Дервіш і смерть: благословенні часи, коли люди не цікавляться політикою

Ще кілька років тому всі нарікали, що українці надзвичайно аполітичні. Здається, пік цієї критики припав на роки, які сьогодні можна назвати золотими – 2005, 2006, 2007. Мабуть, таки є частка правди в тому, що найкраще живуть країни, з яких найменше новин. Ось, наприклад, які останні новини з Данії ви чули? А тепер гляньте рейтинг найзаможніших країн – і легко знайдете там цю державу.

У югославського письменника Меші Селімовича є блискучий роман «Дервіш і смерть». Крім того, що це література найвищої якості, це ще й текст, що пояснює нам природу влади, згубну суть політики. Як відомо, дервіш - це мусульманський чернець, але точнішим було б визначення «мудрець». Весь час він має проводити в молитвах, роздумах, переважно мовчати, але інколи обов’язково провадити мудрі бесіди – пізнавати ближнього. Дервішам забороняли володіти майном, це був досить аскетичний і в цьому сенсі елітний духовний орден. Щоб досягнути просвітлення чи прозріння, дервіші часто катували себе голодом, важкою фізичною працею чи мовчанням; інколи, ніде правда діти, зв’язок із вищими сферами шукали й за допомогою легких наркотиків. Але це байдуже, головне – вони були символами мудрості, гармонії й філософського щастя.

У назві роману Селімовича закодовано певну вбивчу протилежність, яка й розкручує сюжетну лінію розповіді. «Дервіш і смерть», тобто дервіша вбиває щось протилежне до його визначення й призначення. Що може бути протилежним? Марнота марнот і ловлення вітру, коли людина надзвичайно пристрасно переймається буденними проблемами, забуваючи про вічне; дурість, яку й коментувати не треба; відсутність бажання почути й зрозуміти ближнього, самоізоляція; майно, яке бере тебе в полон – ти мусиш його принаймні зберегти, а хочеться ще й прибільшити. Словом, протилежністю дервіша є політика. Це вона його вбиває. На початку тексту ми знайомимося з прекрасною, духовно багатою й щасливою людиною, але потім її затягує вир політичних подій – і вибратися з нього несила, дервіш тоне, самознищується. Це хороший урок для всіх нас.

Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

Бо насправді люди не мають бути аж занадто політизовані. Якщо хтось цікавиться політикою чи й сам хоче бути політиком – гаразд, але цілий народ не повинен жити політичними справами на щодень. Ми зробили свою справу – вийшли на революцію, змінили владу, вибрали Президента, тепер оберемо новий парламент – і хай працюють. А нам – як у Тичини – а нам своє робить. Громадські активісти, політики, контролюючі й правоохоронні органи хай стежать за новою владою, не дають їй робити помилок. А всі інші мають якісно виконувати свою роботу – у цьому полягає секрет успішної держави. Вчитель учить дітей, лікар лікує, сторож охороняє, а політик і держслужбовець – займається політикою і державним управлінням.

Пишу про це зараз, у день виборів. Громадянський обов’язок виконали, проголосували, тепер можна зайнятися і важливішими, мудрішими справами. Наприклад, звернути увагу, що закінчується осінь, за кілька днів почне масово опадати листя й випаде перший сніг. Варто зібрати родину, погуляти лісом, піти на концерт, приготувати кулінарний шедевр, на який ніколи не вистачає часу. Бути дервішем, жити мудро. Заспокоїти нерви, виплисти з виру політичних новин, бо все це – лише псевдожиття. Зрештою, можна взяти й прочитати роман Меші Селімовича «Дервіш і смерть» ‒ у ньому точно більше мудрості і навіть розумних порад для України, ніж у будь-якому політичному ток-шоу.