Формула перемоги над Януковичем: єдина програма, а вже потім єдиний кандидат

Інстинкт самозбереження та віра в форс-мажор змушує лідерів опозиційних партій відмовитися від ідеї вибрати єдиного кандидата ще перед першим туром. В якості аргументів подаються теорії змов та інтриг – мовляв, мусимо на вибори йти кожен окремо, бо якщо когось знімуть з перегонів, то в бюлетенях залишаться інші. Ще минулого року їхня риторика трохи відрізнялася, і суспільство годували обіцянками висунути в Президенти найрейтинговішого на час реєстрації опозиціонера.

Проте події в Україні розвиваються настільки швидко, що ніхто не береться взяти на себе відповідальність за рішення. Очевидно, що якщо вибирати довелося б зараз, то єдиним кандидатом мав би стати Кличко. Тому Яценюк і Тягнибок, а разом з ними й Порошенко (найбільш прийнятна для Банкової «опозиційна» фігура) не поспішають публічно визнати перевагу Кличка. Мабуть, десь глибоко в душі сподіваються, що колишнього боксера таки знімуть з перегонів, а єдиним кандидатом стане хтось із них.

Тепер уже зрозуміло, що «поправка Кличка» була прийнята не так для зняття Віталія з виборів, як для сіяння смути в опозиційних рядах. Іншими словами, «поправку Кличка» було прийнято для Яценюка, для того, щоб вбити ще один клин між опозиціонерами. Грати на людських слабкостях – типово для політиків, але часто це плачевно закінчується для країни.

Висувається й теза, що сам перший тур президентських виборів і стане своєрідним праймеріз, на якому народ собі обере найретинговішового конкурента для Януковича. Така думка має право на існування, але вона не враховує головного: за браком часу в період між першим і другим туром майже неможливо буде публічно сформувати якісну програму кандидата в Президенти від опозиції, тобто нам знову доведеться проголосувати за якесь прізвище лише тому, що воно опозиційне.

Тож Україні зараз потрібен не так єдиний кандидат від опозиції, як єдина програма опозиції. «Але ж не може бути єдиної програми в Кличка й Тягнибока», – заперечите ви і матимете рацію. Саме через це єдину програму й необхідно оголосити вже – після виборів її відсутність знову зіграє з нами злий жарт, розваривши між собою політиків. Приклад чвар Ющенка-Тимошенко має для нас стати не тільки історією, а й наукою.

Разом із програмою українське суспільство має вимагати в опозиції список владної команди після перемоги. Тоді й виявиться, що потрібно змінювати всю систему побудови влади в країні, включно з децентралізацією та федералізацією, яка амортизуватиме можливі міжрегіональні конфлікти в майбутньому.

Наприклад, автору цих рядків симпатична ідея бачити Президентом України Кличка, але тільки в тому разі, якщо буде змінено Конституцію до парламентсько-президентської. У такому разі вольовий і впізнаваний Кличко міг би бути чудовим Президентом, а економікою й державною рутиною займався б освічений і технологічний Прем’єр-міністр Яценюк. Крісло спікера, вочевидь, доведеться віддати комусь (наприклад, позафракційним, яких завдяки відтоку з фракції ПР стане багато) задля створення широкої коаліції, а Олег Тягнибок став би ідеальним головою СБУ. Порошенко як людина, що була міністром в уряді Азарова, з етичних міркувань мав би займати не вищу посаду і в новому Кабінеті міністрів.

Як бачимо, кожне з подібних припущень викликатиме хвилю дискусій і навіть сварок, які здатні знівелювати перемогу над Януковичем. Саме з огляду на це варто зараз розробити програму змін в Україні, чітко оголосити пропозицію нової Конституції, а тоді список прізвищ відсіється сам собою. Бо хто хоче стати Президентом – піде єдиним кандидатом у Президенти, хто хоче влади – після виборів стане Прем’єр-міністром, хто хоче розбрату і поразки опозиції – терміново почне критикувати єдину програму.

Наше завдання – не просто перемогти Януковича, а передусім змінити Україну, тому перш за все шукаймо не єдиного кандидата, а наполягаймо на єдиній програмі для нього.