Перефарбуйся, хто може: скоро у Майдану з’являться більші «герої», ніж загиблі

Мер міста Лубни підтримав знесення пам’ятника Леніну, звільнену Тимошенко біля лікарні зустрічає Червоненко, Шуфрич і Мірошниченко сперечаються за звання найбільшого критика режиму Януковича, Шустер продовжує вчити всіх свободі слова. Мовчу про Богословську, «демократа» Тігіпка чи керівника «Беркуту» Александрова. Скоро ці ніколи нетонучі люди стануть героями Майдану, будівничими нашого світлого майбутнього.

Напевно, Україна починає входити у ту найгіршу фазу, коли плодами проведеної фанатиками революції починають користуватися мерзотники. Це олігархи, які поставили народ на межу зубожіння і буквального здичавіння, тепер будуть переконувати нову владу, що саме вони дали необхідні голоси депутатів у перехідний період. Ці ж олігархи, які на таємний закордонних вечерях у 2009 році домовилися ставити на Януковича, тепер люб’язно запропонують комусь із кандидатів у Президенти фінансування виборчої кампанії, без зобов’язань, просто для підтримки, ми ж друзі, «любі друзі».

Гаразд, розформують «Беркут», але що буде з ДАІ? Ющенко вже якось ліквідовував і перестворював цю структуру. Але нічого, вони якось реінкарнувалися, щоб забирати у автомайданівців водійські права, погрожувати автоматами та впиратися пузами в очі водіїв (до речі, це окрема тема для антропологічного дослідження – чому конкретно у цієї касти держслужбовців така повальна схильність до ожиріння?). Що буде, зрештою, не з податковою чи судами, а з Першим національним, всіма обласними телерадіокомпаніями, районними газетами? Куди дотягнеться революційна рука?

Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

Такі питання конче ставити вже зараз, щоб уже завтра вони не давали спати нікому. Люстрацію треба провести не тільки щодо агентів КГБ й комуністів, не тільки серед корупціонерів і високопосадовців – люстрація має стати жахом маленьких містечок і райцентрів. Саме там бере початок Система. Там сидять судді, прокурори, міліціонери, податківці, дайці, там сидять паспортистки в ЖЕКах, директори шкіл, головні лікарі та інші, які за кожної нагоди принижують простого громадянина, вимагаючи хабарі, посилаючи за довідками й кажучи класичне: «Зачиніть двері, хіба не бачите, що я зайнятий?». Це вони – Система. Місцеві князьки, які ніколи не тонуть. Нібито заслужені, поважні й авторитетні, але за першої ж нагоди вони підписують листи в районній газеті у підтримку курсу Президента, вступають у правлячу партію, переходять у міській раді у фракцію мера тощо. Більшість із них – комсомольці й колишні комуністи, які добре освоїлися і в нових часах, але що найстрашніше – вони спробують стати «своїми» і зараз, після нашої перемоги, після всіх смертей на Майдані.

Треба не допустити, щоб вони реінкарнувалися в нових умовах. Не тільки Шуфрич, Рудьковський чи Богословська, а й усі гвинтики Системи аж до самого низу, до директорів шкіл і начальників архівів, до керівників лісгоспів і рибнаглядів. Вони всі професіонали, які мають чималий досвід – і саме тому їх треба звільняти. Бо вони мають досвід існування й функціонування в Системі, яку ми хочемо змінити, вони мимоволі будуть відтворювати звичні для себе умови. Так, це буде болісний процес, але він потрібен Україні.

Чи є в нас на кого замінити всіх цих людей? Є. Майдан організовували й створювали люди, які до цього не мали досвіду проведення революцій чи масових акцій. У них просто було палке бажання присвятити себе спільній справі, Україні. У нас є чудові випускники вузів, яких ніхто не бере працювати, бо в них немає «стажу і досвіду». Це може стати чудовим аргументом для прийому на конкурсній основі на державні посади. Хай покерують люди без стажу і досвіду, але з серцем і совістю. Може, тоді у нас щось вийде.