Газовий зашморг: чому Україні треба відмовитися від знижки на газ

Під час газових переговорів між Україною, ЄС та Росією раз у раз виникає тема знижок, які Росія могла б надати Україні в новому контракті. Попри катастрофічний стан української економіки, Київ з огляду на тактичні й стратегічні інтереси має від знижок відмовитися. Адже кожна знижка – чергова пастка, яка потім стане предметом шантажу.

Під час позірної спроби нормалізації стосунків між Україною й Росією остання намагається розіграти свої постійні козирі – економічний і газовий шантажі. Після того, як спокуса Митним союзом з тріском провалилася, концепція «руского міра» і православно-слов’янської єдності також викликають лише роздратування, у Російської федерації залишилися останні набої у війні з Україною. У більш короткотерміновій перспективі – це повернення Києву контролю над Донбасом, який на найближчі роки стане джерелом постійних економічних, політичних і терористичних проблем, а під час наступних виборів завжди триматиме курс на антиукраїнську й антиєвропейську лінію. У більш довгостроковій перспективі Кремль розраховує використовувати економічну блокаду (забороняючи ввезення українських товарів) і газовий шантаж.

Саме тому Путін і його команда настільки публічно проговорюють можливі газові контракти з Україною: перш за все, вони зацікавлені в інформуванні українців у тому, що добра Росія пропонувала нам знижки на газ, але наша «правосекторівська» влада все зіпсувала. По-друге, публічна риторика про знижки має потрапити до вух європейцям – і переконати їх у тому, що Росія йде шляхом нормалізації стосунків з Україною, тож нові санкції проти Кремля вводити не треба.

Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

На руку українській стороні грає погода – минулі газові спори відбувалися взимку, коли для всієї Європи будь-які затримки з поставками газу мали загрозливий характер. Тепер же, у червні, коли до опалювального сезону ще купа часу, а в наші газосховища закачано достатню кількість газу, Київ має використати цю ситуацію і тиснути на Росію без поспіху. В разі чого конфлікт має закінчитися в Арбітражному суді, але в будь-якому разі невигідні умови Кремля приймати ми не мусимо.

Головним же завданням України є продиктувати такі умови газового контракту, які передбачатимуть прозору формулу ціноутворення на газ, без будь-яких знижок і поблажок. Перш за все, знижка може дати тільки короткочасний ефект, але неминуче буде смертоносною для української економіки в майбутньому. Дешева газова голка вбиває реформи й модернізацію виробництв, відсуває на задній план ідею запровадження нових енергозберігаючих технологій. Умовно кажучи, газова знижка може не тільки уповільнити життєво необхідні Україні реформи й переорієнтацію економіки, але й взагалі залишити нашу державу в сфері інтересів російської промисловості.

Важливішим за економічний є тільки політичний аспект газової знижки. У Росії добре розуміють, що після кожної революції неминуче настає час розчарувань. Сума цього розчарування плюс включеність у виборчий процес антиукраїнського й проросійського Донбасу дозволить уже за кілька років змінити Уряд України на менш проєвропейський, який, імовірно, проголошуватиме ідею «взаємовигідних відносин із ЄС, і з РФ». Цю пісеньку ми чули вже не раз, тому можемо передбачити, що саме тоді з «братською поміччю» й прийде Росія, погрожуючи скасувати знижку й добити українську економіку. Взамін на лояльність знову підуть аналоги Харківських угод і російських військових баз.

Незалежність України й усіх майбутніх Урядів України можна скріпити лише прозорою формулою ціноутворення газу в контракті, всі ж прописані знижки дуже скоро стануть інструментами антиукраїнського шантажу.