25 років тому Україна домовилася знищити третій за чисельністю боєзарядів ядерний арсенал у світі. Після розпаду СРСР, Україна успадкувала 175 ракет великої досяжності і 1800 боєголовок. Після дворічних переговорів між США, Росією і Україною президент США Білл Клінтон 10 січня 1994 року оголосив, що домовленість досягнута. Україна погодилася знищити всю ядерну зброю на своїй території в обмін на те, що Росія буде поважати її суверенітет і територіальну цілісність

У польському місті Вроцлав знаходиться мініатюрна історична реконструкція міста Львова. Її створив інженер Януш Вітвіцький. Він готував плани та креслення близько десяти років. У панорамі відображене місто станом на 1772 рік. Януш Вітвіцький вперше висунув ідею побудови моделі Львова XVIII століття в 1928 році. Це відбулось під час його досліджень в Парижі та під впливом виставки моделей військової архітектури. Після повернення додому він почав вивчати архітектуру XVIII ст., проводити вимірювання топографії Львова. Це дозволило намалювати сотні малюнків будівель в масштабі 1:50 та серію точних проекцій, що показують макет міста. У 1932 році була побудована перша демонстративна модель Льовова XVIII ст. в масштабі 1: 500, що називається "Мала панорама". Сьогодні панорама Львова авторства Януша Вітвіцького зберігається у місті Вроцлав у національній бібліотеці, куди її передали дружина та діти інженера Вітвіцького.

Фотографії розкривають методи Міністерства державної безпеки Німецької Демократичної Республіки («Штазі») щодо контролю і тероризування громадян країни. Діяльність «Штазі» привертає нову увагу з огляду на повідомлення, що Німецька комісія з роботи з архівами виявила секретне посвідчення, видане «Штазі» на ім’я нинішнього президента Росії Володимира Путіна.

Британский фотоколорист Джордан Ллойд опубликовал серию раскрашенных фотографий, запечатлевших мигрантов, прибывших в США более 100 лет назад. Оригинальные черно-белые снимки, которые использовал Ллойд, были сделаны американским фотографом Августом Шервудом в 1904–1912 годах на острове Эллис и сейчас являются частью коллекции Публичной библиотеки Нью-Йорка. Эти фотографии вместе со 130 другими раскрашенными снимками войдут в фотокнигу «The Paper Time Machine», для издания которой Джордан Ллойд запустил сбор средств на краудфандинговой платформе Unbound.

Найстаріший житловий будинок Києва розташований по Контрактовій площі, 7, у найстарішій його частині – Подолі, в кварталі, окресленому вулицями Фролівською, Боричів Тік, Андріївським Узвозом і Контрактовою Площею. Один із небагатьох цегляних будинків цивільної архітектури Подолу кінця 18 століття, що зберігся після пожежі 1811 року. Після будівництва посольства Нідерландів, будинок не проглядається з вулиці. Побачити його можна, зайшовши в арку з вулиці Фролівської.Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення. Архітектор: Михайло Іконніков (прибудова 1861 року). Роки будівництва: 1760, 1797, 1861. Архітектурний стиль: класицизм«Коли я народився у 1960 році, вся ця садиба разом з територією, де зараз посольство Нідерландів, належала моїй сім’ї. Коли мені було 2 роки її націоналізували – наш дім переробили під комуналку. Його поділили на 5 квартир, де загалом жили 27 людей. Моїй сім’ї залишили лише кімнату на верхньому поверсі. Кожна кімната була окремою квартирою. Вже набагато пізніше я зміг повернути цей будинок – щось викупив, щось відсудив. З одного боку – це мій спадок, з іншого боку – я багато за що заплатив.Історія цього дому почалась у 1760 році, коли дворянин Леонтій Вишневський купив цю ділянку. Тут стояв дерев’яний будинок із кам’яним підвалом. Я бачив лише один аналог такого ж підвалу – дім Кочубея у Батурині. Потім тут двічі була пожежа. У 1797 році, після однієї з них, Вишневський на цьому підвалі побудував кам’яний поверх. У кімнаті, де ми сидимо, була кухня, друга кімната слугувала залом для прийому гостей. Завдяки пожежі й відома точна дата зведення будинку. Набагато пізніше, вже у 1861 році, онука Вишневського замовила у відомого на той час архітектора Іконнікова проект другого поверху, який одразу і звели.У 1891 мій прадід Максим Федорович Нєчяєв купив цей будинок. Він був кондитером, на території садиби знаходилось кондитерське виробництво. Його сім’я до того ж мала власну лавку на Контрактовій площі, де вони і продавали свою випічку. Брендовою продукцією були «Нечаевские пряники». Нині з усього кондитерського надбання в мене лишився лише ніж для нарізки халви.Радянські репресії не оминули мою родину. Тато при Сталіні відсидів шість років в таборах, але якщо по батьковій лінії родичі були купцями, то по маминій – дворянами, а їм прийшлось ще гірше. Я достовірно знаю про дев’ятьох розстріляних родичів.Відкривати власний дім для відвідувачів – для України практика незвична. Я людина не дуже могутня і не дуже багата, тому публічність для мене – це захист. Це завжди був ласий шматочок території. Тепер завдяки музею багато людей знають і хто я такий, і про будинок. Його всіляко намагались знести при радянській владі, але нас треба було кудись переселяти. Це все було для них не дуже просто, бо ми не давали згоду на це. На сьогодні у нашого будинку статус пам’ятки архітектури і він вже затиснутий у дворі більшими будівлями, що дуже ускладнює проїзд. З огляду на ці факти, сьогодні він не є комерційно привабливим – мороки з ним більше, ніж зиску.Тут є водопровід, є газ. На всіх поверхах залишились старі пічки, тому навіть якщо газу не стане – опалимось. Проблеми з будинком були і залишаються. Я відремонтував все, що міг, а лишились тільки дуже затратні роботи. Під домом йде теплотраса і її двічі проривало. Підвал заливало кропом 90 градусів. Двічі по 3-4 тижні будинок стояв у пару, а тут багато дерев’яних деталей, які після таких аварій починають гнити. Довелось і за свої гроші перекласти трубу, і рятувати дерево, але поки я не все можу привести до ладу.Історія моєї сім’ї, звичайно, змусила мене цікавитись минулим. Я сам ніколи спеціально не збирав антикваріат, але як ви бачите – в цій кімнаті є багато старожитностей. Тут є предмети і з трипільських, і навіть з давньогрецьких часів. Дещо лишилось від тата. Окрім того, в мене є старі фотографії садиби і всі її проекти. Тут, наприклад, не побудоване ще одне крило, яке в одному з проектів є. Після пожежі 1811 року планування Подолу було змінено. Тут, де зараз двір, була вулиця. Дерево, що росте на вході, моя матір посадила 8 травня 1945 року.Сьогодні у будинку відкрито музей, проходять різні зустрічі, концерти. Я лишив лише одну кімнату зверху, куди не заходить ніхто, крім членів родини. Все ж маємо мати хоч якийсь приватний простір у власній оселі. Коли мені хочеться побути одному, я сварюсь (сміється). Все одно ж ніхто не дасть, але, часом, дуже хочеться».Костянтин Сергійович Малєєв , 57 років, соціолог.Фото: Діана Андруник

Об 11-й годині 11 листопада 1918 року у Франції – в одинадцять годин одинадцятого дня місяця – замовкли рушниці Першої світової війни. Після більш ніж чотирьох років жорстокої війни та понад 16 мільйонів смертей військових та цивільних, почали діяти умови загального перемир’я. Війна змінила мапи, представила жахливі методи ведення війни та змінила геополітичний баланс сил, покінчивши з імперіями та створивши на цих територіях низку незалежних держав у Європі. Ці фотографії відображають людську плату за те, що пізніше назвали «війною, щоб закінчити усі війни».

Антикомуністичний опір у Литві тривав більше 10 років. У патизанській війні взяло участь не менше 50 тисяч осіб. Більше, ніж 20 тисяч партизанів загинуло в запеклих боях із радянськими військами. Фотонегативи із зображенням партизанів, які діяли в околицях м. Паневежис, на півночі країни, довгі роки були невідомі. Уперше ці негативи надрукував фотограф Станіславос Багданавічюс у 1988 році, а історик Роман Каунітіс згодом ідентифікував більшість людей, зображених на знімках, а також фотографів. Один із них, Антанас Жигас, псевдо "Аптікоріус" ("Аптекар"), мав німецьку фотокамеру середнього формату. "Аптікоріус" потрапив у радянський полон, де його засудили до смертної кари. Зроблені ним негативи зберігалися в бідоні в підземному бункері багато років, аж поки інший уцілілий партизан не знайшов колишнє місце свого схову. Так ці унікальні фото стали відомі широкому загалу. Іншим фотографом був Кажус Юкневічюс – командир бойового підрозділу партизанів, який діяв у лісах в околицях міста Купишкіс. Він робив знімки за допомогою фотоапарата "Москва-5". Юкневічюса держбезпека захопила завдяки зраді. Багато років він провів у радянських таборах. Увесь цей час фотонегативи зберігалися в одному з перил на другому поверсі місцевої торф’яної фабрики. У 1964 році фабрика згоріла вщент, і місцевим жителям дозволили зібрати вцілілу деревину для особистих потреб. Плівка, загорнута в газету, дивом уціліла в пожежі. Її знайшли в купі попелу. 30 фотографій Жигаса і Юкневічюса стали основою фотовиставки "Партизани з околиць міста Паневежис: 1945-1953 (Литва)", яка вперше відкрилася в 1991 році. Майже 30 років потому виставку привіз в Україну її куратор Станіславос Богданавічюс. Виставка експонувалася в Національному військово-історичному музеї України протягом серпня-вересня 2018 року. З люб'язного дозволу її організаторів "Історична правда" публікує 10 фотографій литовських антикомуністичних партизанів.

У ці дні в далекому 1990 році в Києві на Площі Жовтневої революції (зараз Майдан Незалежності) відбувалась «Революція на граніті» (або «Студентська революція на граніті») — кампанія протестного голодування свідомої української молоді. Голодування тривало з 2 жовтня по 17 жовтня 1990 року. Влада змушена була задовольнити майже всі вимоги протестувальників.«Революція на граніті» була ініційована у «Студентським Братством» Львова та «Українською студентською спілкою». Цим організаціям вдалося провести найпотужнішу і найяскравішу акцію часів боротьби за незалежність України.2 жовтня 1990 понад 100 студентів поставили наметове містечко й розпочали голодування на площі Жовтневої революції. Більшість становили студенти з Києва, Львова та Дніпропетровська. На їх підтримку застрайкували і всі вищі навчальні заклади Києва. Мітингувальники перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету ім. Шевченка. Після розмови зі студентами демонстративно здав свій квиток члена КПРС відомий письменник Олесь Гончар. Це був масовий рух за ідеї незалежності України.Чимало учасників «Революції на граніті» й у наступні роки виявляли помітну громадянську активність у різних галузях життя України, зокрема: Олесь Доній, Оксана Забужко, В'ячеслав Кириленко, Вахтанг Кіпіані, Соломія Павличко, Тарас Прохасько, Анжеліка Рудницька, Андрій Стецьків, Олег Тягнибок, Володимир Чемерис, та багато інших.

В Национальных Архивах США в свободном доступе находятся более 350 уникальных фотографий администрации Джорджа Буша-младшего во время терактов 9/11, сообщает CNN. Фотографии, рассекреченные в рамках Закона о свободе информации, сфокусировали внимание на реакции высшего руководства США на террористические акты в Нью-Йорке и Вашингтоне. В частности, на фото запечатлены президент Джордж Буш - младший, вице-президент Дик Чейни, советник президента по вопросам Национальной безопасности Кондолиза Райс, глава Государственного департамента Колин Пауэлл и другие должностные лица республиканской администрации. Кроме того, на заседании присутствовала и первая леди США Лора Буш. Фото вскрывают напряженное обсуждение последствий террористических актов в Президентском оперативном центре в Белом доме и в офисе вице-президента Чейни. Серия терактов 11 сентября 2001 года унесла жизни (помимо 19 террористов) 2977 человек, 24 человека пропали без вести, большинство из погибших были гражданскими. Согласно официальной версии, ответственность за эти атаки лежит на террористической организации Аль-Каида. Террористические атаки 11 сентября стали фактическим прологом к войне коалиции стран во главе с США в Афганистане и Ираке.

2 серпня 1989 року, о 16 годині 20 хвилин, в Києві на площі Жовтневої революції (нині Майдані Незалежності) внаслідок обвалу колон порталу Головпоштамту загинуло 11 людей. Йшов невеликий дощ, і люди знайшли прихисток під портиком Поштамту. Одразу після обвалу міліціонери, пожежники та звичайні перехожі (серед яких було немало десантників, що святкували того дня своє свято в центрі Києва) кинулись розбирати завал. З-під завалів було витягнуто 13 тіл, двоє людей були ще живими, їх обох згодом вдалося врятувати.