Королем України мав стати гей

Як то часто буває, Валенсу на його «випад» у погоні за сенсаціями спровокували журналісти. Нобелівський лауреат не скликав прес-конференцій, не писав статей на цю тему, не ходив на мітинги з транспарантами – його просто випитували про це. Як би там не було, а Лех Валенса виховався в комунізмі, життя прожив простим робітником, а зараз спочиває в променях слави, має хвацько підкручені вуса і неправильно до піджака дібрану краватку. Як простий дідусь із провінції, словом.

Валенса сказав дослівно таке: «Я не хочу, щоб ця меншість, з якою я не погоджуюся – толерую, розумію, але не погоджуюся – щоби ця меншість виходила на вулиці і баламутила моїх внуків. Або поважаємо більшість, поважаємо демократію, або хай самі будуть більшістю. Наразі я віддаю їм стільки, скільки їх є. Бо ми довели до того, що меншість сідає на голову більшості. Я демократ на сто процентів, але не можна, щоб один процент сідав мені на голову». Журналіст, який відчув запах смаженого, відразу перепитав чи, мовляв, означають ці слова, що гомосексуалісти в парламенті мають сидіти на останніх лавах. «Звісно, а навіть далі, за стінами», - відповів розпалений Валенса. Кілька розумних людей визнали, що провокативну тезу висловив таки журналіст, а не Валенса, і саме він має понести покарання й публічний осуд. Більшість однак почала доводити свою європейськість, сучасність і толерантність, самостверджуючись на критиці «дикунства» Нобелівського лауреата.

Чи сказав Валенса дурницю? Звісно, що так. Однак спровокувати провінційного дідуся, ревного католика, який ціле життя пропрацював у корабельних доках та ще й у комуністичні часи, – не так вже й важко. Валенса, втім, цікавий іншим – манія величі й стареча самозакоханість дозволила йому публічно виголосити речі, які більшість тихо обговорює на кухнях. Побутова гомофобія процвітає у патріархальних суспільствах; додайте до цього сильну релігійну традицію, посткомуністичну травму – і отримаєте не найприємніший коктейль. Як і у випадку з антисемітизмом, який публічно не виголошується, але на кухнях з цього приводу виголошуються неймовірні теорії змов та інтриг. Купа людей вважає, що світ котиться шкереберть, просто думки бабусі з вагону метро чи дідуся з маршрутки  ніхто не питає, а Валенсу спитали. Думку шкільного пропитого сантехніка про державу Ізраїль й її ядерний потенціал ніхто не питає, а Нобелівський лауреат Ґюнтер Ґрас має можливість вільно друкувати свій потік свідомості на цю тему у провідних світових ЗМІ.

Дискусії такі хоч і неприємні, все ж роблять корисну справу. Бо насправді відбувається майже лікувальний процес, як на прийомі у психоаналітика: нація має виговорити свої забобони, аби позбутися страхів і фобій.

Не буду вдаватися до умовного способу, але припускаю, що схожі з Валенсою думки могли б висловити, наприклад, як покійний В’ячеслав Чорновіл, так і перший Президент Кравчук. Це таке покоління, таке виховання, така «закалка».

А от я в українській Верховній Раді спокійно відвів би місце гомосексуалістам в президії. Бо королем України мав стати щонайсправжнісінький гей – родич великого Цісаря Франца-Йосифа Вільгельм фон Габсбурґ, якого австро-угорський престол готував для своїх східних підданих, українців. В Україні Вільгельм більш відомий під прізвиськом «Василь Вишиваний» - як легендарний і сміливий полководець українських січових стрільців часів Першої світової війни та Української революції 1918-1920-х рр. А потім у його біографії настають шалені 20-ті й 30-ті роки в Парижі, де він був відомим гульвісою й любителем чоловіків. А помер наш нереалізований король і західний шпигун-суперагент Вільгельм після Другої світової у Лук’янівській тюрмі в Києві – комуністи замордували. (Кого зацікавила гідна голівудського блоксбастера доля Василя Вишиваного і його підготовка до українського трону – відсилаю до книжки історика Тімоті Снайдера «Червоний князь»).

Так от: я думаю, що гей і геніальна особистість виняткової долі Вільгельм фон Гасбурґ був би в сто разів кращим і патріотичнішим правителем України, ніж православний й «нормальний» Янукович. А те, що Мазепа писав еротичні вірші, а Шевченко був запійним пияком, не заважає їм бути видатними українцями. І місця в парламенті слід розподіляти за критерієм справ на добро України, а не вегетаріанства, національності чи сексуальних уподобань.