Фоторепортажиметки: история
  • Берлінський мур: 30 років нема фізично, але все ще є у головах Берлінський мур: 30 років нема фізично, але все ще є у головах

    Берлінський мур відокремлював Західний Берлін від східнонімецької держави НДР, яка перебувала в сфері впливу СРСР. Бетонна конструкція була споруджена в 1961 році. При спробах подолати її були вбиті сотні людей. 9 листопада 1989 року Берлінський мур, який розділяв Німецьку Демократичну Республіку і Федеративну Республіку Німеччина майже 30 років, був проломлений. Ця подія стала символом падіння комуністичних режимів у Центральній і Східній Європі і возз’єднання не лише Німеччини, а й Європи.

    11.11.2019 23 3622
  • Військово-історичне дійство «Бої за столицю — Львів» Військово-історичне дійство «Бої за столицю — Львів»

    В межах відзначення 101-ї річниці Листопадового Чину і утворення Західноукраїнської Народної Республіки члени громадської організації «Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять» та їх друзі-реконструктори з інших міст України провели у львівському парку «На Валах» військово-історичне дійство «Бої за столицю — Львів». Реконструктори в одностроях Української Галицької армії відтворили події 101-річної давнини, коли українські вояки в ніч на 1 листопада 1918 р. захопили всі адміністративні будівлі та військові склади. У театралізованому дійстві буде залучена автентична техніка, зокрема вантажівка та бронеавтомобіль, які використовували на території Галичини вояки УГА під час українсько-польської війни. По завершенні дійства реконструктори салютували: відбулося вшанування пам'яті загиблих українських вояків при обороні Львова, які поховані на цвинтарі Старого Знесіння.

    04.11.2019 35 3877
  • «Великий смог»: как задыхался Лондон в ядовитом тумане «Великий смог»: как задыхался Лондон в ядовитом тумане

    5 декабря 1952 года произошло одно из самых страшных экологических событий в истории Англии. “Великий смог” (англ. Great Smog) плотно окутал Лондон на четыре дня и рассеялся только к 9 декабря. Случившееся стало настоящей катастрофой, в результате которой погибло 12 000 человек и пострадало более 100 000, что послужило, как считается, отправной точкой современного природоохранного (экологического) движения. В начале декабря 1952 года холодный туман опустился на Лондон. Из-за крайне низкой температуры горожане стали использовать для отопления уголь в большем количестве, чем обычно. Примерно к этому же времени завершился процесс замены городского электротранспорта (трамваев) на автобусы с дизельным двигателем. Запертые более тяжёлым слоем холодного воздуха, продукты горения в воздухе в считанные дни достигли чрезвычайной концентрации. Туман был таким густым, что препятствовал движению автомобилей. Были отменены концерты, прекращена демонстрация кинофильмов, поскольку смог легко проникал внутрь помещений. Зрители иногда попросту не видели сцену или экран из-за плотной завесы. К вечеру пятницы туман сгустился настолько, что предел видимости сократился до пяти метров. Некоторые горожане, выйдя из дому, не могли найти дорогу обратно; сбитые с толку непроницаемым смогом, они могли идти, лишь держась рукой за стены ближайших домов. Многие люди носили специальные маски из марли, а некоторые закрывали лица обычными платками или шарфами, но ни то, ни другое не помогало — дышать было нечем. Поначалу реакция горожан была спокойной, поскольку в Лондоне туманы не редкость. В последующие недели, однако, статистические данные, собранные медицинскими службами города, выявили смертоносный характер бедствия — количество смертей среди младенцев, престарелых и страдающих респираторными заболеваниями достигло четырёх тысяч человек. Ещё около восьми тысяч человек умерло в последующие недели и месяцы. В те дни больницы Лондона быстро наполнились пострадавшими с заболеваниями дыхательных путей, начала расти смертность в городе. Сначала эти факты не получили огласки, но через несколько дней оказалось, что у гробовщиков закончились гробы, а у торговцев цветами — траурные венки. Машины скорой помощи не успевали доехать к больным — весь город встал в одной большой пробке не в силах сдвинуться с места. Люди умирали от удушья. Шок, вызванный этим жестоким уроком, заставил людей изменить своё отношение к загрязнению воздуха. Бедствие со всей очевидностью продемонстрировало всему миру, что данная проблема представляет собой непосредственную угрозу жизни людей. Были приняты новые экологические стандарты, направленные на ограничение использования грязных видов топлива в промышленности и на запрет сажесодержащих выхлопных газов. Среди принятых мер — введение в действие Закона «О чистом воздухе» (редакции от 1956 и 1968 годов) и аналогичного Закона города Лондона (1954 год). В домах стали активно проводить газовое отопление, а предприятиям было предписано искать альтернативные способы поставки энергии. Количество сжигаемого угля в городе стали резко ограничивать. Несмотря на это, 13 лет спустя, в 1965-м, Лондон накрыл еще один смог. Впрочем, в этот раз последствия оказались куда менее тяжелыми: по данным статистики, в связи со смогом 1965 года в городе погибло около 750 человек — совсем мало по сравнению с Великим смогом 1952-го. Единственным, кто практически полностью проигнорировал лондонский смог 1952 года, стал премьер-министр Британии. Уинстон Черчилль, занимавший в то время премьерское кресло, отмахнулся от происходящего, презрительно назвав Великий смог "капризами погоды".

    25.10.2019 15 4401
  • Фото из прошлого: подборка редких винтажных снимков Фото из прошлого: подборка редких винтажных снимков

    Черный пояс Усамы бен Ладена, первая женщина-марафонец, билет на "Титаник" и многое другое. 36 редких исторических фотографий, которых вы, вероятнее всего, никогда не видели раньше.

    21.10.2019 36 3533
  • Город, которого нет: Киев Александра Ранчукова Город, которого нет: Киев Александра Ранчукова

    Александр Ранчуков был уличным фотографом, которого не интересовала эстетика стрит-фотографии. Он бежал из города в лес, но не противопоставлял их друг другу. Он бросал вызов советским плакатам, показывая настоящих советских людей и настоящую советскую жизнь. Фотограф Александр Ляпин вспоминает друга, коллегу и знатока украинских улиц. «Александр Ранчуков — автор нескольких книг о Киеве и огромного числа снимков. Ранчуков боролся за сохранение памятников истории и архитектуры, был теоретиком творческой фотографии, мыслителем. А как фотограф он стал летописцем Украины времен позднего СССР. Ранчуков был уличным фотографом, но его почти не интересовала эстетика стрит-фотографии — охота за моментом, поиск уникальной композиции, которая существует доли секунды. Его интересовало типичное, то, что связывает людей его времени в разных городах Украины. Ранчуков писал картину советского бытия — скучного и невыразительного, даже омертвевшего: одинаковые серые улицы, неприглядная одежда, уличная торговля, лужи и грязь. На его снимках — горькая, безысходная пустота. Ранчуков не останавливает мгновение, а фиксирует и так застывшее время, липнущее к эмульсии фотопленки. Александр снимал на уровне глаз — «как видит прохожий» — и не признавал цветной фотографии: «Цвет — это поверхностное видение предмета. Сегодня человек может быть в красной рубашке, завтра в зеленой. Здание можно покрасить в коричневый цвет, завтра в зеленый… Невозможно понять предмет съемки в цвете. Объем, фактура определяет его. Цвет отвлекает, а черно-белый снимок помогает выявить суть объекта , который я фотографирую». Коллеги не всегда понимали, зачем Ранчуков фиксирует «никакое ничто». Этим не похвастаешься на конкурсах, не получишь золотую медаль на выставке. Сам фотограф не верил, что работы будут оценены и востребованы при его жизни. Он осознанно снимал «в стол» — но с удовольствием показывал фотографии всем желающим. «Если снимок получился удачным, возможно, он может заинтересовать кого-то еще. Таким образом, фотография — это мой способ общения с миром, с другими людьми». Мне он признавался, что работает как летописец: потом, через много десятилетий эти черно-белые отпечатки дополнят рассказ о печальном конце СССР, разложение которого так хорошо выражали тусклые улицы городов. Ранчуков верил в светлое будущее страны и говорил, что молодые люди, которые будут жить в довольной, сытой, богатой Украине, благодаря его снимкам смогут узнать, как тут все было раньше. Он хотел показать этой молодежи, как выглядели лица советских людей — совсем иначе, чем на плакатах. Ранчуков вписывал лицо прохожего в окружающую среду, не противопоставляя, не дополняя, а утверждая, что это одно и то же: лица прохожих похожи на тротуары, облезлые стены домов, темные окна с недобрыми «взглядами» мутных стекол. Ранчуков был человеком природы. Он брал палатку, садился на велосипед и уезжал в лес. Находил места, куда люди не доходят, и жил там неделями — старался слиться с окружающим миром, стать его частью. Он не убивал комаров, которые пили его кровь. Как-то фотограф обнаружил рядом с палаткой гнездо шершней и лежбище ядовитых змей. Так они и жили рядом, не беспокоя друг друга. С не меньшей страстью Александр делал городские пейзажи: он снимал улицы ранним утром, в тумане — бродил по пустынным кварталам, пытаясь уловить что-то сверхреальное. Однажды он сфотографировал скамейку в «Софии Киевской» и назвал ее «Место для разговора с Богом»: «…ты можешь прийти, сесть на эту скамеечку — никто тебе не помешает — и поразмышлять: о жизни, о себе, о чем-то важном… Для кого-то это и есть разговор с Богом. Или — медитация». Интересно, что Ранчуков, будучи абсолютно нерелигиозным человеком, часто связывал свои фотографии с именем Бога. Однажды он увидел в фактуре древесной коры, в следах, оставленных короедами, некие знаки, напоминающие буквы или иероглифы. Атеист Ранчуков фотографировал их раз за разом, сделал сотни снимков — он расшифровывал письмена Бога. Глаза фотографа светились, он говорил, что почти понимает эти послания и скоро их объяснит. Пейзажи Ранчукова очень непросты: это не упоение туманами и восходами, а расшифровка посланий и знаков, игра жизни и смерти, антропоморфные и зооморфные образы. Для него это были отражения каких-то глобальных, неосязаемых человеческим разумом процессов. Ранчуков сам иногда удивлялся тому, что увидела его камера, ее неожиданному сарказму. Когда в начале 90-х он торговал своими фотографиями на Андреевском спуске, особенно хорошо продавался снимок, на котором толпа плохо одетых советских мужчин с удивлением и восторгом рассматривала американский автомобиль. Они напоминали австралийских аборигенов, впервые увидевших самодвижущуюся техническую диковинку. Такие сюжеты привлекали покупателей. Ранчуков был в отчаянии от их предпочтений и, несмотря на успех торговли, вскоре ее забросил. В конце жизни он все чаще сбегал в лес — прятался там от города, который разрушался сам и разрушал представление о гармонии в сознании фотографа. Работая в НИИ теории и истории архитектуры, Ранчуков вдоль и поперек отснял Киев и другие города Украины: детали фасадов старых домов, виды улиц и площадей. Когда пару лет назад я был у него дома, мы долго рассматривали фотографии Киева — и он с горечью замечал: этого дома уже нет, этой улицы нет, тут все по-другому. Как-то он показал свои киевские снимки студентам одного из столичных вузов: все они были киевлянами и считали, что знают и любят родной город. Они рассматривали работы и вдруг спросили: а что это за город? Ранчуков опешил: «Этого города больше нет, и жителей его тоже больше не осталось». Собрал фотографии, сказал: «До свидания» — и вышел курить.Когда прощались с Ранчуковым, выступил только один человек — Александр Гляделов. Он произнес одну короткую фразу: «Старый Киев, который любил и снимал Ранчуков, умер, а вместе с ним ушел и Ранчуков».

    30.09.2019 45 6444
  • Унікальна знахідка на Запоріжжі: археологи розкопали поховання скіфського воїна з золотим мечем Унікальна знахідка на Запоріжжі: археологи розкопали поховання скіфського воїна з золотим мечем

    Офіційна  Facebook-сторінка археологичного пам'ятника Мамай-Гора: "Нарешті розкриваємо всі таємниці про найголовнішу знахідку сезону на Мамай-Горі – про непограбоване поховання скіфського воїна, в супроводі якого був знайдений акінак із золотими обкладками та надзичайно цінний інвентар. На 32 рік досліджень Мамай-гора зробила нам надзвичайний подарунок! Аж до сьогоднішнього дня всі деталі трималися у великому секреті, відбувалися реставраційні роботи, проводилися експертизи, і ми дуже раді, що нарешті настав той день, коли ми можемо поділитися нашою радістю з усією країною! Тож, поїхали! Як це було: Середина липня, польові роботи сезону 2019 у розпалі. В західному секторі курганного поля Мамай-гори, де сконцетровано поховання епохи пізнього середновіччя, фіксуємо невеличкий пагорб висотою близько 0,15 м і вирішуємо його перевірити. Спочатку вручну було пробито траншею шириною 2 м на глибину 1,2 м. Тут було зафіксовано рів з залишками кісток тварин та дрібними уламками амфор – ознаки поминальної тризни, характерної для скіфів та інших стародавніх культур. Подальші розкопки кургану було продовжено за допомоги бульдозера Т-170, що з’явився в експедиції завдяки краудфандинговій кампанії #MyMamai та підтримці небайдужих співгромадян. В ході розкопок виявлено рів та два скіфських поховання. В центрі насипу було зафіксовано потужний пропал червоного кольору. Він перекривав і могильні плями двох ям. Судячи зі стратиграфії та розмірів ям, одне з поховань було центральним, а інше супровідним. Спочатку ми взялися за дослідження супровідного поховального комплексу, і він приніс нам абсолютно неочікувані результати! Вже на рівні зачистки контурів в південно-східному куті ями було зафіксовано заглиблення, в яке було встановлено прекрасну і дуже рідкісну сіроглиняну амфору. Пізніше нашому спеціалісту з керамології вдастся її відновити, і ця амфора матиме визначну роль у датуванні комплексу. На дні, випростано на спині, лежав кістяк – як показала антропологічна експертиза – юнака віком 18-20 років. Він був вершником, майстром як ближнього, так і дального бою. Про це свідчить інвентар, що супроводжував його до потойбіччя. Праворуч знаходилися уламки кістяних псаліїв і застібки для кінської вузди. Зліва – залізна бойова сокира, бронзові та кістяні стріли, і окраса всього комплексу – скіфський короткий меч, акінак, із золотими обкладками, листами руків’я, перехрестя та ковпачком для вістря (акінак такого типу знайдений вперше за останні 120 років! – прим. ред.). Юнак цей був не тільки воїном, але й франтом – він полюбляв прикраси. В районі шиї та голови знайдено буси зі склопасти, підвіски з зубів благородного оленя, золота сережка та золота підвіска із крейдяною вставкою. Це поховання знаходилось поруч з іншим, значно більшим за розмірами. Те, на жаль, було пограбовано вщент, скоріш за все ще вдавнину. Нами було знайдено лише одне вістря стріли та уламки кісток. Поховано людину похилого віку. Не виключно, що супровідне поховання юнака 18-20 років могло належати зброєносцю видатного вождя. Окрім унікального інвентарю, цей комплекс має й додаткову наукову цінність, бо поглиблює час зародження скіфського могильника на Мамай-Горі до VI ст. до н.е. (абсолютна більшість досліджених пам’яток скіфської доби тут датуються IV-III ст. до н. е.). Мамай-гора - археологічна пам'ятка світового значення, що руйнується Каховським водосховищем. Мамай-гора - це один з найбільших в Європі могильників. Розвідані пам’ятки охоплюють вражаючий період - тут представлені пам ’ятки епохи неоліта, бронзи, раннього залізного віку, середньовіччя, іншими словами - тут таїться історія близько 8 тисяч років. Мамай-гора поступово сповзає у Каховське водосховище. За останні 30 років обвалилося майже 400 метрів берега. Вчені кажуть, що зупинити процес руйнації Мамай-гори неможливо. Тому з 1988 року рятувальні археологічні роботи тут проводить експедиція історичного факультету Запорізького національного університету. Щороку, влітку десятки студентів, а також просто любителів історії та давнини досліджують цю унікальну пам’ятку".

    27.09.2019 12 5419
  • Як починався Донбасс: Покровськ Як починався Донбасс: Покровськ

    Гришине (сьогодні Покровськ) на Донбасі. Виникнення пов'язано з будівництвом Катерининської залізниці, що почалося в 1880 році. Залізнична станція і робітниче селище були названі, як і найближче, розташоване за 9 верст від них село,— Гришине. Входило до складу Гришинської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Першими мешканцями пристанційного селища були селяни навколишніх сіл, а також переселенці з північних губерній України та центральної Росії. У 1881 році в Гришиному ввели в дію одне з основних депо залізниці, в 1883 році — двоповерховий вокзал. 18 травня 1884 року Катерининська залізниця почала діяти, і через Гришино пішли поїзди. На початку XX століття станція Гришине щороку відправляла до 1 млн. пудів хліба і 3 млн. пудів кам’яного вугілля. В селищі виникли дрібні підприємства, а навколо нього — численні вугільні копальні. В 1900 році тут діяли слюсарно-токарна майстерня, 3 парові млини, цегельний завод, миловарний завод, олійниця. На початку XX століття в селищі проживало близько 2600 осіб, переважно залізничники та їх сім’ї. У 1894—1896 роках на медичну дільницю, куди входили 4 волості Бахмутського повіту (в тому числі і Гришинська), була одна лікарня на 10 ліжок. Обслуговували дільницю лікар і 2 фельдшери. Залізнична адміністрація в 90-х роках XIX століття відкрила в селищі однокласне (згодом перетворене на двокласне) училище. В 1913 році в Гришиному налічувалося 413 дворів з населенням 4465 осіб.

    08.07.2019 14 3647
  • 5-я годовщина освобождения Мариуполя: 13 июня 2014 года 5-я годовщина освобождения Мариуполя: 13 июня 2014 года

    Ровно пять лет назад, 13 июня 2014 года, от боевиков был освобожден Мариуполь. В сети напомнили самые знаковые фото и видео освобождения города. Штурм и зачистка города начались в пять утра. В спецоперации принимали участие 150 бойцов спецбатальона "Азов", 2 роты спецбатальона "Днепр", 2 роты Национальной гвардии и спецназ МВД. Кроме того, для блокировки района проведения спецоперации были привлечены около 500 военнослужащих ВСУ и НГ. В ходе спецоперации убиты 5 российских террористов, 17 ранены, 30 были захвачены в плен. 13 апреля 2014 года пророссийские активисты и боевики так называемой ДНР сняли флаг Украины со здания городской администрации. Накануне первомайских праздников флаги ДНР появились над зданиями районных администраций. Первые вооруженные столкновения произошли в ночь с 3 на 4 мая.

    13.06.2019 18 4666
  • День «Д»: висадка десанту у Нормандії 6 червня 1944 року День «Д»: висадка десанту у Нормандії 6 червня 1944 року

    6 червня відзначають 75-річчя найбільшого морського десанту в історії під назвою День «Д». Висадка в Нормандії, що поклала початок звільненню Західної Європи від нацистської окупації, залишається найбільшою загалом десантною операцією в історії людства. День «Д» став першим етапом грандіозної битви на Заході — операції «Оверлорд» — стратегічної операції військ Антигітлерівської коаліції по деокупації північно-західної Франції. Головну роль у проведенні операції відіграли війська Сполучених Штатів, Великої Британії та Канади. Після висадки військові контингенти зі складу Вільної Франції та Війська Польського брали участь у бойових діях, разом з невеликими підрозділами Чехословаччини, Королівств Греції, Бельгії, Нідерландів та Норвегії. 6 червня 1944 року, у «День Д», операція «Оверлорд», якою відкрився Другий фронт, розпочалася з наймасштабнішої у світовій історії висадки повітряного десанту із залученням 12 000 літаків, яка передувала морській десантній операції. Майже 160 000 солдатів морського десанту на 4 тисячах транспортних суден та десантних кораблів одночасно перетнули Ла-Манш та вторглися до Франції. З моря цю армаду підтримували 600 військових кораблів. Перед початком висадки на берег авіація союзників буквально виорала прилеглу місцевість бомбами; 2 500 важких бомбардувальників скинули 10 000 тонн бомб, а 7 000 винищувачів та штурмовиків прочесали оборонні позиції німців. Загалом битва тривала протягом двох з половиною місяців, доки 24 серпня головні сили противника не були оточені у Фалезькому котлі, а 25 числа був звільнений Париж. 31 серпня 1944 операція «Оверлорд» завершилася форсуванням союзними військами річки Сена та зосередженням на території континентальної Європи майже 3 000 000 особового складу військ союзників. Під час висадки у десанту у Нормандії втрати союзників склали біля 10 000 осіб, німці втратили до 9 000 військових. Від 15 000 до 20 000 мирних французьких мешканців загинуло під час вторгнення — в основному в результаті бомбардувань союзною авіацією. Загалом, у ході операції «Оверлорд» втрати з обох сторін сягали величезних цифр. Союзники втратили за різними даними від 225 606 до 226 386 солдатів і офіцерів, близько 240 000 німецьких солдат загинули.

    06.06.2019 28 5887
  • Аббатство Орвал:  рыба с кольцом и траппистское пиво Аббатство Орвал: рыба с кольцом и траппистское пиво

    Аббатство Орвал – место, в котором прошлое можно почувствовать буквально на ощупь. Расположено оно на юге Бельгии, недалеко от границы с Францией и Люксембургом. История его, начавшаяся чуть ли не тысячу лет назад, запутанна и полна загадок. По легенде, молодая вдова Матильда Тосканская, уронила кольцо, подаренное покойным мужем в источник, возле которого отдыхала во время конной прогулки. Все попытки найти кольцо не увенчались успехом. Тогда женщина вознесла молитву Богу, прося его вернуть семейную реликвию, и из источника выпрыгнула форель, держа кольцо во рту. Матильда так расчувствовалась, что велела построить на этом месте часовню, а саму долину назвала Золотой – Le Val d’Or. Отсюда и происходит название Orval. В 1070 году в долине появились монахи-бенедиктинцы, пришедшие из Италии, и начали строить монастырь. Правда, через 40 лет они внезапно куда-то ушли, бросив недостроенное аббатство. Достраивали его уже другие монахи, приглашенные местным правителем. Монастырь благополучно просуществовал 6 столетий, но в 1793 году был сожжен французами. С тех пор его никто не восстанавливал – по живописным руинам сегодня бродят приезжающие в Орвал туристы. При этом, в 1948 году рядом с разрушенным старым аббатством было построено новое. А при нем – новая пивоварня и сыроварня. Пиво Orval сегодня известно во всем мире и продается даже у нас, в Украине (траппистское пиво — разновидность бельгийского эля, изначально сваренного в пивоварнях размещенных в старинных бельгийских монастырях католического ордена траппистов). На его этикетке изображена форель с кольцом во рту, а воду для его производства берут из того самого источника, который фигурирует в легенде. Новый монастырь – действующий, и посторонним на его территорию вход запрещен. Правда, запрет не распространяется на постояльцев: можно связаться с администрацией монастыря, заранее забронировать комнату в гостевом доме и провести в аббатстве несколько дней. Интересно было бы когда-нибудь это сделать – определенно, «своим» Орвал открывает больше тайн. Автор - Дмитрий Дятлов, фотограф и путешественник

    26.05.2019 20 4427