Сьогодні, 1 листопада, у Львові відзначили 99-ту річницю Листопадового чину й створення Західно-Української Народної Республіки. Близько тисячі студентів, представники громадських організацій, а також духовенство та активні мешканці міста пройшли урочистою ходою від Львівського національного університету імені Івана Франка до Меморіалу Українським Січовим Стрільцям на Янівському кладовищі. Там відбулось покладання квітів та віче.

Беларусский блогер Максим Мирович: "В комментариях к моим постам про СССР часто пишут, что мол все эти пустые полки магазинов и огромные очереди сфотографированы уже после 1992 года, когда к власти пришли "проклятые либералы" и "народу стало нечего есть". При советской власти, значит, было изобилие и продуктов, и промтоваров, а вот года с 1992 по 2000-й было очень плохо, очереди и бедность, а потом пришёл к власти Путин и снова стало хорошо. На самом деле все эти фотоснимки были сделаны не в "проклятые девяностые", а в самом что ни на есть Советском Союзе — в самые последние годы его существования. Они прекрасно отражают то состояние дна, в которое погрузилась советская экономика к восьмидесятым годам и прекрасно иллюстрируют тезис о том, что одной пропагандой сыт не будешь. Итак, в сегодняшнем посте — фотоснимки из магазинов  в последние годы существования СССР (без ретуши), с указанием года, когда именно был сделан снимок.

"Клуб коренного  киевлянина" :"В прошлом году в одном из американских онлайн архивов наткнулся на подборку слайдов, сделаных группой американцев во время поездок. Большинство, конечно, пейзажи и памятники - но среди них попадаются уникальные свидетельства повседневного быта того времени. Ценность этих фото в их не постановочности, реальности, в том, что они правдивы"...

Предлагаем вам взглянуть на знаменитых людей, стоящих (или некогда стоявших) у власти в разных странах мира, в молодости. Юный Ющенко или Джордж Буш-младший в армии и беззубый Барак Обама  — все эти фотографии были сделаны еще до того, как эти люди стали известными на весь мир. От президентов и госсекретарей до патриархов и революционных лидеров — давайте вместе посмотрим на политиков в молодости.

Школьная форма и необходимость в ней остается одним из самых спорных вопросов, как среди родителей, так и в самих школах. И надо сказать, что эта тема все еще не закрыта.Посмотрим, как менялась школьная форма украинских учеников на протяжении сотни лет.

На світлинах вулиці Києва 18 липня 1995 року. Це похорон Патріарха Володимира – «Чорний вівторок».Історія не знає такого знущання над похоронною процесією. Суть конфлікту полягала у виділенні місця під поховання такої визначної особистості. Адже патріарх повинен бути похований на території Храму, а не на світському цвинтарі. Священний Синод і Вища Церковна Рада УПЦ КП звернулися до Кабінету Міністрів України з проханням поховати Патріарха на території Видубицького монастиря і забезпечити супроводження траурної процесії до цього місця. Уряд не задовольнив прохання Церкви і запропонував місце на Байковому кладовищі, тим самим, демонструючи свою зневагу щодо Української Церкви Київського Патріархату та її вірян.18 липня, об 11 годині, після літургії у Володимирському соборі, Синод УПЦ КП приймає рішення про поховання Патріарха на території собору святої Софії. Траурна процесія з тілом Патріарха вирушила вздовж бульвару Шевченка, щоб повернути на вулицю Володимирську в напрямку Софійського майдану. Проте Володимирська була перекрита щільними рядами міліції, які ніяк не реагували на прохання церковних ієрархів та народних депутатів пропустити процесію. Тільки завдяки втручанню УНА-УНСО вдалося прорвати міліцейський ланцюг. При цьому працівники “Беркуту” використовували спецзасоби – сльозоточивий газ і гумові кийки. Підійшовши до стін св. Софії, учасники процесії побачили, що вхід до собору зачинений, а всередині повно міліції. В цей час народні депутати гарячково намагалися когось знайти з керівництва держави, щоб переконати в необхідності поховання Патріарха в соборі св. Софії, враховуючи його заслуги перед українським народом. Проте все було марно.О 16 годині 30 хвилин учасники похоронної процесії: народні депутати, священики розпочали копати яму на тротуарі, праворуч брами дзвіниці Софійського собору. Цього від них ніхто не чекав. Міліція була не готовою до такого повороту подій і чекала вказівок від свого керівництва, а те, в свою чергу, шукало виходи на керівників держави. Не відомо, хто дав наказ бити учасників похоронної процесії, але те, що такий наказ був наданий – це точно. У таких випадках міліція самостійно ніколи не приймає рішення.О 19.20, коли робота по копанню могили була завершена, перший заступник начальника ГУ МВС в м. Києві В. Будніков дає розпорядження загонам “Беркуту” розігнати процесію. Хтось скомандував: “Натовп бити – унсовців калічити!” Відчинилась брама дзвіниці і з неї вискочило кілька сот розлючених “беркутівців”. Учасники тих подій переконані, що це був «привезений беркут». Такої жорстокості Київ ще не бачив. Били усіх: жінок, дітей, священників, Народних депутатів, очевидці кажуть, що і Патріарху Філарету дісталось кийком. Деякий час стрільці УНСО разом зі священиками своїми тілами стримували натиск “Беркуту”, поки інші намагалися засипати землею могилу. За короткий період площа була заповнена міліцією, яка добивала лежачих, шматувала та топтала українські державні прапори. Внаслідок злочинних дій міліції, величезна кількість людей отримали серйозні травми.Саме у той день кияни вперше продемонстрували не лише непокору владі, а і здатність оборонятись та перемагати.За словами професора Київської богословської академії доктора Дмитра Степовика, цей «чорний вівторок назавжди залишиться незмивною плямою гріха на тодішньому політичному керівництві нібито незалежної на той час України».

Клуб Коренного Киевлянина: Центральний гастроном, що знаходився на розі Хрещатика та вулиці Богдана Хмельницького знали усі. У ньому, навіть у часи тотального дефіциту, можна було придбати щось смачненьке, чого не було в звичайних продуктових магазинах.Вже багато років гастроному немає, а сама будівля на тривалій реконструкції. І мало, хто замислюється, що цей будиночок пережив руйнування Хрещатика 24 вересня 1941 року, а побудували його у 1874 році за проектом, на той час молодого архітектора, Володимира Ніколаєва.В будинку на першому поверсі розташовувалась крамниця, а верхні поверхи займав «Готель Кане», також в ньому розташовувалось представництво відомої компанії «Зінгер».Після жовтневого перевороту в будівлі розташувався магазин «Сорабкоб». А після Другої світової війни усіма улюблений Центральний гастроном, який проіснував до початку 1990-х.Вчора, 20 червня 2017 року, в будівлі спалахнула пожежа…Фотками пожежі та коментарями з версіями про причину займання був переповнений інтернет.А гастроном був класним…

Квадраты, ромбы и кривые линии — в начале прошлого века вместо того, чтобы маскировать боевые суда, помогая им слиться с горизонтом, на корабли стали наносить контрастные узоры. В годы Первой мировой британские войска столкнулись с серьезной угрозой — немецкими подводными лодками, которые регулярно разрушали и топили корабли королевского флота. Любые попытки замаскировать суда оказывались неудачными: традиционная раскраска, эффективно скрывавшая военную технику на суше, в условиях моря просто не работала. Решение проблемы предложил художник Норман Уилкинсон, как раз проходивший службу в одном из подразделений ВМФ Британии. Узнав об очередных потерях своего флота, он стал разрабатывать новый тип маскировки военных кораблей, вскоре ставший известным как «ослепляющий камуфляж». Вместо того чтобы скрывать судно, пытаясь сделать его невидимым для противника, Уилкинсон посоветовал раскрасить его корпус яркими абстрактными узорами — предполагалось, что такой камуфляж исказит очертания корабля и усложнит для противника процесс оценки расстояния до него, его скорости и курса.Если сегодня все эти данные можно получить с помощью специальных приборов, в 1910-х такая работа выполнялись военными на глаз — им необходимо было визуально определить положение судна противника и отправить торпеду с расчетом предполагаемой скорости и направления его хода. При использовании же «ослепляющего камуфляжа», утверждал Уилкинсон, сделать это было в разы сложнее: через перископ немцы с трудом могли понять даже то, где у корабля находится нос, а где корма. Несмотря на главный недостаток такой раскраски — яркие цвета и узоры делали судно более заметным, — руководство британского флота все же согласилось взять ее на вооружение. «Ослепляющий камуфляж» активно использовался вплоть до середины XX века и применялся как Великобританией, так и другими странами, в том числе США. При этом эффективность такой раскраски до сих пор оспаривается. Одни критикуют ее, утверждая, что идею приняли в разгар боевых действий и как следует не обдумали, другие — в том числе немецкие военные, сталкивавшиеся с такими кораблями в бою, — считают, что метод себя полностью оправдывал.

В парке города Буча 10 июня прошел показ ретро-платьев 1850-60-х годов "Стиль и мода ХІХ века".Показ мод проводился Николь Стаховской - модельером исторических платьев, огромной энтузиасткой своего дела. Модели дефилировали в копиях музейных платьев середины ХІХ века - от первой половины 1850-х годов и до марта 1866г. Барышни были просто великолепны, им удалось передать тот образ, ту атмосферу, которая была задумана. Такие выходы-показы, безусловно, являются дополнительной аттракцией Бучи, чей парк уже достаточно известен. Большое внимание, которым пользовались модели в ходе дефиле, показывает действительный интерес к подобным милым мероприятиям со стороны туристов и отдыхающей публики.

В наші непрості і динамічні часи українська академічна наука залишається поза увагою суспільства, вона зараз, як то кажуть, "не в тренді", це непопулярна тема на телебаченні чи в інтернет-ЗМІ. Але, вона існує: молоді науковці захищають дисертації, поважні метри пишуть серйозні наукові праці, студенти й професори продовжують досліди в лабораторіях. Академічна наука в умовах недофінонсуваня все ж таки якось виживає і живе, потенціал ще не втрачено, в нас поки що багато талановитих і плідних вчених, молодих, та не дуже молодих. А головне - є молодь, студенти, які пов'язують свою подальшу кар'єру з наукою: дехто поїде, дехто залишиться, а дехто - поїде та повернеться. Львівський фотограф Олег Гордійчук побував на сучасному захисті дисертації у Львівському національному університеті ім. І. Франка і поділився світлинами: наука, люди, праця, емоції: "23 травня на кафедрі історії Центральної та Східної Європи історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка відбувся захист кандидатської дисертації Марини Хомич на тему: "Польська Автокефальна Православна Церква у 1945 р. – на початку ХХІ ст.: інституційний розвиток та культурна діяльність". Захист проходив під егідою голови вченої ради Сухого Олексія Миколайовича у музеї археології Львівського університету".