Питання часу: Україна вступить в Євросоюз у 2014 чи 2015 році?

Наше протистояння з режимом Януковича відлунює у Євросоюзі щоразу гучніше. Якщо спочатку європейці захоплено розглядали теле- й фоторепортажі про мирні мільйонні демонстрації в центрі Києва, то зараз зацікавлення Україною перейшло на якісно новий рівень. Європейський істеблішмент – політичний, економічний, інтелектуальний – почав розглядати Україну з неприхованою симпатією.

Раніше цього не було через банальну відсутність знань, елементарних відомостей про Україну. Наша держава теж не особливо старалася розповісти про себе світові, тому Україну західні еліти уявляли як щось аморфне, водночас російське й совєтське, а значить – засноване на насильстві, корупції, обмані й відсталості. Перший подив у Західної Європи ми викликали Помаранчевою революцією, але потім змарнували цей позитив наступними роками розрухи і внутрішньополітичних чвар. Тому Євромайдан 2013-го року став уже чітким, перевіреним сигналом – український народ відрізняється від постсовєтської ідеологічної людської маси, яку прийнято називати «совками»; це зріла спільнота людей, які в цивілізований спосіб готові боронити – увага! – не лише свої економічні права, майнові інтереси тощо, а й власну гідність, честь, свободи.

Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, який багато в чому формує європейську східну політику, у своїй статті від 27 грудня пише: «Люди, які здатні тиждень за тижнем протестувати за мінусової температури, готові перенести болісні, проте необхідні економічні реформи. Народ, який зібрався на найбільшу проєвропейську демонстрацію усіх часів, гідний того, щоб одного дня його країна повністю долучилася до європейського співробітництва. Україна – європейська країна, і вона належить до європейської родини народів».

Світова академічна спільнота 4 січня на сайті The Guardian виступила зі зверненням на підтримку європейських прагнень українців: «Сьогодні український Майдан представляє Європу в найкращому вигляді – у такому, який багато мислителів минулого і сьогодення визначали фундаментальними європейськими цінностями».

Згадаймо до цього слова фактичного прем’єр-міністра ЄС Баррозу, який із захватом визнав, що ще ніколи прапор Євросоюзу не піднімали на барикадах. Євросоюз як такий почався зі створення економічних і митних об’єднань, зокрема спільного ринку вугілля й сталі. Український Євромайдан до цієї сухої банкнотної Європи додає нову цінність – цінність свободи й демократії як прикладу для інших. Західні європейці з подивом зрозуміли, що з них, з їхнього життя – не лише заможного економічного – хочуть брати приклад. Тобто зрозуміли, що їхнє життя також наповнене вищим сенсом. Прикметно, що це знання Європі подарувала не-член ЄС Україна.

Так чи сяк, а Євросоюз приречений розвиватися. На Захід іти він уже не може, бо там океан, на Півночі – полюс, на півдні – закінчується Європа. Євросоюз може розвиватися й розширюватися тільки на Схід – тобто йдеться про Україну, Молдову, Білорусь, а також – колись у майбутньому – європейську частину Росії.

Парадоксально, але непідписання угоди про Асоціацію не віддалило нас від ЄС, а ще більше наблизило. Європейці побачили в Україні чудо – народ країни, що не входить до Європейського Союзу, вийшов на барикади з прапором ЄС. Ми їм сподобалися – і вони б хотіли стати на наших площах пліч-о-пліч з нами. Це розрив шаблонів такої потужності, що жодної Асоціації ми вже не потребуємо – одразу після зміни влади в Україні розпочнеться діалог про вступ до ЄС. Наскільки швидко це трапиться, залежить від нас.

Зрештою, треба казати правду: якщо Януковича ми позбудемося аж на виборах 2015-го року, то Україна членом ЄС у 2015-му році не стане. А вступить в ЄС – відповідно до європейських бюрократичних практик – уже 1 січня року 2016-го. Але неодмінно вступить.