Путін втрачає вплив: як кремлівський диктатор намагається підкупити так званих “воєнкорів”

Зустріч кремлівського диктатора з “воєнкорами” минулого тижня дала зрозуміти, що Путін майже нічого не знає про деталі війни, розгорнутої ним самим і що йому складно просувати свою версію того, що відбувається. А головне — вкотре стало зрозуміло, що диктатор втрачає свій вплив.

Пропонуємо вам адаптацію матеріалу CNN з авторськими коментарями ТСН.ua.

У світі є така тенденція — політичні лідери адаптуються до все більш фрагментованого медіапростору. Вони частіше публікують твіти, ніж пишуть пресрелізи, і намагаються здобути підтримку впливових в Мережі осіб так само старанно, як і головних редакторів газет.

Але Росії це не стосується. В цій відокремленій від усього світу країні існує особлива проблема: росіяни давно звикли до того, що держава їм бреше. Кремль без кінця робить “вкиди” про загибель українських генералів для підняття бойового духу своїх вояків — як не про загибель Валерія Залужного, так про кому Кирила Буданова.

В РФ брешуть не тільки про Бахмут і про свої фальшиві досягнення. Рука російської пропаганди, зокрема рука тої самої Скабєєвої, сягає й “голоду у Великій Британії” і того, що “британці їстимуть білок”, а жителям Франції не вистачає грошей на особисту гігієну і тому від них погано пахне.

А от пропагандист Соловйов заявив, що українці керують Байденом.

Росіяни сформували вроджене цинічне ставлення та звичку шукати альтернативні думки.

Під час радянської війни в Афганістані у період 1979-1989 років, наприклад, провідну роль у пропаганді відігравав “телефонний ланцюг”. Мати одного російського солдата розповіла, як колишні владні структури повідомили їй тоді, що її син загинув в результаті нещасного випадку під час навчання. Врешті-решт, бабуся одного з його товаришів зі складу повідомила їй, що насправді він загинув, коли його вантажівка потрапила на міну на небезпечній Салангській автостраді.

Це, мабуть, основне, що варто знати про кремлівську пропаганду. Бо з тих часів у Росії, за традицією, нічого не змінилось.

Жителі країни закритого типу все, які хочуть отримати новини про війну, звертаються до свого Інтернету. Чому “свого”? Бо про об’єктивність і достовірність в російському інфопросторі ніколи не чули.

Боротьба з інакомисленням там вийшла на новий рівень ще в лютому цього року. Роскомнагляд запустив систему стеження під назвою “Окулус”. Вона вже аналізує фото і відеоконтент. Програма обробляє 200 тисяч зображень на добу. Основне їхнє завдання — знаходити тих, хто ображає російську владу, і виявляти заклики до екстремізму.

Зачистка інтернет-простору в Росії відбувалася і раніше, але в ручному режимі. Це робили оператори Роскомнагляду.

Тотальне стеження користувачі російських соцмереж не схвалюють, але приймають як даність.

Система також може блокувати сумнівні сайти, а дані про користувачів, які поширюють таку інформацію, вивчатимуть співробітники Роскомнагляду, а потім подаватимуть на них до суду.

До речі, все це не так віддалено нагадує національну комп'ютерну мережу на території Північної Кореї — Кванмйон. Вона містить, окрім матеріалів комуністично-пропагандистського змісту, також нейтральні в ідеологічному відношенні матеріали (технічні, природничо-наукові тексти, сайти спілкування, вищих навчальних закладів тощо).

Багато росіян воліють про війну нічого не знати — як через те, що це пригнічує, так і через те, що вони не хочуть ставити перед собою складний моральний вибір. Хоча знову ж таки, про доказову базу з приводу існування моралі в Росії теж мало відомо.

Більшість росіян зайняли позицію “пасивних співучасників”, при тому, що є й “активні”. Підтвердженням цих слів може слугувати безліч фактів, однак досить лише того, що вони не погоджуються з тим, що український народ страждає від вторгнення Кремля, не сприймають його дії як геноцид і свято вірять в денацифікацію.

Навіть до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну майже половина росіян отримувала новини з соціальних мереж. Цей відсоток зріс після початку війни. Водночас кількість глядачів зомбі-ТБ зменшилась.

За березень і квітень 2022 року частка росіян, які вважають телебачення найнадійнішим джерелом інформації, знизилася. Водночас зросла довіра до Telegram-каналів та соцмереж. Про це свідчить дослідження міжнародної рекламної групи GroupM.

Згідно з опитуванням, рівень довіри до телебачення знизився: якщо 17 березня 33% респондентів називали саме телебачення джерелом інформації, якому вони довіряють більше за інших, то 27 квітня так вважали вже лише 23% опитаних.

При цьому в цілому зросла довіра до соцмереж, блогів і Telegram-каналів: частка тих, хто обирає це джерело інформації, збільшилася з 19% до 23%.

Неформальна онлайн-група так званих “воєнкорів” виявилася важливою силою у формуванні розуміння (такого собі) війни серед населення РФ. До цих “воєнкорів” звертаються і західні ЗМІ, щоб отримати хоч якесь уявлення про їхні погляди.

Таким чином, вони стали потужними не тільки в формуванні внутрішнього наративу, але й в інформаційній війні Кремля загалом.

Чи був до цього готовий Путін? Певно, що ні. Тому він швиденько організував посиденьки, власноруч підібрав як офіційних “воєнкорів”, так і блогерів , притягнув свій важкий стілець і почав до них тулитися, наче так і треба.

На цьому шабаші були відсутні прихильники ватажка “вагнерівців” Євгена Пригожина, так звані “ура-патріоти”, як-от Ігор “Стрєлков” Гіркін — націоналісти, які підтримали вторгнення, але стали різко критикувати незграбний і дилетантський спосіб, яким, на їхню думку, ведеться ця війна.

Замість цього, присутні були “воєнні блогери”, які все ще залежать від благовоління влади, щоб мати доступ до фронту, або сподіваються перетворити свій неофіційний статус у офіційні посади.

Під час зустрічі Путін намагався переконати “воєнкорів”, що Україну створив Лєнін. Також він впевнено переконував, що невдячні українці “скинули його з п'єдесталу, а на це місце поставили Бандеру”.

Із шизофренічних заяв діда варто згадати ще таке:

-“Росія, на відміну від України — правова держава”

-“Ми, на відміну від влади України, не можемо діяти терористичними методами”

-“Цілі “СВО” змінюються, але змінювати ми їх не будемо”.

Можна було розраховувати на те, що всі будуть дотримуватися запланованого сценарію і не збентежуватимуть президента, але розмова все одно вийшла незручною.

Спроби пенсіонера-Путіна наблизитися до “воєнкорів” були не просто невдалими, а показали, що це вони потрібні йому, а не навпаки.

Звідси і нервозність та незахищеність диктатора. Можна було помітити і страх, який підтверджують слова Путіна про те, що “кордони “спецоперації” не є визначеними й залежать від контрнаступу ЗСУ”. Але він боїться не лише українського контрнаступу, а й потенційної втрати Кубані та Бєлгородщини, де триває операція зі “звільнення”. І це все попри те, що Україна не раз заявляла, що не претендує на ці землі.

Як часто під час зустрічі з’являлося розуміння, що Путін не знає деталей війни, яку він так сумнозвісно намагається контролювати, а часом намагається дистанціюватися від неї. Він в агонії заявив, що “втрати Росії в 10 разів менші, ніж у ЗСУ”.

Сюди ж можна віднести і маячню про те, що ЗСУ цілеспрямовано били багато разів Хаймарсами по Каховській ГЕС. Далі пряма мова: “На жаль… Скажу дивну річ, але тим не менш. На жаль, це зірвало український контрнаступ на цьому напрямку. На жаль чому? Краще б вони там наступали”.

“Винні генерали, а не фюрер”. За те, що могло піти не так, завжди відповідав хтось інший. Вторгнення в Білгородську область? Відповідальні за безпеку кордону мають винести уроки. Чи достатньо робиться для стимулювання свіжої крові в армії? Путін, звичайно, дав наказ міністру прискорити цей процес, але ж потрібно обійти складну бюрократію. Аналітики CNN припускають, що він готує “цапів-відбувайлів” на випадок, якщо щось піде не так.

Путін рідко проводить пресконференції чи навіть дає інтерв’ю, беручи до уваги той факт, що кількість путінів достеменно невідома. Тим не менш, видовище відносно блогерів у бейсболках і футболках, які отримують до нього більше доступу, ніж репортери кремлівського преспулу, не пройшло непоміченим. Один “воєнкор” сказав, що “це ознака того, що ми стаємо ЗМІ”.

Про те, що путінській імперії прийде кінець, відомо і так. Наразі ми бачимо, що Кремлю не вдається сформувати свій наратив з приводу війни, він не в змозі надихнути більшість населення своєю заявою про те, що війна є екзистенційним викликом самому виживанню Росії.

Він навіть “воєнкорів” контролювати не може, лише сподівається перетягнути їх на свій бік. В Інституті вивчення війни (ISW) наголошують, що Путін, ймовірно, продовжує публічно взаємодіяти з блогерами з метою розширення своєї підтримки серед російських ультранаціоналістів.

Ця війна, розгорнута кривавою Росією проти України, триває з мізерними шансами на перемогу путінської терористичної країни. На тлі цього стає дедалі очевиднішим те, що кремлівський диктатор явно втратив зв’язок зі своїм народом і боїться кожного шуму. З останнього — на зустрічі з блогерами його налякав стукіт ложки.