обіцяє загарбнику великий провал.

Брати Ковальови та їхні дружини вирішили провести свої останні дні, живучи без електрики та опалення в зруйнованому війною селі Посад-Покровському в Херсонській області. Серед руїн, зате, кажуть, на своїй землі.

На Рівненщині, неподалік від білоруського кордону, Сили оборони області провели спільні навчання. Задіяні військовослужбовці та силовики відпрацьовували сценарії оборони на випадок можливого наступу противника. Зокрема, оборонці використовували у навчаннях бойову зброю, гранатомети, кулемети та стрілецьку зброю. Фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода.

У місті Часів Яр в Донецькій області волонтери вмовляють цивільних евакуюватися на тлі посилення наступальних дій російської армії. Часів Яр розташований на захід від Бахмута, де точаться важкі бої. У місті переважно залишилися люди похилого віку та ті, хто за ними доглядає.

Російські війська не полишають спроб оточити та захопити Бахмут. Сили оборони України чинять  запеклий опір окупантам.

Жителі Авдіївки на Донеччині намагаються пережити суворі зимові місяці та російські ракетні обстріли, оскільки побоювання щодо нового наступу Москви зростають. Джерело: AFP

Окрема мотопіхотна Маріупольська бригада: "Перші сантиметри скам’янілого мерзлого ґрунту вперемішку з корінням вирубають сокирою. Далі – лом, мотика, лопати. Після другого штику копається трохи легше, кажуть піхотинці. Зігріваєшся сам, стає піддатливою земля. Робота йде серйозна, на совість: копають для себе, то ж все вивірено, як під лінійку, продумана геометрія траншей, розчищені сектори під замасковані вогневі точки. Командир посміхається: ніхто не вірить, що позицію зроблено не екскаватором, а вручну. Каже, до ворога зовсім недалеко, зброя завжди під рукою і бійці весь час прислухаються до виходів з того боку, але робота не припиняється ані на мить. Хай зірвані спини і стерті руки, хай бруд і втома, але у цій посадці дуже скоро постане залізна лінія оборони, ідеально пристосована для бою і навіть не позбавлена певного комфорту: це ж бо роблять наші хлопці – щоб все було капітально і чистенько, як у себе вдома. Власне, це і є наш дім. Кожна посадка, кожне поле, село, місто – все, що зветься Україною, все, що ми захищатимемо до останнього".

Колишній британський дипломат Пітер Форд працював в Україні після здобуття нею незалежності та зробив тут сотні знімків. Тепер він надрукував фотокнигу, гроші від продажу якої підуть на благодійність. Ось якою Форд запам’ятав Україну 90-х. Пітер Форд з 1996 по 1999 рік працював у Міністерстві закордонних справ Великої Британії в Києві. Увесь цей період він знімав життя українців — дещо для себе під час прогулянок, дещо як позаштатний фотограф Associated Press. Зараз Форд на пенсії та живе у Вест-Мідлендсі. Щоб допомогти Україні, він власним коштом надрукував фотокнигу з 300 світлинами свого київського періоду. Кошти від продажу підуть на благодійність. У березні в Києві відбудеться її презентація. Форд розповів Bird in Flight, якою його зустріла Україна 90-х. — Я працював у консульському відділі британського посольства до 1999 року. Потім у Грузії, Анголі та врешті-решт повернувся до Великої Британії. Зараз я на пенсії, але все ще займаюся фотографією. В Україну я більше не приїжджав. У Києві я жив недалеко від заводу «Арсенал»; пам’ятаю, навпроти був відділок міліції. Не можу сказати, що я багато подорожував у той час — побував лише у кількох селах під Києвом, Чорнобилі та у Львові. Як і всюди, тут були молоді люди, які хотіли змін, і старші, які їх боялися. Але в Україні вони ніби органічно співіснували, а не боролися одне з одним. Я побачив терпимість — якої немає, наприклад, у сучасній Росії. У Києві мені нічого було боятися. В Анголі, де я бачив 10-річних дітей з автоматами, було лячно, а в Україні — ні. Страшно було лише у Чорнобилі, куди я потрапив на один день. Не хотілося вірити, що така катастрофа може статися у сучасному світі й українцям про неї брехатимуть. Хочете дізнатися, що таке Росія? Подивіться на Чорнобиль. В Україні я подружився з багатьма фотографами. Я досі спілкуюся з кількома, які живуть у Києві. Один із них — Єфрем Лукацький. Ми кілька разів перетиналися у Києві, потім ще раз у Лондоні і стали добрими приятелями. Він навіть знімав моє весілля. Однак я спілкувався не тільки з колегами. Завдяки знанню російської я часто говорив із таксистами чи продавцями на ринку. Вони були вражені тим, що я їх розумів, і часто ділилися своїми історіями. Питали, що я тут їм, як проводжу час, чи подобається мені країна. Мені згадуються тільки доброзичливі люди. У міграційному відділі, де я працював, я вперше зустрів братів Кличків, які прийшли отримувати документи. Вони вже були зірками. Добре пам’ятаю Ірину Білик. Не можу сказати, що мені чогось бракувало в Україні: я легко пристосовуюся до всього, в тому числі до місцевої кухні. Гадаю, я зміг би жити де завгодно, де можна випити чаю. А от за традиційною українською їжею сумую, особливо за борщем. Грошей мені на все вистачало, врешті-решт це не Гонконг із його високими цінами. Я не великий шанувальник фаст-фуду, але застав і добре запам’ятав відкриття першого «Макдональдса» у Києві: тоді всі столичні багатії прийшли туди. Багато фотографій того періоду здаються мені вдалими, але знімати спорт — це завжди випробування. Тож мої світлини київського «Динамо» у матчах з британськими чи іншими європейськими футбольними командами є моєю гордістю. Їх часто публікували у британських газетах. Чим більше ми, британці, допомагаємо українцям, тим більше дізнаємося про цю країну та її чудових людей. За власні гроші я надрукував 150 примірників книги «Київ: моменти часу» зі своїми українськими фотографіями, купити її можна буде по всьому світу. Прибуток піде у міжнародну організацію Rotary Club в Україні, яка займається доставкою ліків. Книга коштуватиме £28-30. Десь £10 з кожного екземпляра буде спрямовано безпосередньо на гуманітарну допомогу, а решта доходів — на друк другого тиражу. Ці фотографії — справжнє вікно в інший час. Я пам’ятаю дружність і толерантність українців. Сподіваюся, у майбутньому війна цього не змінить.