«Я вже дивився на себе зверху»: як ізюмські медики рятували людей в окупації

Від початку бойових дій з Ізюма виїхала більшість лікарів. На все місто, яке опинилося в окупації, лишилися два десятки медиків Ізюмського відділення екстреної медичної допомоги, які наважилися працювати під дулом російського автомата. «Що більше було прильотів, то більше було обстрілів, то більше, звичайно, хотілося піти. Але коли ти між прильотами приходив до хворого чи пораненого й розумів, що тільки від тебе це залежить, усе це кудись дівалося… Десь є вистріли, десь є крики, значить хтось поранений, треба рятувати», — розповідає старший фельдшер Сергій Боцман, який зібрав довкола себе команду швидкої. У березні, коли місто перебувало під сильними обстрілами, а дороги були встелені уламками, швидка не могла проїхати й медики ходили пішки, спускалися до підвалів і запитували, кому потрібна допомога. Поступово радіус допомоги збільшували, бігаючи містом з каталками і збираючи поранених із найвіддаленіших куточків Ізюма. Пізніше вони змогли відремонтувати пошкоджені через обстріли машини і перевозити хворих та поранених до імпровізованої операційної, яку організували в підвалі лікарні. Це історія про ізюмських медиків, які протягом восьми місяців окупації продовжували рятувати цивільних, відмовляючись зняти шеврони з українським гербом.