НОВИНИ ДНЯ: Москва втратила перевагу на фронті в Україні, але досі не змирилась з цим — аналіз ISW  Кремль заговорив про новий раунд переговорів щодо України: що заявив Пєсков  У Трампа зробили оптимістичну заяву про переговори після поїздок посланців до Москви і Києва  Понад 70 тисяч гривень: кому в будівництві платять найбільше та де бракує працівників  Путін наплів Трампу казок про фронт в Україні: в ISW пояснили намір диктатора  Зустріч Зеленського і Трампа попередньо погоджена: в МЗС заявили про нові мирні ідеї  Місяць у Діві напередодні молодика: 3 знаки зодіаку з 9 вересня зіткнуться з правдою, яка все змінитьвсі новини дня
Фото і Відео
Фоторепортажі
23.09.2020   Україна   birdinflight.com

Обличчя пам’яті: Портрети родин солдатів, які загинули на Донбасі

Війна на Донбасі триває вже сьомий рік. За цей час у зоні бойових дій загинули щонайменше 4 305 солдатів і добровольців. Їх іменами називають вулиці та школи, на їх честь влаштовують забіги, відкривають меморіали та алеї пам’яті. Днем пам’яті захисників України стало 29 серпня. Ігор Єфімов створив проєкт «Обличчя пам’яті» про тих, хто залишився після, про рідних і близьких солдатів, які загинули на війні.
Ігор Єфімов, фотограф, живе в Черкасах. Автор персональних і колективних виставок в Україні, Білорусі, Молдові, Росії, Узбекистані, Хорватії, Польщі, Естонії, Німеччині, Франції, Австрії, Бельгії. Співпрацював з ОБСЄ, результатом чого стала персональна виставка у Хофбурзі (Відень, Австрія). Переможець фестивалю вуличної фотографії Eastreet (Люблін, Польща). Лауреат премії «Прометей» Національної спілки журналістів України.
— Ці проєкт і виставка присвячені родинам, які втратили своїх рідних чоловіків на війні. На знімках їхні дружини, батьки, діти. Усі вони сфотографовані у військовому кітелі. Він один для всіх як символ загальної для країни втрати, адже трагедія торкнулася і родичів, і друзів, і сусідів; це травма, яка об’єднує весь український народ. Військовий мундир також служить нагадуванням, що війна все ще триває. Разом з тим мені хотілося залишити місце надії та світлим спогадам, тому що життя все-таки продовжується. На кількох фотографіях присутні квіти, які в мистецтві уособлюють прекрасне, але водночас скороминуще життя. Зрізані квіти — як метафора перерваних життів, які дали нам можливість насолоджуватися світом і красою.
Розмірковуючи про задум проєкту, я вирішив, що варто якось об’єднати всіх героїв зйомки, символічно поставити їх в рівне становище. Але так, щоб глядачі не відразу звернули увагу на кітель: головний акцент був зроблений на людину. Я вибирав з однотонних кітелів, непомітних, так і зупинився на парадній формі Збройних сил України. Пізніше з’ясувалося, що дістати такий кітель по-справжньому важко. Той, що на фото, я позичив у військкоматі.
Пошуком героїв займалася волонтерська організація «Об’єднання жінок і матерів бійців — учасників АТО», за що їй велика подяка. Багато прізвищ я чув раніше, на честь воїнів уже названі вулиці в Черкасах, їх дійсно пам’ятають. Декого із загиблих знав особисто. Коли приходили героїні зйомки, часто я не відразу розумів, чия це родичка. Тільки з часом, у ході бесіди здогадувався, чия це мама, дружина, дочка. Усього відзняв близько тридцяти осіб.
Я завжди цікавився і займався документальною фотографією. Торік у мене з’явилася студія, і я почав знімати людей у ній. У якийсь момент мені захотілося об’єднати студійну роботу з документальною фотографією, і мені здається, що проєкт вийшов на стику жанрів.
Психологічно це була важка зйомка. Не хочеться порівнювати емоційну тяжкість, але мені і раніше доводилося робити складні в цьому плані проєкти. Це корисний струс і перевірка на людяність — вони допомагають переглянути пріоритети. У цій зйомці були і сльози, і щемливі історії. Іноді доводилося припиняти процес. Але всі учасники проєкту розуміли мету виставки, приуроченої до Дня пам’яті. Усі, хто прийшов на зйомку, хочуть, щоб їхніх рідних пам’ятали, щоб їх смерть не була марною. Тому вони і погодилися брати участь, ми всі разом були на одному боці.

На фото: мати Світлана Миколаївна та сестра Валентина. Терещенко Андрій Сергійович. 23.06.1991—02.12.2014. Водій-механік 90-ї окремої аеромобільної бригади. Захисник Донецького аеропорту. Загинув від кулі снайпера

Фоторепортажі

всі Фоторепортажі
Популярные теги
Шахтер, Александр Зубко, митинги, музыка, солдат, акции, церковь, Киев, выставки, Бахмут, стихийные бедствия, Росія, терроризм, уикенд, автомобили, история, корабли, США, полиция, фестивали, обстрелы, Киевщина, живопись, туризм, ДСНС, Порошенко, передовая, дизайн, город, зима, путешествия, фотоподборки, животные, Динамо, Париж, политика, пляжи, военная техника, люди, культура, Велика Британія, архитектура, медицина, искусство, оккупация, фотоконкурсы, война, Київ, женщины, ВСУ, Россия, Одесса, Львів, #Євромайдан, Донбасс, пандемия, праздники, традиции, фотография, Сергей Смоленцев, футбол, природа, Україна, общество, Нацгвардия, протесты, юмор, соревнования, суд, учения, Зеленский, авиация, дети, джаз, Війна, пожары, выборы, Верховная Рада, Майдан, пейзажи, самолеты, мир, ЗСУ, Китай, НАТО, ВМС, технологии, Дмитрий Дятлов, мода, марш, столкновения, Новый Год, сборная Украины, Путин, портрет, спорт, фотопроект, карантин, Польша, коронавирус