Трагедія Бабиного Яру: «Сказано ще далеко не все»

Восени 1941 року в порізаному яром урочищі на околиці окупованого нацистами Києва був здійснений один із найтяжчих злочинів XX століття. Розстріл 33 771 єврея протягом двох днів у Бабиному Ярі став одним із перших прикладів масових убивств, до яких вдавалися нацисти в намаганні винищити євреїв.
«Є речі, є трагедії, перед безмірністю яких будь-яке слово безсиле і про які більше скаже мовчання – велике мовчання тисяч людей. Може, і нам годилося б тут обійтися без слів і мовчки думати про одне й те ж. Однак мовчання багато говорить лише там, де все, що можна сказати, вже сказане. Коли ж сказано ще далеко не все, коли ще нічого не сказано – тоді мовчання стає спільником неправди й несвободи. Тому ми говоримо, і мусимо говорити, де можна й де не можна, використовуючи всяку з нагод, які трапляються нам так нечасто», — з виступу письменника Івана Дзюби в Бабиному Ярі 1966 року

Бабин Яр після закінчення Другої світової війни. 1961 року там збудували греблю, щоб заповнити яр напіврідкими відходами сусідньої цегельні, і це спричинило сель, що змив сусідні квартали. За офіційними радянськими даними, внаслідок Куренівської трагедії загинули 146 людей. За сучасними оцінками, загиблих було насправді приблизно півтори чи й дві тисячі. В Києві казали: «Бабин Яр помстився».