Після того, як російська армія зайшла в найбільше місто тоді ще контрольованої Києвом території Луганщини – Сєвєродонецьк, оборона української армії змістилася і розтягнулася на околицях міста Бахмуту. Це чи не ключова точка для російських сил, адже місто є сполучником кількох напрямків Лисичанськ-Горлівка-Костянтинівка-Краматорськ. Цю ділянку обороняють різні роди військ. Водночас ситуація залишається вкрай складною, а ще переважаюча кількість артилерії сиплеться як на голови мирному населенню, так і військам, які окопалися у полях. Як виглядає оборона - дивіться у фоторепортажі Радіо Свобода.

Боротися до перемоги українські льотчики не втомилися! Хай би як ворог не намагався залякати авіанальотами і ракетними ударами - ми не здамося. На суші, в морі, у повітрі – ми боронимо свою Батьківщину і обов’язково переможемо. Рашисти намагаються оглушити ракетними ударами і обстрілами – у відповідь ми битимемо ще потужніше! Слава Україні!

Під час просування наших військ на захоплену рашистами територію, робота саперів – першочергова. Групи розмінування працюють у безпосередній близькості до противника й часто під обстрілами. Діяльність саперів у районах бойових дій потребує неймовірної концентрації, якісної підготовки та сталевої витримки, тому наші захисники регулярно відточують свої навички. Безмежна вдячність нашим інженерно-саперним підрозділам, які не втомилися захищати Україну.

Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний висловив подяку Польщі та Чехії за передані українським захисникам танки. "Допомога братніх Польщі та Чехії для нас безцінна. Завдяки вашим танкам ми боремося з нашим спільним багатовіковим ворогом. Ми воюємо за Україну, за Чехію, за Польщу. За кожен метр нашої слов'янської землі. Ми вдячні народам Польщі та Чехії за допомогу та підтримку нашого війська та людей, які знайшли прихисток у ваших країнах від російських бомб та ракет. Разом ми вистоїмо. Ваші танки - це допомога від справжніх братів!", – наголосив Залужний.

Нашивки на рукавах військових можуть розповісти про них набагато більше, ніж просто вказати на приналежність до певного полку чи батальйону. Зібрали нетривіальні шеврони української армії та пояснюємо, звідки на них взялися і що означають галки, морські коники та дракони. Нашивки на формі військових — шеврони й нарукавні знаки — часто плутають. ЗСУ розробляє і затверджує нарукавний знак у формі щита: він головний та офіційний. Шеврон — це вже додаток, тобто також нашивка (з двох смужок V-подібної форми), яка містить уточнюючу інформацію про певні категорії військовослужбовців. Так, у ЗС України шеврони є лише в сержантського складу, і носять їх на погонах. За їхньою кількістю розпізнають звання — молодший сержант, сержант та старший сержант. Але назва «шеврон» більше прижилася, тож її часто використовують для позначення будь-якої нашивки. Військові нарукавні знаки з’явилися лише у XIX столітті. До цього військову частину впізнавали за кольором форми, яка була досить яскравою — червоною, синьою, зеленою. Але озброєння розвивалося, і згодом поцілити у солдата можна було вже з більшої відстані, тому форму почали робити захисного кольору (хакі). Тож одна з основних функцій нашивок — відрізнити своїх від чужих на відстані. Через це в нарукавному знаку використовують не більше чотирьох кольорів та не більше чотирьох знаків чи символів — щоб не складно було роздивитися нашивку неозброєним оком. Інформація на такому знаку вказує на приналежність до певного формування (підрозділу, військової частини, з’єднання) і розповідає про його призначення та особливості діяльності (сухопутні війська, повітряні сили, морська піхота). Плутанина з термінами «шеврон» та «нарукавний знак» почалася після революції 1917 року. Біла гвардія для ідентифікації різних угруповань своєї армії використовувала саме шеврони у класичному розумінні — косі нашивки різних кольорів, і це були її єдині розпізнавальні знаки. Згодом, коли армія почала застосовувати для розрізнення вже нарукавні знаки, їх теж за звичкою продовжили називати шевронами. Після проголошення незалежності українська армія відмовилася від радянських нарукавних знаків і стала створювати власні. Нові емблеми мали бути ближчими до європейських зразків, але чітких вказівок, що та як зображати, не існувало аж до 2018-го. І лише останні роки при розробці емблем українські військові керуються офіційними «Методичними рекомендаціями щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у ЗСУ». Методичка забороняє зображати на військових нашивках ікони або інші релігійні символи. Не дозволяється також поєднувати в одній композиції зразки озброєння і військової техніки різних історичних періодів — як «джавелін» із шаблею, наприклад. Не затвердять портрет відомого діяча і не дозволять написати його ім’я, навіть якщо на честь нього названо підрозділ. На нарукавних знаках у принципі не рекомендують розміщувати написи — краще окремою нашивкою. Емблеми розробляють у двох варіантах: у захисних кольорах до польового однострою та повноколірний для всіх інших випадків. Але крім офіційних нарукавних знаків існують неофіційні, які за звичкою теж називають шевронами, або moral patches. Ці неформальні нашивки свідчать у першу чергу про почуття гумору їхніх власників. Військові можуть носити такі патчі лише в польових умовах, а в місцях постійної дислокації, тобто на території військових частин, вони заборонені. Розповідаємо детальніше про деякі як офіційні нарукавні знаки, так і патчі для своїх.

Один из районов Одесской области. На берегу установлены мишени, в качестве укрытий — автомобильные покрышки. Неподалеку ржавеет остов сожженной иномарки. Мы на одном из полигонов, где тренируются военнослужащие 126-й отдельной бригады территориальной обороны Вооруженных сил Украины. Сегодня здесь отрабатывают свои тактические навыки штурмовые группы. Вчерашние менеджеры, повара, портовые работники и журналисты оттачивают мастерство владения стрелковым оружием и улучшают боевое слаживание — так это действо называют военные. Людей абсолютно разных профессий объединяет одно желание — защищать родную землю от вторжения оккупанта. «Наша бригада была сформирована в первые дни полномасштабной войны, — рассказывает представитель службы по связям с общественностью 126-й бригады ТрО с позывным Монах. — Это в большей степени гражданские люди, которые приняли решение защищать страну, очень мотивированные военнослужащие. Наша бригада уже выполняет боевые задачи на фронте, и подготовка всех структурных подразделений проходит, как говорится, 24 на 7. Сегодня мы отрабатываем штурмовые действия с применением стрелкового оружия и гранат». Военнослужащие движутся по импровизированной полосе препятствий, прикрывая друг друга, не дают условному противнику высунуть нос, поражая цели плотным и точным огнем. Старшие побратимы делятся навыками и боевым опытом, сопровождая подразделения по полигону. Чуть поодаль тренируются снайперы. По словам военнослужащего с позывным Аскор, довольно сильный ветер, дующий на полигоне, только на руку метким стрелкам. «Погода для тренировки отличная, — говорит боец и демонстрирует свое оружие, слегка модернизированную снайперскую винтовку Драгунова: так называемые затыльники и щечка на прикладе регулируются под стрелка любой комплекции. — Чем больше ветер, тем лучше мы учимся работать с ним. Мы меняем позиции, сектора, чтобы получить навык работать с разных направлений. Сейчас мы набиваем руки и глаз на этой системе. Это хорошая винтовка, и у врага такая же система. Начинать учиться надо от простого к сложному, позже перейдем на современные иностранные аналоги». Кроме сухих щелчков стрелкового оружия, на полигоне раздаются взрывы. Бойцы штурмового подразделения учатся уничтожать противника гранатами из окопа. Из оврага, где расположена условная цель для метания гранат, поднимаются клубы черного дыма и даже вылетают небольшие осколки. «Я успел послужить еще в советской армии, — делится бывший портовый работник с позывным Дед. В первые дни полномасштабной войны мужчина записался сначала в добровольческий отряд помощи полиции, а потом в свежесозданную 126-ю бригаду ТрО. – Я не думал, что мне придется защищать страну, и готовился встретить старость с внуками, но после 24 февраля понял, что должен сделать все возможное, чтобы остановить оккупантов. У нас очень хороший коллектив и командиры, которые учат, как выживать на поле боя и наносить противнику максимальный урон. А это самое главное». Среди военнослужащих 126-й бригады теробороны есть уже первые орденоносцы. Бойца с позывным Кир наградили орденом «За мужество» III степени. Воин получил ранение, но не оставил поле боя и личным примером вдохновил товарищей по оружию. Он передал координаты вражеской БМП, которая обстреливала украинское подразделение, и техника оккупантов была уничтожена. Сейчас герой выздоравливает, после чего готов вернуться к выполнению боевых задач. Фото — Александр Гиманов

«Пекельні бої у Сєвєродонецьку та селах-сателітах, масовані обстріли Лисичанська, ворожі спроби оточення «дороги життя»Ворог намагається встановити повний контроль над Сєвєродонецьком, та здійснює спроби блокувати підрозділи Сил оборони в районах Борівського та Воронового, бойові дії тривають.Ворожу спробу розвідки боєм у напрямках Метьолкіне – Воронове та Метьолкіне – Сиротине українські воїни грамотно відбили. Противник відійшов.Окупанти закріплюються в Устинівці, ведуть наступ у напрямку Білої Гори, мають частковий успіх, бойові дії там теж тривають.орки намагаються зробити оточення вздовж траси «Лисичанськ-Бахмут», успіху не мають.На напрямку Тошківка – Підлісне ворог оволодів Підлісним та Мирною Долиною, закріплюється на зайнятих рубежах. Також, має частковий успіх в районі Гірського.рашисти притримуються «повзучої тактики», та продовжуть розстрілювати Луганщину з артилерії та авіації. Обстріли Сєвєродонецька щодня по одних і тих сами точках: орки б‘ють по «Азоту» та зруйнованим мостам. Лисичанськ постійно потерпає від ворожого вогню, маємо трьох поранених цивільних та  декілька поліцейських. Масовані обстріли значно зруйнували інфраструктуру та житловий масив. Умисно випущені ворожі ракети по будівлям силових структур міста - поліції, прокуратурі, СБУ. Масштабні руйнування в Гірській громаді - пошкоджено понад 20 житлових будинків», - голова Луганської ОВА Сергій Гайдай.

Українські позиції під Авдіївкою обстрілюють із гаубиць, ракетних установок та танків. Як бійці ЗСУ утримують фронт на Донбасі: фотограф Reuters був із українськими військовими 18 червня під Авдіївкою, де зробив ці фотографії. Авдіївка, розташована за 6 км на північ від Донецька. Місто довгий час було серйозною перешкодою для воєнних цілей Москви, перекривало шлях російських військ для просування вперед і отримання контролю на сході України. До початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого в Авдіївці проживали 20 000 людей. Як для військовослужбовців ЗСУ в окопах так і для жителів Авдіївки, життя – небезпечна щоденна боротьба. У місті залишається близько 3000 цивільних. 20 червня генеральний штаб ЗСУ повідомив, що Росія посилила авіаудари та розмістила біля кордону ЗРК С-300. Оскільки втрати ЗСУ зростають, Київ просить країни Заходу надати більше важкого озброєння, щоб дати українським військам шанс протистояти російській агресії. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив 19 червня, що війна в Україні може тривати «роками» і що Альянс повинен підтримувати Київ як у військовій, так і в будь-якій іншій формі, «навіть якщо витрати будуть значними». Президент Володимир Зеленський передбачає ескалацію атак Росії з метою захоплення території на сході України. Про це він сказав напередодні зустрічі лідерів Євросоюзу 23-24 червня, на якій вирішуватиметься, чи підтримають країни-члени ЄС прискорену заявку Києва на вступ до ЄС.

Українські військові продовжують утримувати лінію оборони на одній із ділянок фронту на Донеччині. Танкісти ЗСУ щоденно прикривають піхотинців, яких атакує російська армія, а також виконують інші бойові завдання.

Поки українські військові борються за контроль над ключовим містом на сході України – Сєвєродонецьком, російські сили продовжують обстріли в цьому регіоні. Так, у Дружківці, що на півночі Донецької області, минулими вихідними загинула щонайменше одна людина. Жителі міста Дружківка, що на захід від Сєвєродонецька, 5 червня прокинулися від звуку вибухів та розбитого скла. Багато житлових будинків зруйновано. Одна людина загинула. Ще однією гарячою точкою на Донбасі зараз є місто Бахмут: російські війська просунулися вглиб раніше контрольованих Києвом територій в районі Світлодарської дуги і наблизилися до міста. Українські війська відбивають атаки російських сил та намагаються встановити контроль на панівних висотах для подальшого контролю та можливих маневрів.