Трагедія Бабиного Яру: «Сказано ще далеко не все»

Восени 1941 року в порізаному яром урочищі на околиці окупованого нацистами Києва був здійснений один із найтяжчих злочинів XX століття. Розстріл 33 771 єврея протягом двох днів у Бабиному Ярі став одним із перших прикладів масових убивств, до яких вдавалися нацисти в намаганні винищити євреїв.
«Є речі, є трагедії, перед безмірністю яких будь-яке слово безсиле і про які більше скаже мовчання – велике мовчання тисяч людей. Може, і нам годилося б тут обійтися без слів і мовчки думати про одне й те ж. Однак мовчання багато говорить лише там, де все, що можна сказати, вже сказане. Коли ж сказано ще далеко не все, коли ще нічого не сказано – тоді мовчання стає спільником неправди й несвободи. Тому ми говоримо, і мусимо говорити, де можна й де не можна, використовуючи всяку з нагод, які трапляються нам так нечасто», — з виступу письменника Івана Дзюби в Бабиному Ярі 1966 року

Через більш ніж три десятиліття після війни події Бабиного Яру все ще не мали достатнього офіційного визнання, хоча ще в 1960-х єврейські активісти почали збиратися там без дозволу влади, щоб не втрачати пам’ять про трагедію. 1976 року збудували цей меморіал пам’яті всіх жертв нацистського режиму, що загинули там. Але окремої згадки про євреїв, яких загинуло найбільше, в ньому не було – центральною постаттю став радянський солдат.