Порошенко і Ко: їх тут триста, як скло, товариства лягло

За три тижні до призначення Петра Порошенка міністром економіки я писав для Контрактів, що нічого хорошого з цього не вийде. Деякі «гарячі голови» однак стверджували і вірили в «покращення». Буцімто Порошенко може щось змінити, зокрема в справі налагодження українських справ у Європі. Дозволю собі, задля гумористичного ефекту, знову зацитувати їхню наївну «челобітную» до Азарова: «Ми вважаємо, що подібне призначення стане розумним кроком на шляху євроінтеграції України, а також позитивним знаком для наших партнерів у Європі про послідовність євроінтеграційних прагнень українського суспільства і влади. І, можливо, найголовніше – цей крок стане однією з перших за кілька років гідних відповідей влади на вимоги громадянського суспільства та часу».

Звісно ж, Порошенка не призначили Віце-прем'єром з євроінтеграції, а всього лиш міністром економічного розвитку і торгівлі. Це був перший ляпас Петру Олексійовичу, коли політика, який нарешті почав відбудовувати свій вельми зіпсований імідж, ще раз «поставили на місце». Звісно ж, нічого Порошенко не досягнув, але вкотре продовжив собі політичне життя. Був би розумнішим, то в уряд не пішов би, а нарощував собі позитивний рейтинг в опозиційному таборі і таким чином зберігав свою заново відбілену репутацію. Але не зміг втриматися.

З цієї сумної й водночас повчальної історії можна зробити два висновки. По-перше, бізнесменам таки не місце в політиці. Дуже вони вразливі й лякливі. Покладатися на них зовсім не можна. Більшість бізнесменів з бютівського табору зараз у владній коаліції: їм не соромно бути « тушками» , бо ж у Верховну Раду вони прийшли не закони писати, а захищати й розвивати свій бізнес. Дехто, як Порошенко, робить це давно й успішно, мігруючи з партії в партію. Нагадаю тільки, що Петро Олексійович вперше став народним депутатом у 1998 році, а в 2012-му знову планує потрапити під купол на Грушевського від Вінниці. 14 років людина в активній політиці, а жодного « покращення» не домоглася. Ну що ж, доведеться чекати від нього успіхів ще чотири роки в новому складі ВР...

Друге і найважливіше. Приклад Порошенка, людини, на яку багато хто покладав надії, доводить, що кожен, хто входить в будь-які стосунки з Партією регіонів і Януковичем, самознищується і зникає серед усіх цих чечетових і ківалових. Рішення там приймає Хазяїн, всі інші не надто талановито виконують свої завчені ролі. Можна сягнути далі і поглянути на іншого «помаранчевого» - Каськіва, який з керівника « Пори!» став вірним соратником Януковича і настільки загруз у корупції, що ним можна смикати, як лялькою. Порошенко ж, на моє глибоке переконання, вчинив ще гірше, ніж Владислав Каськів, адже останній перебіг до переможця президентських виборів 2010 одразу, гроші для нього, вочевидь, «не пахнуть». А Петро Олексійович приєднався вже не до людей з поганою «донецько-бандитською» репутацією, а до узурпаторів і диктатора. Він зробив це після конституційного перевороту, після того як лідерів опозиції запроторили за ґрати, після усіх найгучніших корупційних скандалів. Він уже бачив на що здатен Янукович і його банда, він уже був свідком Харківських угод, і жодних ілюзій мати не міг. Але все ж приєднався. І тепер став фактично співучасником злочину, який робиться проти України і українського народу.

Тому слід добре собі затямити: Янукович і регіонали - це щось на кшталт найжахливішої форми віспи: як тільки доторкнешся, одразу ж стаєш хворим і порятунку вже нема. І неважливо добрі в тебе наміри були чи корисливі. Співпраця з сьогоднішньою владою - це безпрограшна лотерея, от тільки виграшем у ній завжди є поразка.