Узбецький метрополітен: підземний світ радянської розкоші

За радянських часів, якщо населення міста перевищувало мільйон, місто здобувало право на будівництво метро. Станції підземки, де щодня проходять десятки тисяч пасажирів, здавалися міським архітекторам тим місцем, яке може прикрасити похмурі будні радянських людей.
1977 року столиця Узбекистану Ташкент стала сьомим радянським містом, де побудували метро. Для декорування стін підземки запросили художників і дизайнерів, які мали зобразити на них величні сцени з історії Узбекистану та Радянського Союзу. Деякі станції прикрасили куполоподібними стелями та плиткою з орнаментом, що нагадує узбецькі мечеті доби Шовкового шляху. Інші оздоблені помпезними люстрами та мармуром як зали палаців європейських монархів.
Видавництво путівників Lonely Planet назвало ташкентське метро одним з найгарніших у світі.

Цілком в дусі радянської епохи чимало станцій прославляють працю пролетаріату. Станція «Пахтакор» («Збирач бавовни») прикрашена величезними мозаїками із зображенням бавовника. Радянський уряд бачив Узбекистан нацією з виробництва бавовни. Після перебудови економіки республіки та відводу річок Узбекистан давав понад 70% бавовни в СРСР. Результатом цього стала екологічна катастрофа. Аральське море - колись четверте за величиною озеро світу - почало пересихати. У пустелях, що утворилися на його місці, залишилися іржавіти риболовецькі флоти та портові міста.