За нинішньої влади навіть риба клювати не хоче

Риболовля в сучасному світі зовсім позбавлена логіки. Колись вона була способом здобування їжі, зараз – отримання задоволення. Один хороший спінінг коштує більше, ніж вартість риби, яку ти на нього зловиш. Дехто зараз називає цей процес «спортивною риболовлею». Що ж, можливо, але в такому разі це настільки ж безглуздий вид спорту, як і футбол.

Насправді ж риболовля – це щось на кшталт «поклику крові», коли все твоє доісторичне єство кличе до здобування, боротьби за право вижити, єднання з навколишнім світом. Ти ніби доводиш сам собі вкотре і вкотре, що ти таки чоловік, який може дати собі раду і в диких умовах, ти – загартований вовк, який нічого не боїться, все вміє і все може. Це така форма дитинності, хлопчакуватості, дуже романтична й трохи кумедна.

Мало що мене так тішить, як розмови рибалок, їхні забобони і повір’я. Рибалка приїжджає до річки чи озера, багатозначно дивиться на небо, сонце, слинить палець і визначає напрям вітру, задумливо торкається води, оцінюючи її температуру, звертає увагу на довколишню флору, на всіх жучків і мушок, що повзають і літають навколо, бо ж вірогідно саме це і є поживою місцевої риби, а потім – уже опісля всіх своїх аналітичних операцій – підходить, підкурює сигарету й питає: «Ну шо, клює?». У відповідь чує, що ні, але там, на тому березі Василь вночі витягнув коропа чи щуку «таку-во» (характерний рух руками).

Я знаю різні твердження про зв’язок місяця і риболовлі. Одні кажуть, що найкраще клює під час молодого місяця, інші – повного, треті – під час місяця, що йде на спад. Жодне з цих тверджень ще ніколи не спрацювало, але вони переказуються з покоління в покоління, як найбільша родинна таємниця. Коли вночі біля тебе у воді сидить жаба – можеш бути спокійним, адже це означає, що поруч немає гадюки. Якщо у воді видно повітряні бульбашки – значить «ходить» риба. Ця рибальська енциклопедія наївна й смішнувата, але хай би хтось тільки спробував поставити її під сумнів!

Великим плюсом того місця, де я рибалю зараз (Тиса в околицях Виноградова) є спокій. Приїздиш на річку, тобі приходить смс: «Вітаємо в Румунії!». Якщо там не клює, то їдеш трохи нижче, автоматично отримуючи нову смс: «Вітаємо в Угорщині!». Зв’язку немає, є повний місяць над головою і спокійна, вже рівнинна річка. Не-рибалки вважають риболовлю способом медитації. Це хибна думка, бо спробуй помедитуй коли ти сидиш в самісінькому центрі хмари комарів. Або під дощем. Або під палючим сонцем. Ні, риболовля – це різновид спілкування: або з іншими рибалками, або просто з собою.

Коли на ніч над річкою залишаються кілька рибалок, то починаються розмови й жарти. Ось один розповідає, що завжди возить з собою в машині дзвіночок для спінінга. І коли їздить стрибати в гречку, а йому раптом дзвонить дружина, то відповідає, що сидить і ловить рибу: «От послухай дзвіночок, чуєш?». Інший каже, що риба ще ніколи так фігово не клювала, як за нинішньої влади. Ми сміємося і розповідаємо свої історії. Скаржимося на те, що зараз у водоймах зовсім немає риби, а колись – ого-го! Всі дружно кивають головами, бо й справді колись було ого-го. Потім усі разом на березі варимо рибну юшку чи щось смажимо, далі розповідаємо один одному хто, коли і на що зловив «таку-во» рибу (характерний рух руками). Це така ідеальна комуна, велика родина. Якщо хтось їде додому першим, то залишає іншим свою наживку. Поділитися опаришем – це ніби поділитися дорогими спогадами, любов’ю, це знак довіри.

Але все одно ця наша улюблена справа кумедна-кумедна. От зловиш велику рибу і всі двадцять дорослих дядьків на березі приходять з нею сфотографуватися на свої телефони. І бачили б ви їхні мужні й грізні обличчя в момент фотографування!