Колонки
Андрiй Любка
21.06.2015 3166

Несподіванка для Путіна: київська влада виявилася більш «сепаратистською», ніж сам Донбас

Понад рік минув з часу проголошення і фактичної сепаратизації ДНР і ЛНР. Ретроспективний аналіз дозволяє стверджувати, що влада в Києві говорить одне, а чинить інше: на словах популяризується ідея повернення Донбасу, насправді ж Україна послідовно відрізає від себе проросійсько-терористичні регіони. Послуговуючись хірургічними термінами, триває ампутація загрозливої для всього організму частини, вирізання пухлини. Й Україна завдяки цьому стає сильнішою.

Помиляються ті, що називають піклування про державу обов’язком влади. Перш за все, скрізь і всюди, влада завжди дбає про саму себе, про збереження влади, власних позицій, свою безпеку. Шляхетною й патріотичною ми називаємо владу, що поза цими своїми первісними турботами не забуває й про державні інтереси. Одна з цілої низки помилок Путіна полягала якраз у цьому: стратегія Кремля передбачала, що Україна за всяку ціну домагатиметься повернення Донбасу під свій контроль, а виявилося, що нова українська влада передусім піклується про збереження своєї влади. На щастя, інтерес нових київських владоможців збігся у цій ситуації з інтересом цілої держави.

Потрапивши в свої крісла після революції Євромайдану й анексії Криму, Порошенко, Яценюк та іже з ними чітко зрозуміли, що будь-які кардинальні зміни стануть підставою для зміни влади в Україні. Уявімо на хвильку, що Донбас повертається в Україну. Попри загальний колапс, який би ця подія викликала, одним із наслідків була б потреба виборів – аякже, бо ж попередні парламентські й президентські вибори відбулися без участі цих територій, що робить їх (вибори) у новій ситуації не цілком легітимними. Іншими словами кажучи, влада розповсюджується тільки на ті райони, де вибори відбулися, а якщо Єнакієво не брало участі у волевиявленні, то має певні підстави Порошенка президентом не вважати.

«Народний фронт» Яценюка не виграв би й чергових парламентських виборів, не кажучи вже про позачергові, на яких голосував би і Донбас. Чи був би шанс у новій Верховній Раді сформувати проєвропейську коаліцію, якби голосували й мільйони виборців Донбасу? Це питання зовсім не риторичне, бо відповідь на нього очевидна: ні. А значить, і Яценюк ніколи б уже не став Прем’єр-міністром. Подібна ситуація і в Петра Порошенка, який будь-яких радикальних змін уникає, намагаючись стабілізувати свою позицію. Приклад сусідньої Польщі, де ще два місяці тому чинний тоді Президент Коморовський мав найбільший рейтинг, а вже через місяць поступився колишньому аутсайдеру, показав, що зайвий раз краще не ризикувати.

liubka

Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008).  Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

Ось і виходить, що в телезверненнях Яценюк обіцяє через рік повернути Крим, Порошенко називає Донбас навіки українською територією, а насправді обоє поволі, але послідовно, обривають усі зв’язки України з сепаратистськими республіками. Відмова платити пенсії, запровадження більш жорстких правил отримання перепусток, будування «стіни», продуктова блокада, формування через ЗМІ «образу ворога», ‒ усе це в сумі метафорично можна назвати перерізуванням пуповини, що сполучала Україну й Донбас. Схожі процеси відбуваються і в самих ДНР-ЛНР: з кожним днем тамтешнє населення все більше ненавидить Україну, споживає російську пропаганду і у всіх своїх бідах звинувачує Київ.

Тому процес сепаратизації ДНР-ЛНР чітко показує двосторонній рух у протилежні боки: не лише Донбас віддаляється від Києва, а й Київ усіма способами намагається позбутися цього «головного болю», джерела економічних проблем і фактору небезпеки для зовнішньополітичного курсу держави. Тому-то лідери ДНР і ЛНР нещодавно виступали із черговою пропозицією внесення змін у Конституцію України, але українська влада з цього лише покепкувала. Хоч ніхто з перших ешелонів українського політикуму й не каже вголос про те, що прийнято рішення поволі «відпускати» Донбас, а пряміше кажучи – позбуватися його, насправді це так. Парадокс же полягає в тому, що Путін насправді не хотів і не зацікавлений у збільшенні незалежності ДНР і ЛНР, а вони з дня в день стають все більш далекими від України, а значить – незалежними. Дякуючи і російським військам, і блокадній стратегії київської влади. Не знаю, як це для терористичних республік і Кремля, але для України – точно на краще.

Оценка материала:

4.20 / 5
Несподіванка для Путіна: київська влада виявилася більш «сепаратистською», ніж сам Донбас 4.20 5 5
21.06.2015 3166
comments powered by Disqus
Еще колонки: Андрiй Любка
  • Прощання з літом: Зима буде довгою Прощання з літом: Зима буде довгою

    Після того випадку в готелі ще довго панував переполох. Манекенного типу рецепціоністки хоч і намагалися створити хорошу міну при поганій грі, усміхалися й робили вигляд, буцімто нічого не сталося, але ВСІ про це вже знали. Знали старші пані, літні німкені, які у своїх величезних капелюхах походжали терасами – тепер вони не дивилися навколо, а лише собі під ноги.

  • Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві

      Колись їхня історія може увійти до підручників з політології, політичного піару і словника літературознвчих термінів (стаття про трагікомедію). Справді, треба мати неабиякий талант і здібності, щоб так швидко вбити себе і свої перспективи. Раніше здавалося, що найбездарнішим політичним проектом в історії України є "Наша Україна" Ющенка. Тепер місце на п'єдесталі політичної премії Дарвіна впевнено здобувають "Правий сектор" і липкорукі "гасконці" Коломойського.

  • Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла

    20 років тому, посеред спекотного липня 1995-го, відбувся найбільший злочин після закінчення Другої світової війни – етнічна чистка в боснійському місті Сребрениця. За різними підрахунками, військові і парамілітарні підрозділи Республіки Сербської тоді вбили 8 000 боснійських чоловіків (мусульман), тобто все чоловіче населення міста у віці від 12 до 70 років.

  • Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження

    Їй-Богу, за 27 років життя я встиг утнути чимало дурниць, взяти найактивнішу участь у багатьох ідіотських ініціативах, палко підтримувати абсурдні ідеї, але одного разу трапилася зі мною подія, від спогадів про яку стає моторошно. Безалкогольний День народження. Погодьтеся, навіть звучить так, ніби йдеться про якесь жахливе знущання над людиною. Зрештою, так і було.

  • "Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом "Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом

    Мої геополітичні погляди сформувалися протягом 13 хвилин. Сталося це жовтневого вечора 1999 року під час футбольного матчу Україна-Росія. Це був останній вечір дитинства й перший вечір юності; маркером порогу стало те, що тоді я востаннє в житті плакав перед телевізором. А все через те, що збірна Україна програвала Росії 1:0. Більшої катастрофи годі було й уявити.