Трагедія Бабиного Яру: «Сказано ще далеко не все»

Восени 1941 року в порізаному яром урочищі на околиці окупованого нацистами Києва був здійснений один із найтяжчих злочинів XX століття. Розстріл 33 771 єврея протягом двох днів у Бабиному Ярі став одним із перших прикладів масових убивств, до яких вдавалися нацисти в намаганні винищити євреїв.
«Є речі, є трагедії, перед безмірністю яких будь-яке слово безсиле і про які більше скаже мовчання – велике мовчання тисяч людей. Може, і нам годилося б тут обійтися без слів і мовчки думати про одне й те ж. Однак мовчання багато говорить лише там, де все, що можна сказати, вже сказане. Коли ж сказано ще далеко не все, коли ще нічого не сказано – тоді мовчання стає спільником неправди й несвободи. Тому ми говоримо, і мусимо говорити, де можна й де не можна, використовуючи всяку з нагод, які трапляються нам так нечасто», — з виступу письменника Івана Дзюби в Бабиному Ярі 1966 року

Дехто з дітей, що стали жертвами вбивства в Бабиному Ярі. Зліва праворуч: Анна Глінберг, Мальвіна й Поліна Бабат, Вельвеле-Валентин Пінкерт. Одна з тих, хто вижив, пригадувала через десятиліття, що так само розстрілювали й неєвреїв, які йшли попрощатися зі своїми єврейськими сусідами перед «депортацією» й зайшли надто близько до яру.